Хоча літургію називають святкуванням і дійсно кожного дня ми святкуємо пам’ять якогось святого, все ж мені здається, що літургія живе незмінними частинами і щоденним ритмом. Такі думки мені прийшли сьогодні під час канону на утрені. Кожного дня щось нове, нові цінні ідеї про особисте життя якогось монаха у середньовічному монастирі студитів, а все ж чекаєш на ту останню пісню Богородиці, яка кожного дня та сама, на ту саму мелодію, з дуже скупим у порівнянні до "плетенія словес" канонів. Щось є такого у тій літургійній щоденності, що додає наснаги жити. І так з більшістю незмінних частин богослужіння: "Світло тихе", "Сподоби, Господи", "Нині відпускаєш", "Бог Господь", "Пісня Богородиці", Славослов’я утрені. Всі ці частини богослужіння однозначно є важливішими від всіх стихир, канонів ітд. Навіть у святковому боослужінні його сталі частини такі як "Блажен муж", "Полієлей", "Ангельський собор", "Воскресіння Христове" ітд. виглядають мені основними у порівнянні із безліччю змінних канонів навіть якщо вони і є богословськи і літературно ціннішими.
Зустріч людини з Богом можливо і нагадує багаті змінні літургійні тексти, але життя у Ньому точно є простим, але водночас глибоким і незмінним щоденним текстом.
Думаю, що наша літургія повинна відновити побільше таких простих щоденних практик, залишивши складні канонні та стихирні тексти для приватного розважання.
Немає коментарів:
Дописати коментар