Ще один на скору руку зроблений перклад. Кілька цінних думок про літургійне благочестя. Мені було цікаво читати. Ділюся з спільнотою.
Pius Parsch, Das Jahr des Heiles, Band I, Klosterneuburg 1933, 7-17.
Переклад: Василь Рудейко 2010
Літургійна життєва постава
Літургія провадить нас не лише у вправляння відшліфованої тисячоліттями церквою Служби Божої, вона хоче також формувати і творити ціле наше життя, звичайно ж за умови, що ми слідуватимемо її внутрішнім законам та зробимо їх нормами нашого життя. Тому можна говорити про літургійну життєву поставу, котра відрізняється у певних пунктах від звичайної сучасної життєвої постави, яку ми називаємо суб’єктивною. Ця душевна постава у своєму суперництві із її молодшою сестрою може вказати на свій поважний вік та шляхетне походження. Саме вона є побожністю та життєвим стилем ранньої церкви та Біблії.
1. Спитаймо себе тепер, як наше життя може бути літургійно формуватись? Перш за все треба вказати на те, що суб’єктивний, егоцентричний дух останніх століть повинен зникнути з нашого релігійного життя. Якщо тут не втрутитись радикально, неможливо буде говорити про літургійну життєву поставу. Тоді навіть при активному використанні молитовника чи часослова ми не цілком відповідатимемо літургії. Бо літургія має душу і тіло. Тілом є форма, слово, дія; душею ж є Дух літургії і він повинен стати нашим. Це, щоправда, не є справою, котрої можна досягти з нині на завтра. Воно повинно прийти. У певних людей це приходить швидко. Як тільки зрозумієш різницю, ніби луска спадає з очей і ти стаєш чутливим для літургійного Духа. Інші ж дуже важко можуть це осягнути. Дискусія та розумові аргументи тут безсилі.
Яким є шлях? Старанно вправляйся в літургії. Перейди від Я-молитви до Ми-молитви. Шукай спільноти у твоїй побожності і дотримуйся літургійних форм. Не надавай такої переваги другорядним літургійним вправам та речам, але радше все більше вглиблюйся в центр літургії. Хай твоя молитва буде христоцентричною та богоцентричною. Сприймай літургію не так з людського як з божественного боку. Вправляй не стільки гріховну, скільки радісну спасительну свідомість. Можливо часто доведеться зробити духовне перелаштування, переоцінку релігійних цінностей. Ти повинен також розраховувати на те, що можливо доведеться увійти в дискусію з твоєю парохією, священиком з твоїм оточенням. - Це, отже, було б першим: випрацювати об’єктивну, богоцентричну душевну поставу.
2. Будівля нашої життєвої настанови будується на потрійному фундаменті: Божественне життя — Євхаристія — Церква.
а) Божественне життя: в чому полягає наша святість? Не в першу чергу у нашому змаганні до досконалості, також не в наших чеснотах, але у зростанні та становленні в нас святого життя благодаті. Це спочатку є незалежним від нашої співдії; це — божа дія. У хрещенні, у миропомазанні я став святим і оновлююсь у цій святості щоразу через євхаристію. Це святе життя благодаті не просто є передумовою для чеснот та досконалості, але вічна і справжня ціль нашого життя. Якщо ми хочемо творити наше життя літургійним, ми повинні завжди дбати про зростання та дозрівання в нас божественного життя. Дозвольмо діяти Богові у нашій душі.
б) Євхаристія: Двома великими засобами діяння Божого у душі є хрещення та євхаристія. Вони належать одне одному. Хрещення дає зародок божественного життя, євхаристія розвиває його. В євхаристії ми знову і знову наново охрещуємося. Так само як і в хрещенні в нас вмирає крихта старої людини і воскресає крихта нової. Євхаристія, отже, допомагає божественному життю дозрівати і рости. У цьому розуміється її центральне місце у церкві.
Все ж євхаристія у її сутності є не стільки для того, щоб продовжувати присутність Христа на землі, вона є жертвою та поживою для душі; вона є уприсутненням спасительної жертви, необхідною поживою благодатного життя. Вона є спільнотною жертвою божественної родини; вона є нашим найвищим культовим актом та джерелом всякої благодаті. Хто хоче літургійно формувати своє життя, повинен поставити євхаристію в його центр. Це в першу чергу стосується недільної жертви.
в) Церква: Третім базовим елементом є спільнота в церкві та з церквою. Ми повинні знову навчитися сприймати церкву як нашу матір, як таїнственне тіло Христове, як святу непорочну невісту Царя-Христа. Ми не приходимо перед Бога як відокремлене “Я”, але у святій спільноті церкви. Я є грішним, убогим, але як член церкви я є святим і непорочним. Тому я шукаю спільноту у всьому моєму релігійному діянні, у молитві, у жертві, у житті. Спільнота святих повинна стати для нас дуже важливим висловом віри, спільнотою небожителів, спільнотою християн. Бережімось одинокості! Vae soli (Горе самотнім)! У час індивідуалізму вірили, що особистість є всім, спільнота ж є і робить несправедливим. Титани надлюдства задумали побудувати вежу до небес. “Ви будете рівні богам, що знають добро і зло!” Плодами цього диявольського засіву стали суб’єктивізм, раціоналізм, націоналізм, матеріалізм і решта помилкових вчень сучасності як вони би не називались.
Нам треба повернутись назад до спільноти, до релігійної спільноти, до народної спільноти. Дуже багато роботи буде потрібно, щоб вивести сучасне людство з себезалежності, усамітнення, затворництва, і класової пихи. Особливо для літургійної життєвої постави дух спільноти є одною з найважливіших передумов.
Божественне життя, Євхаристія та церква є потрійним фундаментом літургійної життєвої постави.
3. Далі слідує літургійне формування часу: Літургія оточує наш життєвий час чотирма концентричними колами: посвяченням дня, тижня, року та нашого життя.
а) Літургійний день. Церква понадусім гарно літургійно вформувала день: 1. святкуванням євхаристії, 2. часословом, та 3. святами святих. Навіть якщо ця мережа молитов та думок не може вповні поширитись на рядового вірного, все ж є можливості у певній скороченій формі створити свій літургійний день.
Вершиною, сонцем дня є євхаристія, вона є величним богослужінням, але також великим джерелом сили для кожного дня. Хто має можливість щоденно святкувати літургію, той придбав великий скарб для свого життя. Він повинен при цьому дбати за все глибше пізнання євхаристії, щоб вона могла справді стати жертвою денної діяльності.
Поряд з євхаристією як планети поряд з сонцем кружляють молитовні часи. Літургійно налаштований християнин повинен жити часословом; щоразу зростаючи, почати з літургійної утрені та вечірні. Решту денних молитовних часів принаймні як коротку молитви: в третій час — молитва Св. Духові у шостий та дев’ятий до Розп’ятого. Пізніше прийде бажання молитви і до окремих часів, котрі освячують день. До літургійної формації належить регулярна, навіть якщо й коротка, молитва часів.
Почитання святого дня також може релігійно нас підтримати; треба дбати про читання коротких житій святих і вправлятися у особливих чеснотах святого дня. У літургії ми стоїмо з ним у найтіснішому зв’язку.
Щоденно треба читати щось зі Святого Письма, чи то з євангелія, чи з біжучого денного читання, тут діє: nulla die sine linea! (жодного дня без рядка).
б) Літургійний тиждень. Тиждень також є певною єдністю, котру Бог прообразив ще у час шестиденного творіння. Тиждень освячується воскресним днем.1 Воскресний день є великим літургійним днем, днем хрещення, днем божественного життя. Святкуванню воскресного дня християнин повинен приділяти особливу увагу. Нинішній нерелігійний час намагається розмити різницю між днем воскресним та щоднем. Зовсім інакше ми.
Як же виглядає ідеальний воскресний день? Вже в суботу ввечір є святвечір: душевне приготування до воскресного дня. Якщо у якийсь день і повинно молитись повний часослов то це у день воскресний; у суботу ввечір вечірню і опівнічну, у неділю утреню; перед літургією третій час, пополудні — вечірню. У день воскресний тіло одягає святкове вбрання як образ святкового вбрання душі. Похід на літургію хай буде святковим, без метушні. Недільна літургія є жертвою всього тижня. Вона по можливості повинна бути спільнотним свтякуванням. Працю, журбу та молтиву тижня ми несемо у великому вході до жертовника. Причастя воскресного дня дарує благодатну силу на весь надходячий тиждень. Недільне повчання є робочим планом на цілий тиждень. Воскресний день є Божим днем, днем радості, днем душевного відновлення. Воскресний день повинен освятити приходячий тиждень. Правдиве святкування воскресного дня є підставовим для літургійної життєвої постави.
в) Літургійний рік. Церковний рік з його часами та святами є дуже важливим для літургійної життєвої постави. Ми повинні підпорядкувати себе його ритмам. Тим, чим для природи є часи року, для нашого душевного життя є церковний рік. І він стоїть на службі божественного життя. У глибшому сенсі два великих свята — Богоявлення та Великдень — є двома хвилями благодатного життя; двічі на рік приходить відлив і прилив на церкву і душу. Відливами є часи приготування — різдвяний і великодній пости, приливами — свята. Ціллю і змістом всіх цих гарних свят та часів є божественне життя у повноті. І скільки духовної радості, збудування та сили дарує церковний рік нашому життю! Отже, необхідно все глибше вчуватися дух церковного року.
г) Посвята життя. Зовнішнім кругом, котрий обіймає все наше життя є посвята життя церкви через таїнства та інші середники благодаті. І це слугує благодатному життю. Саме під цим оглядом потрібно розглядати структуру таїнств.
Почати треба з священства. В першу чергу Христос дарував церкві особливе таїнство, щоб, так би мовити, приготувати уділювача благодатного життя. Священик є служителем Божих таїнств. Як новопробуджені християни ми повинні навчитися цінувати благодать священства, дякувати за це добродійство і відповідним чином його використовувати.
Далі Бог створив таїнство, котре повинне дати передумову божественному життю — життя земне. Це — таїнство подружжя. Подружжя теж слугує божественному життю. Так через ці два таїнства — священство та подружжя — створено основу для божественного життя окремих осіб. Подружжя дає творців земного, священство — небесного життя. Для цього подружжя повинне бути освяченим, щоб на саджанці земного життя було можливим прищепити цінну щіпу життя божественного. З цього походить ще один важливий висновок: подружжя є місцем прищеплення божественного життя. Подруги отримують у таїнстві подружжя силу творити з дітей тілесних дітей Божих.
Аж тепер (після цих двох таїнств) є можливим хрещення. Воно є новонародженням, тобто другим народженням людини до нового вищого життя. Хрещення возвишає до нового способу життя, тут людина приймає святе життя, вона стає членом тіла Христового. Тому християнин повинен ревно підтримувати свідомість хрещення. Церква полегшує цю свідомість, оскільки ціла її виховна програма спрямована на цю ціль. Великий піст і Великдень присвячено відновленню хрещення, кожна неділя є днем хрещення.
Встановленим Христом таїнством відновлення хрещення є євхаристія. Її завданням є підтримувати і живити божественне життя і приводити його до росту і зрілості. Христос виразно говорить: “Хто не їстиме Мого Тіла не матиме життя в собі” (Ів. 6). Це стає зрозумілішим через порівняння з земною поживою. Я їм для того, щоб рости, відновлювати втрачені сили, берегти себе від смерті, перемагати хвороби, щоб могти працювати; це діє також і для життя божественного.
Святкування євхаристії і її причастя є священичою дією, для якої встановлено окреме таїнство — миропомазання. Воно також є таїнством зрілості, укріпленням у божественному житті, а разом з тим і можливість передавати божественне життя іншим.
Ще два таїнства слугують для того, щоб зціляти шкоди та хвороби божественного життя: покаяння та єлеопомазання.
Поряд із цими таїнствами церква пропонує ще багато посвячень та благословень, щоб підтримувати нас духовно та допомагати нам літургійно формувати наше життя. Мати церква супроводжує нас благословляючою та оберігаючою рукою через ціле наше життя. Гляньмо на таїнства та благословення церкви новими очима, навчімось краще розуміти їх у їх чинах і приймаймо їх з правдивим приготуванням.
Поставмо себе свідомо у ці чотири кола, вони є освяченням нашого життя.
4. Все попередньо сказане є передумовою та рамками для літургійної життєвої постави, але вони не є нею самою. Я прирівняв би літургійно сформований час до бджолиних стільників. Літургія ставить наше життя у такі рівнобічні рамки, подібні до стільників. Тепер треба заповнити ці комірчини цінним медом нашого життя. Ним є боговгодна праця, прощена біль, коротко кажучи, провидінням накреслена наша життєва дорога у повному її обсязі. І про це кілька думок.
а) Не будуймо тут на землі стійкий будинок, лише намет, котрий щодня може бути розібраний. Іншими словами, перекладімо фокус нашої надії, наших бажань, нашої туги не на землю, але на небо. Час є дорогою у вічність. Приймімо дещо від практики відречення від світу ранньою церквою. Тоді смерть втратить жало, страх програє; земні добра здавитмуться нам дріб’язками. “Ми не маємо тут постійного перебування, але шукаємо майбутнього”(Євр. 13,14).
З іншого боку ми повинні, оскільки час є коротким, посильно використати цінні блага життя, як каже апостол, “викупити час”, тобто вичерпати можливості, котрі є в часі, щоб, говорячи вищеподаним прикладом, заповнити кожну комірчину стільника нашого життя цінним медом.
б) Далі ще один базовий вислів: Не живи у минулому, не живи у майбутньому, радше живи сьогодні, нині. Люди мають стільки переживань тому, що вони живуть у минулому або у майбутньому. Все буде звичайно інакше аніж людина цього очікує чи боїться. Минуле вже пройшло, ми віддаємо його в лоно божественного милосердя. Сумуючи не повернеш минулого. Майбутнє є невідомим, воно не підлягає нашій владі. Його ми віддаємо Божому провидінню. Єдино дійсним є лише сучасність, тепер. Сповни і змайструй “тепер” і ти вже все зробив. Спаситель у нагірній проповіді говорить величне слово: “Кожен день має свої пережиття, завтра подбає про себе” (Мт. 6.34). Таким чином кожен день повинен бути прожитий сповна так, ніби він останній, не робім собі журби про завтра. Бог подбає за нього. Християнським життям є повне віддання себе божественному провидінню, щоденна готовність залишити землю, жодних запитань, жодного страхування життя. Саме таким є облаштування життя згідно із літургією.
в) Спитаймо себе ще ближче у чому полягає зміст дня? Чого Бог хоче від мене вже тепер? Я знову розповім притчу. Небесний Отець посилає своїх дітей, людей, у земне паломництво; там вони повинні проявити себе і повернутись додому. Для того, щоб знати як поводити себе під час паломництва, кладе небесний Отець у їх торбини дві речі: 1. Правила паломництва та 2. карту подорожі. Правила паломництва для всіх однакові, карта подорожі для кожного його власна.
Що означає вище подана притча? Правилами подорожі є Божі заповіді та церковні приписи. Вони для всіх нас однакові. Тут нема жодних сумніві щодо нашого поводження. Совість каже нам точно що ми повинні робити і що допускати. Господь підсумовує всі правила у великій подвійній заповіді: Любов до ближнього та до людей.
Все ж лише правил подорожі не вистачає, воли не вказують окремим особам куди вони повинні йти. Тому небесний Отець кладе кожній своїй дитині у торбинку цілісний маршрут, у ньому накреслено дорогу, якою кожен із них повинен йти, і то для кожного окремо. Вона не подібна до інших.
Маршрутом є особливе життєве становище кожного з нас. Це наша професія, наш статус, наша життєва доля; багатий чи бідний, гарний чи не дуже, прийнятий чи відкинений. Оточення у яке ми потрапляємо; те та інше, що стосується кожної окремої людини. Цим маршрутом повинна людина свідомо і радісно крокувати. Ми повинні радісно прийняти дану нам Богом долю. І ми не повинні бажати іншої життєвої дороги. Підступом диявола є спотворення для нас нашої власної дороги, пожадливість іншої. Він лише хоче, щоб ми не йшли нашою дорогою.
Бог не зважає на особи, перед ним всі люди рівні. Неважливо ким ти є, князем чи жебраком. Звичайна прибиральниця стоїть перед Богом на такому ж рівні як і коронований цар. Кожен повинен йти лише своєю дорогою.
Ще одна притча: Життя подібне до вистави. Один грає роль царя, інший — жебрака. Коли ж вистава завершується, цар знімає свою корону, жебрак знімає з себе лахміття. Коли ж приходить до оплати, цар не отримує більшої платні за те, що грав роль царя, а жебрак мінімальну зарплату, бо грав роль жебрака, але кожен отримує відповідно до своїх можливостей, стільки, наскільки добре грав свою роль. Тут може статись, що цар є лише рядовим гравцем, а жебрак — великою зіркою.
Так буде робити і Бог. Коли впаде завіса нашого життя, тоді всі ми відкладемо весь наш грим та костюми, всі ми тоді будемо рівні перед Богом. Вінець небесний отримає той, хто найкраще грав свою роль.
Такими є основні штрихи літургійної життєвою постави.
1Якось не повертається язик називати найважливіший день тижня неділею!
Немає коментарів:
Дописати коментар