Спілкування з Богом у християнстві займає найважливіше місце і передбачає повну відданість християнина цій справі. Де б не був християнин, він повинен памятати про Бога і шукати Його присутності, а беручи до уваги те, що Бог всюдиприсутній, йому і шукати не дуже то треба, просто навчитися відкривати свої духовні очі і зріти Бога у всіх Його проявах, доступних людській природі.
Все ж, перш ніж зріти Його, християнин повинен навчитися абстрагуватися від себе, дати Богові обявити себе таким, яким Він є. Дати Йому явити Себе.
Напевно цього нас і хоче навчити Церква у період перед Різдвом і Богоявленням. Заспокоїти свої уявлення про Бога, для того, щоб Він заповнив нашу уяву, віддати себе, свою уяву Богові, щоб Він міг її сформувати, так як Він формується в утробі Марії. Без дії мужа - нашого розумування, але дією Святого Духа Він зростає в нас і родиться як Слово. В цій духовній тиші очікування на прихід Божого Слова Він не являється нам як Кріпкий, але як Величний у своїй убогості. Його присутність, гонима непевностями Йосифа - нашого розуму, переписами кесаря, котрі ведуть нас часто у небезпечну дорогу, місце, де нас не очікують і не приймають, де не сонце і не відомі всім зорі просвітлюють дорогу, але нова зоря провадить невідомих людей до нашого серця, саме вона (присутність Христова) стає причиною співу ангелів про спасіння нашої душі у якій раждається Христос.
Приготуймо ж у ці дні Йому дорогу, не створенням нового його образу через інтенсивні читанна та навчання, але тишиною своєї душі. Даймо Богові шанс відкритися нам і внас так, як йому заманеться. В цьому полягає прошення молитви Отченаш про його волю.
Цього нас вчить і літургійна молитва Церкви. Щоразу збираючись ми відкладаємо наші зацікавлення і уяви, щоб через молитовне повторення-мовлення літургійних текстів прийняти досвід Христа, котрий церква хоче передати нам. Не наші потреби стоять на першому місці у літургійній молитві (це перевага особистої молитви), але наше бажання прийняти церковний досвід Христа, бажання засвоїти його, щоб жити ним і могти передати його іншим. В цьому полягає суть літургійної традиції, відмовившись від свого, прийняти досвід церкви, щоб, засвоївши його, передати далі. Передання не означає пасивного передавання інформації, передання є дар прийнятого, засвоєноого і збагаченого власним досвідом, церковного досвіду Христа. Літургійне передання не є і не повинно бути археологічним набором молитов та піснеспівів минулого, котре передається на строге збереження церковним дітям, радше передання є євангельським талантом, котрий вірний повинен не лише прийняти і віддати його в цілості, але прийняти, помножити і принести плід.
Цього бажаю всім у цьому різдвяно-богоявленському пості!
Немає коментарів:
Дописати коментар