ПСАЛОМЪ 8

ПСАЛОМЪ 8.

Господь Богъ нашъ, якъ же дивно

 Твое имья на землѣ

А краса Твоя и слава

 Выще неба досягли!

Въ молодыхъ, дитячихъ устахъ

 Ты хвалу Собѣ зложивъ,

Щобъ злый ворогъ Твôй и местникъ

 Проти Тебе занѣмѣвъ.

Подивлюся я на небо,

 Дивне дѣло рукъ Твоихъ,

И на мѣсяць и на звѣзды.

 Як поставивъ, Боже, ихъ:

ПСАЛОМЪ I

ПСАЛОМЪ I.

Блаженъ мужъ той, що не ввôйде

 Въ раду нечестивыхъ,

И не стане ва дорозѣ

 Грѣшныхъ, неправдивыхъ,

И не сяде у беседѣ

 Людей израдливыхъ;

А въ Господнёму законѣ

 Свою держать волю,

День и нôчъ себе навчає

 Закону Господню.

И якъ древо, надъ потокомъ

 Посажене чистымъ,

Плодъ приносить въ свою пору

 И не вьяне листомъ:

Спрага за Першоджерелом

У історії зустрічі Ісуса з Самарянкою (Йо 5:5-42) прекрасне все і саме тому ця історія така важлива для проповіді євангелія. 
Передусім джерело. Джерело - образ початків і чистоти. При джерелах відсвіжується пам'ять того, звідки все взялося. Джерело дає нам відчутття причин того, що ми маємо. Люди завжди вертаються до джерела, щоб зачерпнути чистоти і свіжості. І при джерелах на них часто чекає зустріч із Першоджерелом. Споглядання джерел приводить до цікавості за Джерелом джерел.
Джерела відкривають. Джерела, оскільки самі відкривають землю, щоб явитись світові, налаштовують на те, щоб самому відкритися і, можливо, стати джерелом. Питання лише джерелом чого ми можемо стати?

Псаломъ 101

Псаломъ 101

Почуй, Господи, молитву

Мою скорбную къ Тобѣ,

И да прыйдутъ передъ Тебе

Вопли тяжкіи мои;

И Твого лиця святого

Отъ мене не отверни

У той день, якъ я страждаю,

Твое ухо прихили;

У той день, якъ призываю,

Скоро, Господи, внемли!

Бо якъ дымъ уже счезаютъ

Мои горестныи дни,

И якъ горно обпалились

Уже кости всѣ мои;

Уже скошено и высхло

Мое сердце, якъ трава,

Що й про хлѣбъ забувъ... отъ воплей

Къ плоти кôсть моя присхла.

Псаломъ 93

Псаломъ 93

Боже, мстителю правдивый,

Боже мстителю, зъявись!

Воздать гордымъ по заслузѣ,

Судія земли, знимись!

Доки, Боже, нечестивымъ,

Доки въ-гору имъ нестись?,..

Лихословлять они въ буйствѣ,

Въ беззаконіи живутъ

Твôй народъ у землю топчутъ

И добро Твое псуютъ.

Вдовъ и сиротъ они морятъ

И у смерть пришельця бъютъ.

И говорять: „Богъ не узритъ,

Не познае вашъ Господь.

Образумтеся, безумны,

О несмысленный народъ!

Псаломъ 89

Псаломъ  89

Боже Господи! намъ зъ роду

Ты прибѣжище отъ бѣдъ,

Насампередъ, якъ и горы

Не рожалися на свѣтъ,

Якъ земля не создавалась,

Ни небесны высоты,

И отъ вѣку и до вѣку,

Богъ еси и будешъ – Ты.

Чоловѣка, дивный Боже,

Ты вертаешь въ прахъ земиый

И говоришь: „возвратитесь,

Чоловѣчески сыны!“

Псаломъ 35

Псаломъ 35.

Въ беззаконного на сердцѣ

Нечестивыи слова,

И передъ очима ёго

Страху Божого нема.

Себе лестью заслѣпляе;

Беззаконія-жъ свого

Не подумає познати

И зненавидѣть ёго.

Ôнъ устами все неправду

И лукавство промовля;

Врозумитися не хоче

На благіи ôнъ дѣла:

И на ложи ôнъ своему

Беззаконіе змышля;

На пути стоить лихому;

Не гнушается ôнъ зла.

Боже Господи! до неба

Твоя милость досягла,

И до облакôвъ небесныхъ

Твоя истина зыйшла;

Твоя правда – Божи горы,

Судъ Твôй – бездны глыбина.

Сохраняешъ и спасаешъ

Чоловѣки и скоты.

Несказанна Твоя милость,

Боже Господи святый!

Ты сынôвъ людскихъ покоишь

Пôдъ покровомъ крылъ Твоихъ;

Твоеи господы тукомъ

Насыщаешь ихъ усѣхъ;

Твоихъ сладостей потокомъ

Благоволишь ихъ поить...

У Тебе источникъ жизни,

Въ Твоêмъ свѣтѣ узримъ свѣтъ.

Пробавъ милость Твою, Боже,

Усѣмъ знаюшимъ Тебе;

Твою правду – всѣмъ, кто мае

Сердце правее въ себе.

И коли-бъ не приступила

Къ мені гордого нога

И мене не ворушила

Нечестивого рука!

И коли-бъ тамъ беззаконны

Всѣ звалилися изъ нôгъ ...

Нехай рынуть и не зможуть

Они встати и по вѣкъ!

Псаломъ 29

Псаломъ 29.

Превозношу Тебе, Боже,

Що мене Ты ратовавъ

И втѣшаться надо мною

Ворогамъ моимъ не давъ.

Возвавъ, Господи, до Тебе –

И мене Ты исцѣливъ,

Душу вызволивъ изъ аду,

Отъ могилы заступивъ.

Воспѣвайе Господеви,

Преподобныи Его;

Величайте пресвятеє

Имя Господа свого!

Гнѣвъ Господній не надовго,

Милость Божа на ввесь вѣкъ;

Плачъ у вечерѣ наступить,

Вранцѣ веселъ чоловѣкъ.

Въ моêмъ счастьи, я сказавъ бувъ:

„Не звихнусь во вѣки я“!

Въ Твоêй благости стояла

Твердо такъ гора моя.

Отвернувся Ты отъ мене —

И я въ тяжкôмъ смутку ставь.

У той часъ Тебе, мой Боже,

Такъ моливъ я и благавъ:

„Яка польза въ моêй крови,

Що въ могилу я пôйду?

Прахъ не буде Тебе славить,

Гласить истину святу.

О, почуй мою молитву!

Милосердіемь Твоимъ

Ты помилуй мене, Боже,

Будь помочникомъ моимъ!“

И печаль мою велику

Ты на радôсть обернувъ;

Знявъ изъ мене чорны шаты

И весельемъ обгорнувъ.

Тобѣ й буде моя слава

Безпрестанно возглашать;

Тебе, Господи, мôй Боже,

Буду вѣчно величать.

Псаломъ 103.

 Псаломъ 103

 Благослови, душе моя,

             Господа святого.

   Боже Господи и нездумать

             Величія Твого!

   Облеченъ еси Ты въ славѣ

             И въ красѣ предивной...

   Якъ у ризы, облачився

             У самый свѣтъ свѣтлый,

   И простягнувъ еси небо,

             Якъ наметъ блакитный.

   Твоя горняя господа

             Водами покрыта;

   Облака -- Твои восходы;

             Йдешь на крилахъ вѣтра.

КАНОН ПАСХИ та стихира "Світися світися новий Єрусалиме"

КАНОН ПАСХИ

Творіння Йоана Дамаскина. Глас 1.

Пісня 1

Ірмос: Воскресіння день, просвітімся, лю́ди: Па́сха, Госпо́дня Па́сха! Від сме́рти бо до життя́ і від землі до небе́с Христо́с Бог нас перевів, співців пісні перемо́жної.

Очи́стьмо чуття́, і у́зримо непристу́пним світлом воскресіння ся́ючого Христа́, і як «Ра́дуйтеся!» мо́вить – я́сно почу́ймо, співці пісні перемо́жної.

Небеса́ неха́й досто́йно веселя́ться, земля́ ж неха́й ра́дується, святку́є ж хай і світ ви́димий уве́сь і неви́димий: Христо́с бо воста́в, весе́лість вічна.

Вінець свідчення як наслідок Воплочення

Сьогоднішнє свято до певної міри є жертвою розвитку свят літургійного року і їх стандартизації. Насправді ж, воно б мало слідувати відразу після свята Різдва, як про це все ще свідчить його кондак: "Владика вчора до нас у плоті приходив – а раб днесь із плоті виходив; учора царюючий у плоті родився – днесь раба камінням побивають". Це вже пізнше "собор" Богородиці перенесли із суботи по Різдві (там ще є залишки богородичних піснеспіви на літургії) на другий день різдвяних святкувань.
Вибір саме пам'яті Стефана на другий день різдвяних святкувань у ранній церкві був не випадковий. У цьому святому поєднуються багато якостей і християнських вчень, які є прямим наслідком воплочення Христового.

Святкування Різдва: віддати Богові Боже

Вкотре дискусія про синхронізацію церковних свят із астрономічним календарем. Поволі починаю розуміти те, що існує якась загальна неосвіченість, і то передусім у клерикальних колах, щодо християнського розуміння часу і святкування. 

Христос - Життя

Йоана 17, 1-13 Святий Йоан тому і Богослов, що зумів запам'ятати і передати найголовніше з послання Христа - Його молитви, бо молитва, насправді, є найбільшим богослов'ям. Богослов'я цієї молитви являє нам кілька важливих думок, якими слід зайняти свій розум. Молитва, якою покликане стати усе життя людини передусім є входженням у славу Божу. Прослава Бога, входження у неї усього творіння є ціллю Воплочення Христа, звершенням промислу Божого спасіння у Христі. Прослава Христа Отчем і Отця Христом є досконалою і надає значення також і нашій прославі Бога. Наша прослава Бога набуває значення тому, що вона у Христі. Слава, якою Отець прославляє Христа є славою владною, Христова слава сповнена міццю, Він - святий Кріпкий. Його міць перемагає смерть, тому слава Христа в тому, що він може давати життя всім, кого Отець Йому дав. Життя, яке дає Христос, не є життям світу цього. Воно - Життя вічне. Воно закорінене в самому Бозі, в пізнанні Його. Саме у пізнанні Його, а не просто в знанні про Нього. Життя вічне в єднанні з Богом. В заглибленні у Його сутність - "подавай нам тісніше єднатися з Тобою у невечірнім дні Царства Твого". Життя вічне у пізнанні Отця через вглиблення в Христа. Послання Христа чітке - Він сповнив спасіння. Тепер черга за людьми. За нами. Він пізнав нашу сутність аж до смерті на хресті. Наше зусилля - пізнавати Його у словах і молитовному досвіді. Він об'явив Отця світові і молиться за тих, які роблять зусилля для того, щоб пізнати Його. Христос не молиться за тих, які пізнають і дбають за світ цей. Він приймає у Свою молитву тих, які пізнають Його і тим самим входять у Його життя, яке є вічним. Христос свідомий того, що пізнання Його може бути болісним і небезпечним, тому молить Отця, щоб Він беріг їх. "І не введи нас у спокусу" саме про це. Даючи заглибитись у життя вічне через пізнання Його, Христос не узалежнює Своїх учнів від Себе. Він відходить до Отця, щоб учні могли отримати радість через самостійне життя з Ним і у Ньому. Справжній учень Христа радіє від уподібнення Йому. Саме тому він прагне дару Духа, який досліджує і розкриває божественні глибини. Дух Святий тому і зветься Утішителем, бо саме в Ньому повнота радості богопізнання. У цьому і є суть усякої літургійної молитви: Пізнавати Бога через Слово Христове, єднатись із Христом через участь у Його Тілі, яким є Його церква, "на причащастя Духа Святого" і радісно благодарити Бога за все.

Літургійна мандрівка з Христом

Йоана 9, 39 – 10, 9: Євангеліє, яке нині читали в церквах візантійської традиції має чітко виражених три аспекти духовного життя хритсиянина, на які він постійно мав би спиратись. Передусім "Я прийшов у цей світ на суд: щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали". Образ, який Христос використовує тут, мав би бути досить зрозумілим для юдеїв, які його слухали. Завдяки світлу людина бачить, але світло може і сліпити. Світло може бути темрявою. Господь, Який ішов з ізраїльським пустелею був світлом для них, але темрявою для ворогів їх.

Молитва на хіротонію дияконіси

163. 1) Молитва на хіротонію дияконіси

Після святої анафори і відкриття дверей, перед тим як диякон мовить: Всіх святих помянувши, приводять до архиєрея рукополагаєму (в дияконіси), він читає вголос: Божественна благодать, [що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійну (ім’я) в дияконство,] і рукополагаєма приклоняє голову, а (архиєпископ) покладає свою руку на її голову і, перехрестивши тричі, молиться так:

Боже святий і всемогутній, родженням у плоті від Діви Сина Твого єдинородного і Бога нашого освятив жінку єси, і не лише чоловікам, а й жінкам благодать дарував і виливання Духа Святого Твого; сам і нині, Господи, споглянь на цю  рабу Твою, і призови її до діла служіння Твого, і багатий дар Духа Святого Твого зішли їй, зберігаючи її у вірі істинній, у поведінці бездоганній, щоб сповняла завжди своє служіння, як Тобі благовгодно. Бо подобає Тобі всяка слава, честь.

Вечері твоєї тайної ...

Віднедавна є в нашій церкві традиція така - вітати священиків у Великий Четвер із днем священства. Я взагалі не проти будь-яких святкувань. Але це святкування трохи дивне, принаймні у візантійській традиції. Передусім тому, що це просто наслідування такої ж недавньої традиції і римо-католиків.
Там це зрозуміло. Після реформи Великого Тижня акцент Великого Четверга у них лежить на "встановленні" Євхаристії, на чині обмивання ніг, який священики звершують для своїх парохіян. Окрім того, це свято є свого роду маніфестацією євхаристійної монокультури - традиції, зводити все служіння священика і церкви до служіння євхаристії, традиції, яка маргіналізує все решта її служіння і про цю небезпеку вже сигналізують багато західних літургістів.
Але навіть в них не зовсім зрозуміло день якого "священства" вони святкують? У прекрасній статті "P. Regan, The Chrism mass: Festival of the priesthood. But which one? Worship 86/2, (2012), 124-139" дуже гарно показано, що це святкування можна говорити лише з 60-70-х років минулого століття і то в його первісному контексті йшлося саме про загальне царське священство усіх охрещених, а не про особливе священство клиру. 

Фарисейська передпричасна молитва

Неділя про митраря і фарисея нагадала не лише про те, що її справжнє місце - центральна (третя) неділя Великого посту, а й про одну молитву у сучасній Божественній Літургії, яка своїми словами щоразу повертає вдумливого молільника до цієї притчі. Ідеться про відому всім молитву перед причастям "Вірую, Господи, і ісповідую", чи радше про її середню частину - оригінально стихиру Великого Четверга "Вечері Твоєї тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, ісповідаю Тебе: «Пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм»."

Але ізбав нас від лукавого перекладу молитви Отченаш

Віднедавна, а точніше від 2013-го року серед західних християн точаться запеклі дискусії на тему молитви Отченаш. Українські медії теж кинулись розносити цю «благу вість» серед нашого народу і в нетрях інтернету розпочались справжні баталії щодо молитви Отченаш, дуже часто навіть серед людей, які донедавна можливо і не задумувались над глибшими сенсами цієї молитви. Дозволю собі впхати і своїх пару копійок.

Молитва Господня – що це?

Для багатьох людей молитва Отченаш є майже магічною формулою, яку можна вживати у всіх випадках життя. Натомість із євангелія відомо, що Господь не передав її як заповідь, а радше як приклад того, як можуть молитися сини небесного Отця. Можливо для декого це буде відкриттям, але текст молитви Отченаш у євангеліях зберігся у двох версіях. У євангелії від Луки (11:2-4) збережена коротша, і, можливо, первинніша версія молитви Отченаш. Натомість у євангелії від Матея (6:9-13) представлена більш розлога її версія, збагачена богослов’ям приходу небесного царства. Церква від початків у своєму молитовному житті використовувала довшу версію молитви Отченаш, додаючи до неї завершальне славослов’я «бо твоя є сила і слава на віки». 

Вірую в єдиний святий соборний апостольський ТЕКСТ

Останнім часом багато думаю про літургійну традицію з огляду на її різноманітність. Христос в принципі не дав нам літургійних текстів. Навіть молитва Отченаш була не незмінним наказом, а радше відповіддю на запит апостолів про зразок молитовного слова, а не тексту (тому є дві її версії, одна в Луки, а інша в Матея). Євангеліє говорить нам не про незмінну літургійну молитву, за укладеними уставами, а про живе спілкування з небесним Отцем через Нього у Святому Дусі. Саме в цьому міститься можливість кожного народу, відповідно до його культури, творити свої молитовні традиції. Традиції, які мали б бути живими, а не незмінними. Копти, візантійці, римляни, вірмени, етіопи, сирійці східні і західни мають свої, найкращі для них літургійні традиції. 

Царсто небесне не шара, а шанс! Мт 22: 1-14

Євангеліє про бенкет малює нам неймовірну картину: люди відмовляються від участі у весіллі. Люди відмовляються від гостини Того, Хто вважав їх своїми друзями, достойними великих витрат - гостини на честь весілля свого Сина. Деякі просто ігнорують запрошення царя, а дехто агресивно його зневажає, б'ючи чи вбиваючи його слуг. Цар діє справедливо - за ігнор карає позбавленням подальших можливостей, а за знущання і смерть карає теж відповідно. 

Третій час (давня вірменська традиція)

ТРЕТІЙ ЧАС

Спільнотна молитва, призначена на третій час, яка звершується на честь сходження Духа і на згадку про перше куштування плоду і звільнення Христом.

Благословен єси Душе Святий, Боже істинний, Амінь.

Псалом 50: Поми́луй мене́, Бо́же, по вели́кій ми́лості Твоїй, і по мно́жеству щедро́т Твоїх загла́дь беззако́ння моє́.

Упо́вні обми́й мене́ від беззако́ння мого́, і від гріха́ мого́ очи́сть мене́.

Бо беззако́ння моє́ я зна́ю, і гріх мій пе́редо мно́ю за́вжди.

Про́ти Те́бе, Єди́ного, я згріши́в і лука́ве пе́ред Тобо́ю вчини́в, тож опра́вданий Ти бу́деш у слова́х Твоїх і перемо́жеш, коли́ всту́пиш у суд.

Ось бо, в беззако́ннях я зача́тий, і в гріха́х породи́ла мене́ ма́ти моя́.

Ось бо, істину возлюби́в єси́, незвідане і тає́мне му́дрости Своє́ї яви́в Ти мені.

Окро́пиш мене́ іссо́пом – і буду очи́щений; обми́єш мене́ – і ста́ну біліший від снігу,

даси́ мені відчу́ти ра́дість і весе́лість – возра́дуються ко́сті упоко́рені.

Відверни́ лице́ Твоє́ від гріхів моїх і всі беззако́ння мої зітри́.

Се́рце чи́сте сотвори́ в мені, Бо́же, і дух пра́вий обнови́ в нутрі моїм.

Не відки́нь мене́ від лиця́ Твого́ і Ду́ха Твого́ Свято́го не відійми́ від ме́не.

Поверни́ мені ра́дість спасіння Твого́ і ду́хом владу́щим утверди́ мене́.

Навчу́ беззако́нників доріг Твоїх, і нечести́ві до Те́бе наве́рнуться.

Звільни́ мене́ від вини́ кро́ви, Бо́же, Бо́же спасіння мого́, возра́дується язи́к мій пра́вді Твоїй.

Го́споди, гу́би мої відкри́єш, і уста́ мої сповістя́ть хвалу́ Твою́.

Бо якби́ Ти же́ртви захотів, я дав би її, – та всепа́лення Тобі не до вподо́би.

Же́ртва Бо́гові – дух сокруше́нний, се́рцем сокруше́нним і смире́нним Бог не погорди́ть.

Облагодій, Го́споди, благоволінням Твоїм Сіо́н, і хай відбуду́ються стіни єрусали́мські, –

тоді вподо́баєш Собі же́ртву пра́вди, возно́шення і всепа́лення, тоді покладу́ть на вівта́р Твій тельців.

Коліноприклонні молитви

Проблема цієї літургійної традиції, як і у багатьох інших випадках - технічна накладка древньої та пізніших традицій без того, щоб синхронізувати змісти. Отож. Коліноприклонні молитви - древня традиція завершення періоду П'ятдесятниці у який, згідно із приписом Першого Вселенського Собору не можна було постити і приклоняти коліна "радости Воскресенія ради". Відтак, після завершення періоду пасхальноі радості, перша понеділкова вечірня носила покаянний характер і містила кілька молитов, які знову відкривали період можливості посту і моління із схиленими колінами і вказували на їх духовну користь. Зрозуміло, що у час встановлення цієї традиції ані свято Зіслання не святкували так як зараз із восьмиденним посвяттям і з коротким постовим періодом перед ним, ані свято Вознесіння не святкували окремо від нього. Все змінилося тоді коли свята Вознесіння, Зіслання Святого Духа та Понеділок Святого Духа вокремились в окремі свята із передсвяттями і посвяттями і в цьому уподібнились до решти Господніх свят. Передусім, зник період П'ятдесятниці, як період посвяття Воскресіння. Він із 50-ох днів скоротився до 40, щоб забезпечити "історичність" свята - у 40 день після Воскресіння. Відтак віддання свята Воскресіння звершується у переддень Вознесіння. Другою зміною, було уподібнення свята Зішестя Святого Духа до великих Господніх свят таких як Пасхи і Різдва. Існують навіть особливі Великі часи П'ятдесятниці, щоб уподібнити це свято до Пасхи. І звичайно ж є піст у п'ятницю перед Зішестям, а субота, яка слідує після цього є т.зв. "задушною" тобто вселенським поминанням усопших і вона теж має нотки посту. В принципі, період П'ятдесятниці, як особливий період святкування Воскресіння було втрачено і через виокремлення Світлого тижня як восьмиденного "посвяття" свята Воскресіння після звершення якого п'ятниці у літургійних календарях зараз вже позначають як легкий піст. Третьою зміною було додавання восьмиденного посвяття свята Зіслання, яке у візантійській традиції має особливий статус "загальниці" - періоду, в який не можна постити. Самі по собі ці зміни кожна зокрема зрозумілі і, можливо, навіть додоречні, але усі вкупі вони ставлять серйозні питання: - що означають ці молитви, якщо піст вже був, принаймні у передсвяття Зіслання Святого Духа? - що означають ці молитви на початку другого дня свята Зіслання Святого Духа, який, згідно із усією решта традицією треба святкувати так само як і сам день свята? - що означають ці молитви на початку загальниці - періоду, коли, згідно із рештою взантійської традиції постити не можна? Відповідь на них дуже проста: у цих молитвах ми, як і у випадку багатьох інших літургійних обрядів (напр. входів і виходів на Літургії), маємо до діла із древньою традицією, яка, не будучи осмисленою і синхронізованою із пізнішими змінами, втратила свій первинний зміст і є лише вказівкою на "добрі старі часи", коли все було логічним. Якими можуть бути виходи із цієї ситуації? У нинішній традиції найменш болючою зміною було б перенести ці молитви на один тиждень, тобто молитись їх на понеділковій вечірні після неділі всіх святих, коли завершиться період П'ятдесятниці та посвяття свята Зіслання Святого Духа. І, звичайно ж, необхідно наголосити на тому що у весь цей період від свята Воскресіння аж до Неділі Всіх Святих, згідно із постановою святого першого вселенського собору, немає жодного посту ані коліноприклонень. Докладніше про історичні осбливості згаданих літургійний розвитків див. тут: Patrick Regan, Fifty Days and the Fiftieth Day // Worship 55 (1981), 194-218.

Приватна і літургійна молитва

Дискусії про молитву "Царю небесний" у час П'ятдесятниці, чи радше відсутність її у цей час, породили дискусії про приватну та літургійну молитву. Виявилось, що багато християн, традиція яких забороняє молитись цю молитву у час П'ятдесятниці, мовляв, не молимось, бо чекаємо на Духа, все ж знайшли вихід - вони моляться цю молитву "приватно". Взагалі, це логічний вихід тоді, коли "логіка" традиції не дотягує до загальної логіки. Бо й справді, що може бути кращим приготуванням до святкування Зіслання Святого Духа, як молитва про Його прихід до нас (прийди і вселися в нас), чи радше про актуалізацію Його в нас, бо насправді ми Його вже отримали у Таїнстві Миропомазання. Сумніваюсь, що апостоли мовчки очікували приходу Утішителя. Насправді вони так сильно молились про Його прихід і пам'ять про цю молитву була такою сильною, що у свідмості їх наступників третій час (час приходу Духа Святого у день П'ятдесятниці) став часом щоденної молитви саме про прихід Духа (Господи, Пресвятого Духа Твого на апостолів Твоїх зіслав єси, Його, Благий, не відійми від нас, але онови Його в нас, молимо Тебе!). Більше того, навіть коли інші щоденні молитовні часи під тиском уподобань змінили свої тематичні акценти на розважання над стражданнями і смертю Спасителя, молитва про щоденне оновлення Духа Святого зберігалась аж донині. До речі, набагато дієвішим міг би бути припис у час П'ятдесятниці молитись третій час за "постовим" уставом!!! Але повернімось до антагонізму "приватна" - "літургійна" молитва. Чому літургійна молитва мала б бути "табу" для її осмислення? Чому літургійна молитва мусить мати якусь особливу "алогічну" логіку? Хіба літургія церкви не мала б бути "школою молитви"? Якщо так, то школа мала б навчати певної логіки, якою вірні мали б керуватися у їх реальному житті. Вона не мала б спонукати вірних до подвійності "церква" - "життя". Вона не мала б перетворювати приватну молитву у дійсність в якій можна те, чого не можна в церкві. Навпаки, суть у тому, щоб наша особиста молитва була у суголоссі із молитвою літургійною чи то пак молитвою церкви, щоб вона із неї виходила і до неї провадила. Інакше наша "приватна молитва стане своєрідною сублімацією, як вона у багатьох і є зараз: в церкві не можна, але "для приватного вжитку" можна всьо, навіть молитва до 4-ї особи божої. Це духовна шизофренія. І боротись із нею можна лише осмислюючи літургійну традицію, яка дісталась нам у спадок. При потребі, цю традицію необхідно реставрувати, подібно до древніх ікон, реставруючи які і шар за шаром знімаючи недолугі спроби "домалювати їх, можна побачити справжній шедевр. Шедевр, який, навіть напівзнищений, дає можливість побачити цілість і який, з огляду на його шедевральність, вартує наслідувати і, вдосконалюючись, творити нові шедеври поклоніння Богові.

Третій час згідно із коптійською традицією

Третій час

Вступні молитви

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога. Амінь.

Господи, помилуй (тричі), Господи, благослови. Амінь.

Слава Отцю і Сину і Святому Духові і нині і повсякчасі на віки віків. Амінь.

Господи наш, удостой нас молитись із благодаренням:

Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.

Молитва благодарення

Благодарімо благодітеля і милостивого Бога, Отця Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, бо Він покрив нас, допоміг нам, охоронив нас, присвоїв нас, змилувався над нами, підтримав нас і привів нас до цього часу. Просімо Його також, Господа Бога, Вседержителя, щоб охороняв Він усіх нас у мирі в день цей святий і у всі дні життя нашого.

Владико, Господи, Вседержителю, Отче Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, благодаримо Тебе за всіх, і за все, і у всьому, бо Ти покрив нас, допоміг нам, охоронив нас, присвоїв нас, змилувався над нами, підтримав нас і привів до часу цього. Тому благаємо і умоляємо благість Твою, Чоловіколюбче. Сподоби нас звершити день цей святий і всі дні життя нашого у всякому мирі у страсі Твоєму. Всіляке зло, спокуси всілякі, усяке діяння сатанине, задуми лихих людей і повстання ворогів явне і неявне, відійми їх від нас і від людей Твоїх і від цього святого місця, яке є Твоїм. А все, що є добрим і пожиточним, подай нам, Бо Ти єси Той, який дав нам владу наступати на змій і скорпіонів і на усю силу ворожу.

І не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого, благодаттю, милістю і чоловіколюб’ям єдинородного Твого Сина, Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, через Якого Тобі належить слава, честь, влада і поклоніння із Ним і з Духом Святим, Життєдавцем, єдиносущним Тобі нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Канон Великого Четверга

КАНОН

Творіння кир Косми. Акростих у первотворі:

Τὴ μακρὰ πέμπτη μακρόν ὕμνον ἐξάδω.

Ірмоси по двічі, тропарі на 6. Глас 6.

Пісня 1

[Τ] Ірмос: Врозсіч розсікається море Червоне і хвиль кормителька висушується – глибина; для беззбройних стала вона переходом і воднораз для всеозброєних – гробом; і пісня богокрасна співалася: «Славно прославився Христос Бог наш!»

Приспів: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.

[Η] Всього Причина і життя Подателька, безмежна Мудрість Божа збудувала дім Собі від Чистої Матері, що не пізнала мужа; у храм бо тілесний зодягнувшися, славно прославився Христос, Бог наш!

[Μ] Вводячи в тайну Своїх друзів, душепоживну трапезу готує Суща Мудрість Божа і чашу безсмертя розчиняє вірним. Приступімо благочесно і закличмо: славно прославився Христос Бог наш!

[Α] Прислухаймося, всі вірні, до нествореної і вродженої Мудрости Божої, що скликає високомовною проповіддю; Вона бо взиває: «Вкусіте, і спізнавши, що Благий я, воскликніте: славно прославився Христос Бог наш!»