Богородиця у візантійському літургійному богослов’ї являє собою певний прототип кожного християнина і церкви. Найкраще це видно з її іконографічних представлень. Вона завжди виступає разом з Христом. Вона лише тому і є Богородицею, оскільки носить Христа. Ікона Різдва Христового являє Богородицю, котра приймає Христа, а ікона Успіння Богородиці являє Христа, котрий приймає Богородицю.
Глибший сенс цих зображень полягає у тому, що вони насправді являють життя кожного християнина. У таїнстві хрещення ми приймаємо Христа і зростаємо з Ним даємо Йому можливість рости в нас з надією, що Він прийме нас у нашому остаточному народженні до вічності так як Він це зробив з своєю Матір’ю. Христос зростає в нас і ростить нас протягом цілого нашого життя для того, щоб прийняти нас у вічність.
Саме у цьому ключі потрібно сприймати і святкувати богородичні свята. Так, вони з одного боку є святкуванням події із життя Богородиці, але з іншого боку вони є святкуванням нашого християнського життя у яке ми вростаємо через літургійні святкування.
Немає коментарів:
Дописати коментар