Осінь

Тепер мабуть в нас пора

Найкраща настала:

До нас в гості золота

Осінь завітала.

Усе-всеньке у золоті:

Золоті дерева,

Лежить злато під ногами,

А листочки клена

Так було зашелестять,

Що все забуваєш

Й лиш слухаєш,-

О чім вони собі розмовляють,

Ті листочки... Під ногами

Все більше каштанів;

Дуже люблю їх... Бувало

Часом собі станеш,

Замилуєшся й почуєш

Як вони шепочуть,

Променіють, ніби про щось

Розказати хочуть,

Ніби кажуть: “Впадь, розбийся

І знову воскресни

Без колючок, щоб не могла

Ти вже біль принести

І найменшим сотворінням.

Щоб з відкритим серцем,

Мов блискучий той каштанчик,

Руки розпростерти,

І з любов’ю цілий світ

Ними обгорнути,

І такою завжди-завжди

Щасливою бути”.