Не претендуючи на вичерпність скажу, що це
завдання не є аж таким важким до виконання. Насправді вартує знати лише витоки
богослужінь добового кола, а відтак пуцлі складуться самі собою. Зосереджусь
лише на основних богослужіннях - вечірні та утрені.
Перше питання, яке наважусь поставити є
наступним: Що лежить в основах катедральних структур вечірні та утрені обряду,
який ми нині називаємо візантійським?
Моя аксіоматична відповідь - щоденні
жертвоприношення старозавітнього єрусалимського храму. Спробую це довести.
І. Старозавтіня практика щоденних храмових
богослужінь
Книга Виходу 29-30 подає нам опис щоденних
храмових богослужінь, які включали три основних елементи:
запалення(приготування) лампад світильника, яке співпадало із спаленням ладану
на кадильному жертовнику (30.7-8: на ньому Арон спалюватиме пахучий ладан;
щоранку, як готуватиме лямпи, спалюватиме його; увечорі теж, коли ставитиме
лямпи, спалюватиме його, як щоденне курення перед Господом, для ваших поколінь)
та цілопальна жертва (29. 38-42: От що приноситимеш на жертовнику: двоє
ягнят перволітків щодня, повсякчасно. Одне ягня приноситимеш уранці, а друге
підвечір, разом з десятиною ефи питльованої муки, змішаної з четвертиною гіна
чистої оливкової олії, і возливання з четвертини гіна вина, до першого ягняти.
А друге ягня приноситимеш перед вечором, з таким самим приносом і возливанням,
що й вранці: на приємний запах, вогняну жертву Господеві. Це буде повсякчасне
всепалення для ваших поколінь, коло входу в намет зборів, перед Господом, де
зустрічатимуться з вами, щоб розмовляти там з тобою).
До цього можна додати ще опис жертвоприношення з книги Ісуса, сина Сираха, який подає кілька цікавих деталей: Симон, син Онії, первосвященик … , оточений народом, виступивши з-поза святилища завіси! … зодягався у шати пишні й вбирав на себе прекрасні оздоби, й до вівтаря священного сходив угору ... з рук єреїв він брав частки жертв, стоявши сам при вівтаря вогнищі, оточений навколо вінком братів ... усі ж сини Арона у славі своїй, Господні офіри в руках тримаючи, перед сукупною громадою Ізраїля стояли — аж до закінчення служби на вівтарях, щоб прикрасити жертву Всевишньому Вседержителеві, а він простягнув свою руку над чашею й виливав дещо виноградної крови, возливав із неї на вівтаря підніжок для приємного запаху Всевишньому Всецареві.
Тоді сини Арона підносили голос, у ковані сурми сурмили, і луна від того далеко розносилась, на спомин перед Всевишнім, тоді й весь народ суцільним чином негайно ниць до землі припадав, воздавши поклоніння Господеві своєму — Вседержителеві, Богові Всевишньому. І співаки звеличували його голосами своїми, і в гомоні потужному той спів був солодкий, — і народ благав Всевишнього Владику, молитву заносив перед Милосердним, аж поки Господня служба тривала і поки не закінчувалось те священодійство.
Тоді він сходив униз, свою руку підносив над синів Ізраїля сукупною громадою, устами вирікав благословення Господнє й іменням його возносив славу, — і народ удруге на коліна падав, щоб від Всевишнього благословення прийняти. (Сир 50: 5-21)
Якщо схематизувати, то богослужіння мало б
виглядати таким чином:
кн. Вихід
- Запалення
лампад світильника
- Спалення
кадильної жертви
- Принесення
цілопальної жертви
кн.Сираха
(- Піснеспіви левітів і молитва народу навколішки
- Благословення народу піднятими руками із повторним схиленням колін)
До цього слід додати, що усе богослужіння було споєрідним виходом священників до народу. Семисвічник стояв перед завісою (Вих 27:21), яка відділяла Саятая Святих від Святяя храму священників, кадильний жертовник теж стояв навпроти завіси (Вих 30:36), правдоподібно, перед семисвічником, а жертовник всепалення назовні у подвір'ї храму.
ІІ. Аргумент порівняльної літургіки
Структурна подібність
Німецька дослідниця проф.Ґабріеле Вінклер у
кількох своїх працях до історії вечірнього богослужіння дуже наглядно довела,
що подану вище стркуктуру
- запалення
світила
- ритуальне
кадження
- жертва (у
цьому випадку - словесна = благодарення)
можна прослідкувати майже у всіх класичних
християнських традиціях. Інколи проблемним елементом є запалення світла,
оскільки воно могло бути відсутнім у деяких традиціях (наприклад, воно не
згадане у антіохійській традиції Апостольських постанов, хоча там насправді і
не подано повного чину, а різні елементи богослужіння розкидані по різних
місцях), натомість кадіння та заключні благодарні молитви, які зазвичай
супроводжувались входом у святилище і поєднувались із прошеннями за потреби
народу (= жертовний характер) присутні у всіх літургійних традиціях.
Дзеркальність катедральних вечірні і утрені
Із "типових" катедральних джерел
сучасної візантійської традиції (Апостольські постанови 4ст., Щоденник Етерії 4 ст., обряд св.Софії 9ст.) можна спостерегти своєрідну дзеркальність
богослужінь вечірні та утрені. Зокрема, якщо зібрати воєдино і відтворити
відповідно до сучасних чинів вечірні та утрені літургійні елементи подані у
Апостольських постановах, структура богослужінь вечірні та утрені виглядатиме
наступним чином:
- Обряд запалення світла (Згадка про особливий світильник в Антіохії є в писаннях св.Йоана Золотоустого, обряд запалення описаний також в Заповіті Господа нашого Ісуса Христа. Свідчення про запалення світильника на вечірні та утрені в храмі вірних перед святилищем все ще є у коментарі Гавриїла Катарського 7ст.)
- Вечірня кадильна жертва та піснеспіви:
Антифон 1 - псалом (увечір пс.140, зранку пс. 62 = вибрані через
згадку про храм, молитву увечір чи зранку і про 'возношення рук')
Антифон 2 - христологічний піснеспів (для прикладу піснеспів вечірні: Хваліте Господа,
ви слуги Господні хваліте їм"я Господнє! Хвалимо Тебе, благословимо Тебе, прославляємо Тебе заради великої твоєї слави, Господи, Царю, Отче Христа -
непорочного Агнця, що бере гріх світу. Тобі належить хвала, Тобі належить
слава, Тобі належить співання Богу і Отцю через Сина в пресвятому Дусі на віки
віків. Амінь!)
Антифон 3 - на вечірні точно піснеспів Нині відпускаєш, на утрені правдоподібно пс. 91)
- прошення (ектенії, подібно як у сучасній Літургії
Передосвячених Дарів)
- дияконський
підсумок прошень (для прикладу
виголос утрені: Випросімо в Господа милосердя і помилування для цього ранку і для цього дня і для всього
часу нашого ходіння, щоб ми в мирі і без гріха збереглися і також помолимся за
охорону ангела миру і за християнську кончину за благодать і за благоутробіє
Боже. Себе та наших, співбратів віддаймо живому Богові через Його Єдинородного)
- молитва
благодарення (для прикладу
молитва вечірні: О, Боже без початку і кінця, що через Христа Твого створив
все і всім управляєш, передусім усе його Бог і Отець, Боже духів і Царю всього,
що охоплюється розумом і відчуттям сприймається, що створив день для діл світла
і ніч на спокій нашій немочі: "Твій є день і Твоя ніч. " Ти
встановив світло і сонце. Прийми і тепер милостиво, о Господи чоловіколюбче
найкращий це наше вечірнє благодарення. Ти що провів нас через довготу дня і привів до
початку ночі, збережи нас Христом твоїм! Подай нам мирний вечір і безгрішну ніч
і сподоби нас життя вічного, через Христа Твого, через якого Тобі хвала честь і
поклоніння в святому Дусі на віки. Амінь)
- мирствування (= Мир всім! І духові Твоєму!)
- молитва
поклонення голови (для
прикладу молитва утрені: Вірний і правдивий Боже, що подаєш милосердя тисячам і
десяти тисячам, що люблять Тебе. Друже принижених і Заступнику вбогих їх єдина
Потребо, бо Тобі все підпорядковується, зглянься на цей народ Твій і благослови
тих, що схилили голови свої перед Тобою благословенням духовним! Бережи їх як
зіницю ока Твого, збережи їх в побожності і правоті і сподоби їх життя вічного
в Христі Ісусі, улюбленім сині Твоїм, з Яким Тобі честь, слава і поклоніння і
святому Духові нині і повсякчас і на віки віків. Амінь!)
- відпуст (= Ідіть у мирі!)
Вражає передусім лаконічність цих катедральних
богослужінь. Вони досить короткі і їх структура та богословські ідеї слідують старозавітним прототипам: а) запалення світла на особливому світильнику перед входом у святилище; б) кадіння під спів 140-го чи 62-го(пізніше 150-го) псалма; в) піснеспів за дар Христа - непорочного агнця, що бере гріх світу; г) моління народу навколішки під час мирної ектенії; ґ) благословення священником народу, який схилив голову перед Господом.
Катедральний храм
Більш-менш подібна конструкція посеред церкви із сидіннями для клиру, який перебуває там аж до Великого Славослов'я дотепер зберігається на т.зв. 'Єрусалимській' утрені у Велику Суботу, а також на архиєрейських богослужіннях, які передбачають сидіння єпископа посередині храму аж до входу у святилище на читання Святого Письма та проповіді.
Літургійні входи
Окремо необхідно згадати літургійні входи. Їх у
більшості, якщо не у всіх давніх літургійних обрядах зазвичай було два
"малий" (пов'язаний із входом архієрея, чи іншого предстоятеля у храм
вірних) та "великий" (пов'язаний із його входом у святилище). На богослужіннях добового
кола, які передбачали ритуальне запалення світла можливо обидва вони були
"великими" (тобто входами у святилище), оскільки зазвичай
благословляли світлом, запаленим від т.зв "вічного" світла, яке
горіло у святилищі. Наприклад, за Євхологіоном Синайської бібіотеки №971, ХIII-ХIV ст., на Літургії Передшеосвячених Дарів: 'Виходить диякон з двома свічками позад амвону (тобто, перед входом у святилище) і мовить: «Премудрість. Світло Христове просвічує всіх. Воньмім». І кадить народ і входить знову у вівтар і каже до ієрея: «Благослови, Владико, світло». Ієрей же мовить: «Благословен єси, що просвічуєш і освячуєш [всяку людину яка приходить у світ, завжди, нині і повсякчас і на віки віків]»'.
Святкові
елементи катедрального богослужіння
Професор Рольф Церфас у своєму дослідженні про
вживання бібійних читань дуже наглядно показав, що святкове елементи богослужіння
початково не поєднувались із богослужіннями добового кола, а слідували їм,
творячи додаток до богослужіння або ж заміняли богослужіння добового кола,
переважно вечірню, оскільки передбачали чування, а воно природно ототожнювалося
із часом вечора чи ночі. Окрім того, святкові богослужіння часто передбачали
процесійні ходи до місця поховання святого чи місцезнаходження певної святині,
яку святкували. Ця традиція збережена у візантійському богослужіння донині. На великі
свята, які передбачають чування, після закінчення катедральної вечірні (тобто після
главоприклонної молитви) священики під спів литійних стихир відходять до
притвору (оригінально до якоїсь святині чи поховання святого) і саме там
відбувається справжнє богослужіння свята чи святого, яке завершується
процесійним поверненням до храму під спів стихир стиховні. Нині там виголошують
ектенію, запозичену із покаянного богослужіння, яке відбувалось у час природних
чи загарбницьких небезпек, але чому не можна було б робити там справжнє
святкове богослужіння, яке удавнину передбачало читання із святого письма та
супроводжуючі його піснеспіви – величання, іпакої, кондаки чи канони? В кожному
разі вечір є набагато кращим часом для довших піснеспівів таких як канон і
традиція це недвозначно довела – коли співають великий покаянний канон, статії
єрусалимської утрені, читання 12-ти страсних євангелій? Та навіть у строго
монашій традиції – новосаваїтській – типіконом якої ми мали б керуватись у
великі свята утреню переносять на навечір’я, поєднуючи із вечірнею, а сам день
свята залишають для святкової євхаристії.
ІІІ. Сучасна "візантійська" традиція
За словами одного із найкращих сучасних знавців
рукописної константинопольської традиції ‘Сучасна «візантійська» літургія є
текстом нової константинопольської рецензії 11-го століття, яку звершують
відповідно до рубрик встановлених на горі Афон у 14-му столітті у особливій
редакції, створеній критським гуманістом за наказом папи римського’ (S.Parenti, The Eucharistic Liturgy in the East: The Various Orders of Celebration // Anscar J. Chupungco (Hg.),
Handbook for Liturgical Studies: The Eucharist, 73). Чи можна
знайти залишки подібного катедрального богослужіння у цьому
імператорсько-монашо-гумано-замовницькому міш-маші? Насправді дуже легко і, як
не дивно, набагато очевидніше у чині утрені ніж вечірні.
Справжня утреня візатнійського обряду
розпочинається піснеспівом, який називають світильним (хоча про світло
згадується лише у "постових" варіантах цього піснеспіву), а
завершується, як і тисячу років тому, главоприклонною молитвою. Ось структура,
яку можна знайти у будь-якому (виняток - пасхальна утреня) варіанті
візантійської утрені:
- світильний (для прикладу світильний 1 гласу у час посту: Господи,
що світло засвітив, очисти душі наші від усякого гріха, молитвами Богородиці, і
спаси нас)
- кадильна жертва та піснеспіви
Антифон 1 - псалом (оригінально лише 150-й. До речі, під час співу цього псалма на святковій утрені ('Всяке дихання') все ще приписується кадіння!)
Антифон 2 - піснепів (Слава в вишніх Богу = як і у Апостольських
постановах)
Антифон 3 - псалом 91: Благо є ісповідатися Господеві...
- ектенії (нині лише прохальна, яка як у вечірні так і в утрені поставлена перед 3 антифоном)
- молитва
благодарення/славослов'я, яка як і ектенії, мирствування та главоприклонна молитва, поставлена перед 3 антифоном (Владико,
Боже святий і незбагненний, що світлові із темряви возсіяти звелів і спочинок
нічного сну нам дарував, і до славослов’я і моління Твоєї благості
підвів! Задля власного Свого милосердя схилившись, і нині прийми нас, що
поклоняємося Тобі й по силі благодаримо Тебе, і даруй нам усе, чого просимо для
спасіння. Яви нас синами світла і дня та наслідниками вічних Твоїх благ.
Пом’яни, Господи, у множестві щедрот Твоїх весь народ Твій, усіх присутніх, що
моляться з нами, і всю братію нашу, на землі й на морі сущих, і на всякому
місці володіння Твого, що потребують Твого чоловіколюб’я і помочі. Усім вияви
велику Твою милість, щоб завжди спасенні, як душею, так і тілом, відважно
славили дивне й благословенне ім’я Твоє, бо Ти Бог милости, щедрот і
чоловіколюб’я, і Тобі славу возсилаємо: Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і
повсякчас, і на віки віків. Амінь. = нині чомусь її читають під час співу
шестипсалм'я)
- мирствування
- молитва
главорприклонення (Господи
святий, Ти во вишніх живеш і всевидячим оком Твоїм на все творіння споглядаєш!
Перед Тобою приклонили ми гóлови душі й тіла і молимося до Тебе, Святий святих:
Простягни руку Твою невидиму від святої оселі Твоєї і благослови всіх нас; а
якщо ми у чомусь згрішили добровільно чи недобровíльно, як благий і
чоловіколюбний Бог прости і даруй нам земні й небесні Твої блага, бо Твоє є
милувати і спасати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо: Отцю, і Сину, і
Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь).
Якщо взяти до уваги, що у чині вечірні
світильний піснеспів (нині "Світло тихе") оригінально передував
псалму 140-у (це очевидно із порівняльної літургіки і так його і донині виконують на Літургії Передшеосвячених дарів = після благословення світлом і з урочистим кадінням престолу!!!), то отримаємо структуру
вечірні абсолютно ідентичну структурі утрені:
- світильний (Світло тихе)
- кадильна жертва та піснеспіви
Антифон 1 псалом (нині на його місці змінний щодня прокімен, але оригінально лише 140-й)
Антифон 2 піснеспів (Сподоби, Господи…)
Антифон 3 Нині відпускаєш ...
- ектенії, які як і в утрені, разом із молитвою благодарення, мирствуванням та главоприклонною молитвою, нині поставлені перед 3 антифоном (нині лише просительна)
- молитва
благодарення/славослов'я (Боже
великий і вишній, єдиний, що маєш безсмертя, що у світлі живеш неприступному,
що все творіння в премудрості создав, що розділення поклав поміж світлом і
поміж темрявою, і поставив сонце, щоб правило днем, а місяць і зорі – щоб
правили ніччю, що сподобив нас, грішних, і в сьогочасну пору стати перед лицем
Твоїм в ісповіданні і вечірнє славослов’я Тобі принести. Сам,
чоловіколюбний Господи, вознеси молитву нашу, як кадило, перед Тобою і прийми
її як благовонні пахощі. Подай же нам нинішній вечір і наступаючу ніч мирні,
зодягни нас у броню світла, ізбав нас від страху нічного і від усякої загрози,
що бродить у темряві. І дай нам сон, який на відпочинок немочам нашим дарував
єси, від усякої диявольської примари вільний. Так, Владико всього, благ
Подателю, – щоб і на ложах наших каючись, ми споминали вночі Ім’я Твоє і,
роздумом про Твої заповіді просвіщаючись, устали в радості душевній на
славослов’я Твоєї благости, молитви і моління Твоєму Милосердю приносячи за
власні прогрішення і всіх людей Твоїх, яких Ти, молитвами святої Богородиці, в
милості навідай.)
- мирствування
- молитва
главоприклонна (Господи
Боже наш, що приклонив небеса і зійшов для спасіння роду людського, поглянь на
рабів Твоїх і на спадкоємство Твоє, бо перед Тобою, страшним і чоловіколюбним
Суддею, Твої раби приклонили голови і свої покорили шиї, не від людей очікуючи
помочі, але Твоєї дожидаючи милости і Твого жадаючи спасіння. Охорони їх у всякий
час, і в нинішній вечір, і в наступаючу ніч від усякого ворога, від усяких
супротивних дій диявольських, і від помислів марних і спогадів лукавих. Хай
буде влада Царства Твого благословенна і прославлена, Отця, і Сина, і Святого
Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь)
Ці частини богослужінь вечірні та утрені і є
катедральним обрядом "візатнійської" традиції. Всі решта вступні та
відпустительні елементи вечірні та утрені є абсолютно додатковими та
другорядними поряд із цими основними.
IV. Яким може бути оновлений катедральний обряд
візантійської традиції
При оновленні обряду обряду важливим є не
втратити найдавніших і ключових для традиції елементів, які визначають саму
суть богослужіння, а також зберегти можливості його "логічних"
розширень при потребі.
Богослужіння вечірні та утрені могли б
передбачати своєрідне очікування церквою свого предстоятеля у притворі храму.
Тут як ніколи могли б знадобитись т.зв. "предначинательні псалми" 103
на вечірні та шестипсалм'я на утрені. Прихід предстоятеля можна було б
супроводити урочистим співом "Блажен муж" чи "Полієлеєм".
Після вступного "Мир всім"
предстоятель мав би прийняти від диякона, принесену ним із святилища запалену свічку і поблагословити вірних (можливо дати їм запалити їх свічки від
своєї, поставивши її в центрі спільноти) або запаливши свічі семисвічника, поставленого перед тетраподом.
Далі, прийняти кадильницю і під спів основних
псалмів (можна і з стихирами) кадити престол або тетрапод з іконою храму чи
свята. Співати піснеспіви 'Сподоби, Господи...'/Славослов'я та Нині відпускаєш/псалом 91.
Потім ввійти у святилище і виголосити прошення
та молитви з мирствуванням.
При бажанні відхід предстоятеля із церкви можна
супроводжувати тропарями свята (їх, до речі, називають 'відпустительними', бо приспівували їх до 3 антифону - Нині відпускаєш).
Святкове ж богослужіння взагалі не вартує
поєднувати із богослужіннями добового кола. Воно має мати свою чітко визначену
структуру, центром якої мали б бути біблійні читання. Серед ідей створення
такого богослужіння можна подати наступні:
- спів литійних стихир (можливо із процесійною ходою, якщо є особлива
святиня)
- читання старозавітних біблійних уривків
- спів сідальних та іпакоя (можна було б переплітати із старозавітними читаннями)
- читання євангелія свята
- спів канону або кондака
- благословення їжі (хліба, пшениці, вина і
єлею)
- спів стиховних стихир (при цьому можна роздавати хліб і мирувати = відпуст)
Такі попередні міркування до ширшої дискусії і
критики.
свящ.Василь Рудейко
Можна подавати безмежні списки використаної літератури. Але, як казав мій німецький викладач Старого Завіту проф.Фрідріх Дітріх, "вважаю, що для розуміння справи достатньо буде цієї":
Х. Матеос, Витоки часослова //
Світло єси, Христе: Богослужіння добового кола: Антологія досліджень / упор.
Е.Квінлан, В.Рудейко. Львів: Видавництво Українського католицького університету
2012, 59-70.
Ґ.Вінклер, Історичне підґрунтя Вечірні Передшеосвячених
Дарів // Світло єси, Христе: Богослужіння добового кола: Антологія досліджень /
упор. Е.Квінлан, В.Рудейко. Львів 2012, 151-180.
М. Арранц, Т.3 : Песенное последование по требнику Митрополита Киприана. - 2003.
Winkler,
Gabriele, Über die Kathedralvesper in den verschiedenen Riten Ostens und
Westens // Archiv für Liturgiewissenschaft16 (1974), 53-102.
Zerfaß, Rolf, Die Schriftlesung im Kathedraloffizium
Jerusalems (LQF 48), Münster 1968.
Konstytucje
apostolskie oraz Kanony Pamfilosa z apostolskiego synodu w Antiochii,
Prawo kanoniczne św. Apostołów, Kary świętych Apostołów dla upadłych,
Euchologion Serapiona. S. Kalinkowski (przekład Konstytucji), A. Caba (przekład innych pism), A. Baron, H. Pietras SJ (układ i oprac.). Kraków: WAM, 2007, s. 1-295, seria: Synody i kolekcje praw 2.
Немає коментарів:
Дописати коментар