Вознесення задля перспективи неба

Ів 3:13-17

Нинішній уривок євангелія від Йоана є частиною нічної розмови Христа з Никодимом. Христос говорить про хрещення - народження згори від води і Духа. Хрещення, а відтак і можливість участі у Царстві небесному, згідно з Христом, можливе лише для тих, які його бачили - вийти на небо може той, хто з неба зійшов - син Чоловічий. Ніхто не може прагнути небесного не бачивши його. Але як побчити небесне? Як можемо бути в небі? Христос дає дуже зрозумілий образ того, як людина може піднести свій погдяд до неба - піднесення змія у пустелі. Змії, які жалили ізраїльтян, в біблійному описі є не лише частиною історії блукання пустелею, вони образ того, що заняття земним, споглядання плазуючого по землі приносить лише біль, страждання і смерть. Мойсей возносить змія тому, що людина була неспроможна бачити чогось іншого, а саме через піднесення, попри образ змія побачила також і перспективу неба, що й ставало початком взивання до Бога і спасінням. 

Христос, який зійшов з неба і буде піднесений на хресті теж є перспективою неба, ба більше, він є образом любові Отця, остаточним образом Його любові, рівнообразною печаттю Його самого у людському тілі. Саме тому, вознесений Христос є не судом божим для людини, але можливістю заглянути в небо, щоб зійшовши звідти упокореним через покаянням, новим народженням з води і Духа ввійти співучасником сина Людського. Возношенням Сина, цим остаточним явлінням любові Отця церква живе повсякчасно. Основна літургійна молитва церкви донині називається анафорою, возношенням, бо являє вознесеного на хресті і у вознесінні (вжите до Христа слово "вознесений" вживається у євангеліях саме в цих двох випадках) Христа, яким Отець спасає, а не судить світ. Саме від цього возношення ми насмілюємося возносити наші руки, називати Бога Отцем і мовити Господню молитву, саме від цього возношення щоденне вечірнє кадіння - возношення рук наших (пс140.2) - та й всяке інше возношення наших молитов є благоприємним перед небесним Отцем.