Літургія Слова у словацькому греко-католицькому Літургіконі «Трьох Янів» 1986 р.

свящ.Василь Рудейко, д-р.богослов’я

Літургія Слова у словацькому греко-католицькому Літургіконі «Трьох Янів» 1986 р.

Літургія Слова як частина євхаристійного богослужіння церков візантійської традиції безсумнівно належить до однієї із найважливіших і має цікаву та доволі загадкову історію. Основною проблемою осмислення цієї, як і інших частин візантійського богослужіння є те, що основні джерела найдавнішого пласту євхаристійних літургій церков візантійської традиції на сьогодні є невідомими. Найдавніший основний документ – кодекс Барберіні 336 – походить із 8-го століття і являє вже більш-менш у сучасному вигляді сформовану структуру Літургії слова.[1] Поряд із іншими науковими дослідженнями цієї частини божественної літургії, основоположною і надалі, здається, вважається праця о.Хуана Матеоса, опублікована, початково як серія статей, а згодом як монографічне дослідження.[2] Саме внаслідок популяризації здогадок Матеоса,[3] щодо розвитку візантійської структури Літургії Слова, у практиці певних церков візантійської традиції відбулись спроби реформ цієї частини літургії, [4] одна з яких була втіленою у оновленні літургікону словацької греко-католицької церкви у 1986 році.

Перед тим як перейти до розгляду оновлення Літургії слова у цьому літургіконі, необхідно зробити короткий екскурс у класичну структуру візантійської Літургії Слова та теорію її історичного розвитку. Окрім того необхідно нагадати собі принципи літургійного оновлення Літургії Слова, сформульовані у Конституції ІІ Ватиканського собору «Sacrosanctum concillium», оскільки саме їх намагалися втілити у літургіконі 1986 р. його творці.

Структура та гіпотеза історичного розвитку візантійської Літургії Слова

Літургія Слова (або Літургія оглашенних - катехуменів) у структурі євхаристійної літургії церков візантійської традиції міститься між двома її іншими частинами Проскомидією та Літургією Жертви, яку також називають Літургією Вірних. Вона також є першою «видимою» для вірних частиною євхаристійної літургії, оскільки Проскомидія або приготування Святих Дарів та священика до служіння Таїнства Причастя зазвичай відбувається за закритими дверями і завісою іконостасу.[5]

Основними структурними елементами сучасної візантійської Літургії Слова є наступні:

- Початковий діалог з дияконом

- Вступний виголос – прослава царства Христового

- Чин «трьох антифонів»:

o   Ειρηνικα         –          Молитва 1-го антифону – 1-ий антифон 
o   Μικρα συναπτη –       молитва 2-го антифону – 2-ий антифон – піснеспів «Єдинородний Сину» 
o   Μικρα συναπτη –       молитва 3-го антифону – 3-ій антифон

- Чин «Малого входу»

o   Молитва входу – Вхідне благословення - Вхід з Євангелієм

- Чин «горного сідалища»

o   Молитва трисвятого – Трисвяте – Благословення горного сідалища

- Читання

o   Мирствування - Прокімен – Апостол – Алилуя (кадження) -  діалог з дияконом - Євангеліє - Проповідь

- Прошення

o   Сугуба ектенія (Ектенія за усопших) 
o   Прошення і благословення оглашенних та їх відпуст.

Особливим чином відбувається служіння Літургії Слова у архиєрейській візантійській літургії.[6] Тоді як на звичайній літургії, якій предстоїть пресвітер, все служіння розпочинається із святилища, а вхід із євангелієм є радше обходом лівої частини іконостасу, на архиєрейській літургії служіння розпочинається у центрі нави храму, де для архиєрея встановлюється катедра на якій він сидить аж до завершення чину трьох антифонів і лише після цього вступає у святилище, де решта Літургії Слова відбувається без особливих змін. Науковці припускають, що архиєрейський чин Літургії Слова являє архаїчнішу форму цього богослужіння.[7]

Змінними частинами сучасної візантійської Літургії Слова є антифони, які бувають недільними, щоденними, ізобразительними та святковими (у слов’ян передбачені особливі антифони лише на господські свята, у греків існують святкові антифони також і до певних богородичних свят). Прокімени, алилуарії, тропарі, кондаки та богородичні візантійської літургії слова укладені у недільний (відповідно до октоїха), щоденний, вотивний (відповідно до особливого прошення) та святковий цикли. Читання апостольських послань та уривків з євангелія мають теж декілька циклів: недільний, суботній, щоденний, святковий та вотивний. Вартує теж зазначити, що класичні кола новозавітніх читань сформовані таким чином, що протягом року прочитують всі книги Нового Завіту окрім Апокаліпсису Йоана Богослова.[8]

Вище вже вказувалось на те, що історія євхаристійного богослужіння візантійського обряду засвідчена первинними документами, датування яких не сягає давніше від 8-го століття і вони вже засвідчують більш-менш сучасний вигляд Літургії Слова щодо тексту та перебігу служби. Все ж із другорядних джерел – коментарів, церемонійних книг імператорського двору та принагідних згадок отців та церковних письменників науковці виділяють кілька наступних основних етапи становлення візантійської Літургії Слова:[9]

- 4 ст. «Палеовізантійська літургія»:

o   (Антифони як процесійні піснеспіви) – Мирствування – 3 Читання з СП

- 6 ст. «Чин малого входу»:

o   Трисвяте входить в літургію як вхідний піснеспів + нові вхідні піснеспіви (Єдинородний Сину…)

- 8 ст. «Занепад катехуменату»:

o   Зникають нехристияни - Мирна (=перше моління вірних) переноситься перед Трисвяте

- 10 ст. «Чин трьох антифонів»:

o   Нові піснеспіви з Палестини = тропарі та кондаки октоїха, тріоді та минеї 
o   Створюється чин 3-ох антифонів 
o   Зникає читання з Старого Завіту

- 12 ст. «Сучасна форма»:

o   Мирна ектенія (=перше моління вірних) переноситься на початок літургії

Із цього короткого огляду можна побачити, що історія розвитку візантійської Літургії Слова є досить складною і її наслідком є скорочення літургійних читань на користь нагромадження літургійних співань. Окрім нагромадження «додаткових», початково чужих Літургії Слова елементів особливо невдалим розвитком у історії її становлення о.Хуан Матеос вважав перенесення служіння клиру у святилище від самого її початку:

Одним важливим пунктом є спільнота як ціле, котра слухає слово Боже в першій частині Літургії. Платформа посередині церкви, що називається амвон, або бема, навколо якої стояли люди, допомагала створити спільноту між вірними та клиром. У цій початковій частині Літургії немає помітної різниці між єпископом, священиком та вірними. Всі потребують чути слово Боже і очиститись ним. Літургія, здається, хоче подати нам важливу науку про те, що в цій початковій частині всі, незалежно від достоїнства чи отриманих свячень, є рівними стосовно особистої потреби повчання словом Божим та очищення перед початком величного таїнства євхаристійної жертви. Саме тому деякі старі документи вказують, що єпископ одягає літургійний одяг лише на освячення, коли клирики вступають до святилища як вибрані служителі, після того, як сповнилося це очищення.[10]

Зокрема у дослідженнях історії візантійської літургії особливо вказується на пізнє походження чину «трьох антифонів» та на витіснення ним читання із Старого Завіту. Також на практиці саме чин «трьох антифонів» із передуючими їм малими синаптами зазнають нерозуміння і, як наслідок, скорочення не лише у католицьких, а й у православних церквах. Не входячи тут у дискусію щодо історії та пастирської цінності окремих елементів Літургії Слова, зауважимо лише, що описана теорія розвитку візантійської Літургії Слова, насправді потребує ґрунтовного перегляду і доопрацювання.[11]

Напрямні Конституції ІІ Ватиканського собору про святу літургію щодо оновлення Літургії Слова

Отці ІІ Ватиканського собору передусім дбали про те, щоб Святе Письмо виступало у святій літургії як центральний елемент. Саме тому вже на початку конституції вони наголошують на читанні Святого Письма як на одному із способів присутності Христа у літургії: «Він (Христос В.Р.) є присутній у своєму слові, бо сам він говорить, коли в Церкві читають святе Письмо» (КСЛ 7).

Далі, вказуючи на складові елементи богослужіння Конституція про святу літургію наголошує: «В літургійних богослужіннях Святе Письмо є превеликої ваги. Бо з нього беруть читання, а на проповіді його пояснюють, співають псалми, за його натхенням і понукою виникають молитви й літургійні пісні, з нього ж чини й знаки запозичують своє значення. Тому, щоб здійснити обнову, розвиток і пристосування святої Літургії, необхідно скріпляти оту милу й живу любов Святого Письма, яку засвідчує достойна традиція обрядів так східних, як і західних» (КСЛ 24). Як конкретний крок до оновлення Літургії Слова отці ІІ Ватиканського собору пропонують «ширше відкрити біблійні скарби, щоб … за означений час років, прочитати народові помітнішу частину Святого Писання» (КСЛ 51).[12]

Реалізація заклику ІІ Ватиканського собору для римо-католицької церкви втілилась передусім у таких кількох кроках:[13]

- Суттєво спрощений початок євхаристійного богослужіння вказав на центральність читання  Святого Письма та його пояснення у проповіді

- До циклу недільних та святкових читань було додане читання  із Старого Завіту[14]

- Цикл читань було поділено відповідно до трирічного циклу A, B, C

o   Кожному рокові відповідає одне із синоптичних євангелій 
o   Євангелію від Йоана виокремлено особливий час кожного року

- Цикл щоденних читань, який охоплює 34 тижні літургійного року не передбачає зтарозавітного читання  і поділений відповідно до парних та непарних років.

-  Особливо цікавим досвідом реформи Літургії Слова був пошук архітектурного вирішення співвідношення трапези Слова (амвону) та трапези жертви (престолу).

Реформа Літургії Слова у літургіконі «Трьох Янів» 1986 р.

Заохочення до оновлення літургії отцями ІІ Ватиканського собору та саме літургійне оновлення римо-католицького богослужіння знайшли всій відгук не лише у римо-католицькій традиції, але й спонукали східні католицькі церкви до перегляду своїх літургійних традицій.[15] Однією із основних літургійних активностей у східних церквах були передовсім переклади літургійних текстів доступною для вірних мовою. Незважаючи на поширений у західному світі міф про «зрозумілість» східними  їх літургійних мов, реальність була далекою від ідеалу.[16] Тому дозвіл Конституцією про святу літургію перекладів місцевими мовами був із захопленням сприйнятий східними католиками.

Якщо переклад робить людина, а не комп’ютер, така робота завжди є причиною також і до осмислення літургійного чину, і як наслідок до пошуку кращого його застосування до пастирської праці. З цієї причини дослідження перекладів літургійних текстів заслуговує на докладніше критичне вивчення.

На жаль, окрім неопублікованої дипломної роботи о.Войтеха Богача мол.[17] та його короткої публікації у одному із наукових часописів,[18] донині не існує повнішого  дослідження чи критичного осмислення греко-католицьких літургійних видань словацькою мовою.

Дотепер з’явилось три видання греко-католицького літургікону словацькою мовою у 1976,[19] 1986[20] та 1998[21] році, із яких найцікавішим під оглядом Літургії Слова є видання 1986 року, яке у народі також називають літургіконом «трьох Янів».

Як можна побачити із передмови до Літургікону 1986 р. принципи, якими керувались його творці при укладанні були передовсім напрямні щодо літургійного оновлення, озвучені ІІ Ватиканським собором у Конституції про Святу Літургію «Sacrosanctum concillium».[22] Необхідність видання літургікону, згідно із передмовою, диктували декілька причин. Передовсім необхідною була мовна та рубрикальна редакція попереднього видання 1976 р., оскільки рубрики для священика були досить скупими, а служіння диякона взагалі не було передбачене. Дальшим завданням була ревізія самого чину літургії з метою усунення історично неоправданих подвоєнь та потроєнь. Окрім того, нове видання мало б усунути богословські «проблеми» епіклези у контексті цілості анафоральної молитви.

Серед основних особливостей даної реформи Літургії Слова необхідно виокремити кілька наступних. Відповідно до оголошених у передмові принципів оптимізації богослужіня деякі молитви Літургії Слова були скорочені у порівнянні із оригіналом.[23] Із серій літургійних прошень окрім суттєвих скорочень залишились лише мирна,[24] сугуба[25] та заупокійна ектенії. Відповідно до звичайного чи заупокійного богослужіння мовлять лише одну або сугубу або заупокійну. Була скорочена також структура антифонів – з чотирьох псалмічних віршів залишився лише один.

Проте реформа богослужіння полягала не лише у скороченні богослужіння. Як урізноманітнення богослужбового матеріалу Літургії Слова можна вказати на створення особливого циклу недільних антифонів, укладеного відповідно до візантійської системи восьмигласся та створення антифонних циклів для різноманітних «вотивних» літургій.[26] Цю спробу можна назвати переосмисленням логіки варіативності чину «трьох антифонів». У цій частині літургікон 1986-го року намагається більше використати багатство богословської скарбниці псалтиря. Як можна спостерегти із текстів літургікону, псалми для чину «трьох антифонів» вибирали згідно із древньою катедральною практикою відповідності тексту нагоді літургійного святкування, так, наприклад, для літургії за усопших вибрані стихи із пс.85 та 84,[27] для подячної літургії пс. 138 та 118,[28] для літургії за подорожуючих пс. 139 ітд.[29] У кожному із цих випадків стихи псалма відносяться до логіки святкування. Така практика безсумнівно є добрим прикладом літургійного оновлення і може слугувати заохоченням до наслідування у подальших оновленнях Літургії Слова. Це оновлення можна також до певної міри назвати оновленням у згоді із логікою найдавніших літургійних джерел.[30]

Докладнішого дослідження заслуговує також спроба оновити порядок літургійних читань літургії. Взоруючись на реформування богослужіння Літургії Слова у римо-католицькій традиції, творці літургікону вдались до розподілу циклу апостольських та євангельських читань відповідно до логіки трирічного циклу (Рік А, B, C), а також включили до циклу апостольських читань «забуту» візантійською традицією останню книгу новозавітнього канону – Апокаліпсис. Можна довго дискутувати щодо доцільності саме такого поділу літургійних читань, все ж факт існування у сучасній літургійній традиції трьох незалежних одне від одного кіл літургійних читань – недільного, суботнього та щоденного – само собою спонукає як мінімум до пошуку внутрішньої логіки лекціонаря. Окрім того, про необхідність повернення у літургію старозавітного читання вже наголошував о.Матеос, і задовго перед ним літургісти дореволюційної російської православної церкви.

Підсумок

Якщо б ми поставили запитання яке є гаслом цього симпозіуму «Чи є літургійні реформи поверненням до джерел?» мусимо чесно відповісти, що не зовсім. Передовсім тому, що на час цієї літургійної реформи не було проведено достатньо джерельних досліджень, а й ті, які були проведені, очевидно, не були взяті до уваги. Хоча творці літургікону інтуїтивно слідували певній логіці формування літургійних джерел, все ж головним рушієм оновлення богослужіння було, як це видно із плоду цієї реформи, саме скорочення богослужіння, а не серйозного його осмислення і слідування певним його внутрішнім принципам. У цьому випадку слідування принципам літургійного оновлення ІІ Ватиканського собору, який наголошує «Нехай перевіряння окремих частин Літургії завжди попереджають докладні богословські, історичні й душпастирські студії, аби таким чином зберегти здорову традицію та все ж відкрити шлях законному прогресові. Крім цього треба брати до уваги так загальні закони структури й духа Літургії, як і досвід, зачерпнутий з нещодавного літургійного обновлення, а то й окремих, тут і там даних, дозволів» (КСЛ 23), було дотримане лише частково. Як наслідок, літургійні реформи у літургіконі 1986 р. зазнали суттєвої критики з боку римської Конгрегації для Східних Церков і, остаточно, вживання цього тексту було заборонене. Його місце зайняв новий літургікон, виданий у 1988 р. який є просто перекладом римського видання editio ruthena 1942 р.

Все ж літургійна реформа євхаристійного богослужіння словацькою греко-католицькою церквою у виданні літургікону 1986 року безсумнівно містить позитивні приклади для можливості оновлення церковного життя у східній католицькій церкві. З цього огляду цей літургікон є літургійним джерелом, яке заслуговує детальнішого і серйозного джерельного осмислення і дискусії.

Додаток: Порівняльна таблиця Літургії Слова у римському літургіконі 1942 (recensio ruthena) та словацькому грекокатолицькому літургіконі 1986 р.

Cтруктура recensio ruthena 1942

Літургікон  Братіслава 1986

Вступний возглас: Благословенне царство… Мирна ектенія Молитва 1-го антифону 1-й антифон Мала екткнія Молитва 2-го антифону 2-й антифон Єдинородний Сину… Мала ектенія Молитва 3-го антифону 3-й антифон Молитва входу Благословення входу Премудрість! Прості! Вхідне Тропарі та кондаки Молтива трисвятого Трисвяте Благословення горного сідалища Воньмім!Мир всім!Премудрість, воньмім! Прокімен Читання апостола Алилуя Молитва перед євангелієм Діалог з дияконом Читання євангелія Проповідь Сугуба ектенія Ектенія за усопших Ектенія за оглашенних

Вступний возглас: Благословім царство … Мирна ектенія Молитва 1-го антифону (можна молитись напереміну з молитвою 2-го антифону) Молитва 2-го антифону 1-й та 2-й антифон Єдинородний Сину… (Лише неділі і свята свята. При служінні 2-ої або 3-ї літургії можна опустити) Молитва входу Благословення входу Премудрість Божа! Вхідне Тропарі та кондаки Молитва трисвятого Трисвяте Мир всім! Будьмо уважні! Прокімен Читання апостола (Рік А, B, C) включає Апокаліпсис Йоана Алилуя Молитва перед євангелієм Діалог з дияконом Читання євангелія (Рік А, B, C) Проповідь Сугуба ектенія Ектенія за усопших

  

---

[1] Найновіше видання перевіреного грецького тексту: Е.Велковска, С.Паренти, Евхологий Барберини Гр.336, Омск 2011.

[2] J.Mateos, La célébration de la Parole dans la Liturgie byzantine. Étude historique (OCA 191) Rom 1971. Х.Матеос, История литургии свт.Иоанна Златоуста Т.1: Служение Слова в византийской литургии. Исторический очерк, Омск 2010. Також J.Mateos, La psalmodie variable dans le rite byzantin //

Acta philosophica et theologica 2, Societas Academica Dacoromana, Rom 1964, 327 - 339.

[3] J. Mateos, The Evolution Of The Byzantine Liturgy // John XXIII Lectures. Vol. I. 1965. Byzantine Christian Heritage. John XXIII Center For Eastern Christian Studies. Fordham University, New York (Bronx), N. Y. 1966.

[4] Одним із практичних втілень досліджень о.Хуана Матеоса щодо візантійської Літургії Слова була публікація Літургікону монастиря New Skete у 1987 році. Див. The Divine Liturgy, New Skete 1987.

[5] Офіційними виданнями євхаристійних літургій для грекокатоликів України та Словаччини є а) грецький текст: Ιερατικον, εν Ρωμη 1950; б) церковнословянський текст: Служебник, Рим 1942. (електронні версії див. на http://plc-ugcc.blogspot.com/p/blog-page.html).

[6] Впровадження у архиєрейське служіння євхаристійної літургії УГКЦ див. M. Kunzler, ARCHIERATIKON. Einführung in Geist und Gestalt der bischöflichen Liturgie im byzantinischen Ritus der griechisch-katholischen Kirche der Ukraine, Paderborn 1998. Див. також V. Larin, The Byzantine Hierarchal Divine Liturgy in Arsenij Suxanov’s Proskinitarij, Rome 2010.

[7] Див. М. Петрович, Літургійне богослов’я в українському контексті // Богословія 71 (2010-2011), 112.

[8] Детальніше у Х.Матеос, История литургии свт.Иоанна Златоуста, 19-47 дд.

[9] В основу схеми лягли дослідження о.Хуана Матеоса, та Х’ю Вайбру. Hugh Wybrew, The Orthodox Liturgy. The Development of the Eucharistic Liturgy in the Byzantine Rite, London 1989.

[10] Х.Матеос, Розвиток візантійської літургії, Львів 2008, 24.

[11] Зокрема на необхідності перегляду досліджень о.Хуана Матеоса наголошувала у своїй доповіді на симпозіумі ad fonts liturgicos у Львові 26 жовтня 2011 р. д-р.с.Васса Ларін. Див. В. Ларін, Вступний виголос візантійської Божественної Літургії "Благословенне Царство..." серед інших літургійних вступних виголосів (Доповідь, здається, не була опублікованою).

[12] Подібно і у розділі про богослужіння добового кола: «читання святого Письма треба так укладати, щоб їх у повніших розмірах можна було догідно пристосувати до скарбів Божого слова» Див. КСЛ 92 а.

[13] Див. М.Кунцлер, Літургія Церкви, Львів 2013, 287-297.

[14] Ordo lectionum missae 1969 перше видання, 1981 друге видання.

[15] Див. напр. F. Kanichikattil, To Restore or to Reform? A Critical Study on Current Liturgical Renewal in the Syro-Malabar Church in India, Bangalore 1992.

[16] Див. напр. критику щодо «зрозумілості» літургійної мови у Е.Ковч, Чому наші від нас утікають?, Львів 1932 (ел.варіант http://theology.in.ua/ua/bp/theological_library/theological_books/52665/).

[17] V. Boháč, Die Erneuerung der byzantinischen Liturgie in der Griechisch-katholischen Kirche in der Slowakei, Eichstätt 2001 (Неопублікована дипломна робота подана на захист на кафедру літургійного богослов’я католицького університету Айхштет-Інгольштадт 26. 11. 2001).

[18] V. Boháč, Die Liturgische Reform in der Slowakei: die Entwicklung der slowakischen Ausgaben des Liturgikons von 1976, 1986 und 1998 // ΚΑΛΟΦΩΝΙΑ 5 (2010), 85-96.

[19] Gréckokatolícky liturgikon. Trnava 1976.

[20] Gréckokatolícky liturgikon. Trnava 1986.

[21] Svätá božská liturgia nášho otca svätého Jána Zlatoústeho (Liturgikon). Prešov 1998.

[22] Gréckokatolícky Liturgicon, Bratislava 1986, 3.

[23] Див. молитва входу, 18; молитва перед євангелієм, 21.

[24] 5 прошень.

[25] Лише перше прошення.

[26] Gréckokatolícky Liturgicon, 51-113.

[27] Gréckokatolícky Liturgicon, 111.

[28] Gréckokatolícky Liturgicon, 80.

[29] Gréckokatolícky Liturgicon, 93.

[30] Див. К.Королевський, Рим і обрядво-літургічні дискусії у патріаршій київській вселенській церкві між двома світовими війнами, Львів 2002, 192-198.