Жертва причастя

Жертвування причастя пов'язане із строгими передпричасними правилами і в тому контексті то треба сприймати. Люди вже від часів Йоана Золотоустого сприймали причастя як своєрідну духовну "цукерку" за те, шо були чемні. Тому і жертвування причастя пов'язане не стільки із самим причастям, але із своєрідним духовним подвигом, завершенням якого було причастя. Нині воно досить спростилося, бо причастя не вимагає аж такого строгого подвигу.
Проблема дійсно є і навіть не знаєш, звідки починати. Правдоподібно із пояснення суті Христового Воплочення, страждання, воскресіння, вознесіння, праворучсидіння, другого і славного пришестя і літургії, в якій все це стає присутнім у літургійному "завжди, нині, повсякчас, і на віки віків". Інакшого способу боротьби із забобонами не виджу.
Все було б набагато легшим, якщо б священики читали молитви літургії вголос і розбірливо, так, щоб вірні їх чули. Візантійська літургія дуже добре надається до пояснення суті причастя. Не внаслідок наших добрих діл чи очищення душі власними зусиллями ми стаємо "здатними" причащатися, але внаслідок прикликання на нас Святого Духа із його всеосвячуючою благодаттю: "Зішли Духа Святого на нас і на ці предлежачі Дари ...". В цьому суть причастя - не забувати про те, що воно дається нам даром - Христос бо, тоді коли ми ще були безсилі, у свою пору, помер за безбожних (Рим 5.6). Причастя Тіла і Крові дається нам на пам'ять нашого визволення від безбожжя "на спасіння душі і життя вічне". Воно є вічною анамнезою спасіння, джерело, черпаючи з якого ми плодоносимо діла спасіння.