Влада говорити 20: 1-8

Лк 20: 1-8 В міркуваннях на різні теми, а особливо на духовні теми питання авторитету є дуже важливим. Справді, в справах, важливих для спасіння, важливо знати яким авторитетом хтось навчає думати, говорити чи робити щось.
Але воно є таким лише тоді, коли цікавість є справжньою, коли її передумовою є щире бажання глибше пізнати чи зрозуміти. Окрім того, є очевидні речі, правдивість яких людина розуміє вже фактом її попередніх знань чи фактом аксіоматичності певних фізичних чи духовних феноменів. 
Питати в таких випадках про 'канонічність' висловлювань, про 'право' взагалі говорити на такі теми є ознакою некомфортних відчуттів щодо мовленого. Інколи воно просто вказує на те, що комусь неприємно чути мовлене, оскільки воно підважує його 'важливість', а може навіть і спосіб його життя.
Дуже легко сказати, що хтось не має права говорити, що хтось недокомпетентний у справах божественний, надто мирський.
Хто дав тобі владу?
Справжність цікавості виявляється через правдивість висловлювань. 'Так', 'ні', 'не знаю' треба говорити не з огляду на те, що скажуть люди, а відповідно до власної совісті. Тоді людина має право отримати відповідь щодо 'влади', 'канонічності', 'прав' і тому подібного.
В іншому випадку вони мусять задовольнятися правом своєї, традицією наданої, 'канонічності' і блукати в темряві незнання, невдоволеності і страху.

Очищення дому молитви 19, 45-48.

Лк 19, 45-48. Релігійні люди мають природну схильність забувати для чого власне існує релігія. В певний момент люди забувають про те, що Дім Господній є місцем зустрічі Бога з людиною. Причому зустрічі не символічної (хоча й сповненої символів), а реальної, не для традиційної зустрічі, а для унікальної, такої, яку бажає собі кожен у справжньому спілкуванні.
Зустріч символічна, традиційна, передбачає наявність певних поведінкових схем і оперує поняттями правильності, канонічності. Часто ця 'канонічність' стає настільки важливою, що нехтує справжністю і навіть здоровим глуздом. У прагненні 'символічної' правильності така релігійність жертвує справжністю. У чуванні над збереженнями 'символів' така релігійність сакралізує очевидні помилки. У кожній традиції фахівці можуть налічити багато таких. Особливий календар, відмінний від астрономічного; невідомо з якої причини мовлені тихим голосом молитви, заклики до дій, які ігноруються тими, які закликають (напр. В мирі вийдім! і ніхто нікуди не виходить) і багато чого іншого є просто даниною традиції і неспроможністю визнати і виправити очевидні помилки, несумісні із здоровим глуздом.
Саме про це Христос у нинішньому євангелії нагадує не так старозавітним релігійним очільникам, як нам - 'традиційним' християнам, покликанням яких - і то кожного з нас - є вчити людей молитись. Молитва є найважливішим завданням віруючих у Бога людей. Все решта - похідне. Тому місце житла Бога серед людей називається саме Домом Молитви. Жодна інша діяльність церкви не рівняється молитві ні статусом, ні ступенем важливості.
Дім Молитви потребує очищення. Причому перманентного очищення через навчання. Слово Боже має звучати у цьому Домі і нагадувати людям про існування здорової науки, яка нічого спільного не має із ходінням за власними похотями і різноманіттям байок, якими солодкими і 'пасторально-второпними' вони б не були.
Христос у храмі зовсім нетолерантний. Його наука не передбачає словесних ігор, мета яких задовільнити всіх. Своїм пророчим жестом - вигнанням торговців з храму - Христос хоче нагадати, що знання Бога не є творінням людини, воно їй не належить, воно - Дар Божий у Його Об'явленні, а тому його не можна купити і продати. Воно непідвладне рекламним маніпуляціям, якими привабливими вони б не були.
Храм Божий є Домом Молитви - місцем реальної зустрічі Бога в людини і все, що цьому перешкоджає мусить бути викинене геть.

Плач над святинею 19: 37-44

Лк 19: 37-44 Замовчувати незрозуміле або небажане є природним людським самозахистом. Але водночас воно є і людським поневоленням. Христос, який для народу став хвилинною ейфорією був небезпечний для тих, які знали ціну свого життя.
Замкнути правду є одвічною спокусою людини. Вона ладна навіть сама сховатися, щоб не стати з неприємною їй правдою віч-на-віч. Все ж правда є настільки очевидною, що заховати її неможливо. Небеса повідають славу Божу, діло рук Його провіщає твердь. Неживе в Його присутності оживає і свідчить про Нього як про творця.
Безсловесні провіщають родження Слова, а царі земні збираються на Господа і на Христа Його.
Саме тому, Христос плаче над Єрусалимом, бо в своєму бажанні зберегти себе, він себе погубить. Уповаючи на спокій (замовчування правди) буде сокрушений словом правди - каменю на камені не залишиться від тебе.
Небажання бачити здійснення божественних чинів не означає їх відсутності. Воно означає спротив волі Божій - спасати людину і світ, занапащений її падінням. Якщо релігійний символ перестає бути символом присутності Божої, він має бути зруйнованим, незважаючи на те, що він задуманий Богом. Якщо, збудований з каміння храм, перестає бути центром богоявління, він є просто купою каміння.
І йдеться не лише про храм єрусалимський. Йдеться про храм, яким є сама людина. Господь плаче над людьми, від яких не залишиться нічого через те, що вони не спромоглися стати місцем богоявління.

Релігійність і благоговіння 13:10-17

Лк 13:10-17 Зцілення скорченої жінки у нинішньому євангеліє - прекрасне послання до релігійних людей, до тих, які вважають служіння Богові своїм особливим покликанням. 
Христос приходить в синагогу - місце, де, між іншим, навчали людей Закону - правильному співжиттю з Богом. Синагога (з грецької 'зібрання') - місце, де люди збирались в ім'я Боже для того, щоб отримати живий досвід Бога.
Христос приходить в суботу - в день, який Господь визначив як посвячений Собі. Субота - день для відпочинку від справ земних для поглиблення досвіду Бога. Саме тому євреї і збирались в синагогах в суботи.
І саме тоді, коли через зцілення Бог явився Своєму народові у Своїй силі, щоб дати цьому народові досвід Своєї присутності, 'земні справи' - дотримання законів земного спокою не дають спокою саме релігійним людям. Вони відмовляються від досвіду, дарованого Богом безпосередньо задля збереження досвідів Бога, переданих їхніми отцями і зафіксованих на той випадок, коли безпосереднього досвіду не буде видно.

не фан ...

Зазвичай я навіть не беру в руки книжок з чорними обкладинками. Зазвичай книжки з тупими назвами типу "не фан" викликають в мене відразу відразу, коли я їх бачу. Зазвичай я скептично ставлюся до книжок з наклейками "international book award WINNER".

Чисто механічно взяв її вчора і донині прочитав. Не скажу, що ця книжка змінила моє життя чи ставлення до християнства. Радше було приємно почитати власні думки про християнство словами американського пастора. 

Ця книжка - добре чтиво саме для сучасного християнина, незалежно від конфесійної приналежності. Насправді, вона потрібна передусім для тих, які вважають себе добрими християнами як і для тих, які вважають християнство 'няшною' релігією з суцільними бонусами.

Чотирнадцять тем для перевірки питання ким є для тебе Христос. Багато прикладів з життя християн, грішників, шукачів, фанів і послідовників Христа і чотирнадцять свідчень тих, які не відносять себе до фан-клубу Христа і християнства ...

Молитва на освячення плащаниці

Боже Отче Вседержителю, Ти благоволив Єдинородному Синові Твоєму від Пресвятої Приснодіви Марії в природу людську одягтися, і, як овечку на жертовнику, на хресті Себе Самого в жертву за спасіння наше принести, по смерті ж хресній і погребення, з огорненням плащаницею, прийняти, і, в третій день воскресши, погребальну плащаницю на свідоцтво живоносного Свого воскресіння у гробі залишити, споглянь благодатно на цю плащаницю, яка образ погребення Його носить і освяти її, щоб ті, які споглядають на неї і, покланяючись перед нею, спасительні страждання, і смерть, і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа благоговійно поминали, і в вірі і любові Божественній та в упованні на благодать і спасіння Твоє утверджувалися. Бо Ти єси Джерело освячення і благодаті, і Тобі славу возсилаємо безначальному Отцю з Єдинородним Твоїм Сином і Єдиносущним Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

/Святитель Філарет (Дроздов) 1864/

Бог дивовижних людей та інших грішників

Вірити в Бога легко у гарній, прибраній чудесними іконами церкві із прекрасним хором та щирим священиком, який горить проповіддю доброї новини. Щось подібного пережили напевно посли князя Володимира в Константинополі. Та й зараз не бракує добрих християнських спільнот, бути в яких приносить духовне задоволення. 
В Бога досить комфортно вірити тоді, коли Він осипає тебе необхідними для життя дарами, дарує добру родину та спільноту однодумців, готових підтримати і розділити радість і горе.
А як вірити тоді, коли пішовши за Ним в монастир ти закохуєшся у подібного собі, у того, який відмовився від усього, щоб служити Йому? Закохуєшся не по дитячому, а справжньо, глибинно, з переживаннями і безсонними ночами. Із неможливістю розповісти комусь про це. Де Він тоді? Бог, який покликав тебе ...

Чин благословення пива ...

V.: Допомога наша від Господа.
R.: Який створив небо в землю.
V.: Господь з вами.
R.: І з духом твоїм.
Молімося.
Благослови Господи твориво пива цього, якому Ти з плоду зерна вийти зволив, щоб було воно нам засобом для спасіння роду людського і сподоби через призивання святого Імені Твого, щоб кожен, хто його питиме, одержав здоров'я тіла і спасіння душі через Христа Господа нашого.
Амінь.
І кропить освяченою водою.

ПСАЛОМЪ 12

ПСАЛОМЪ 12.

Доки, Господи, Ты будешъ

 Мене забувати,

И Твоє лице святеє

 Одъ мене вкривати?

Доки буду мою душу

 Думками томити?

Доки буду моимъ сердцемъ

 День и нôчъ болѣти?

Доки буде ворогъ клятый

 Мною гордовати?

Глянь на мене и помилуй,

 О Боже мôй милый!

Просвѣти мои Ты очи

 Одъ смертнои ночи!

ПСАЛОМЪ 11

ПСАЛОМЪ 11.

Спаси, Господи, Ты мене:

 Бо святыхъ не стало;

Бо мêжъ сыновъ чоловѣчихъ

 Уже й вѣрныхъ мало.

Все неправду воны кажуть

 Одинъ до другого,

Все лукавыми устами

 И одъ сердця злого.

Богъ знесе лукави усты

 Й языкъ многослôвный

Всѣхъ людей тѣхъ, що говорять:

 «Языкомъ мы сильни;

Коли наши усты зъ нами,

 То хто панъ надъ нами!» —

ПСАЛОМЪ 8

ПСАЛОМЪ 8.

Господь Богъ нашъ, якъ же дивно

 Твое имья на землѣ

А краса Твоя и слава

 Выще неба досягли!

Въ молодыхъ, дитячихъ устахъ

 Ты хвалу Собѣ зложивъ,

Щобъ злый ворогъ Твôй и местникъ

 Проти Тебе занѣмѣвъ.

Подивлюся я на небо,

 Дивне дѣло рукъ Твоихъ,

И на мѣсяць и на звѣзды.

 Як поставивъ, Боже, ихъ:

ПСАЛОМЪ I

ПСАЛОМЪ I.

Блаженъ мужъ той, що не ввôйде

 Въ раду нечестивыхъ,

И не стане ва дорозѣ

 Грѣшныхъ, неправдивыхъ,

И не сяде у беседѣ

 Людей израдливыхъ;

А въ Господнёму законѣ

 Свою держать волю,

День и нôчъ себе навчає

 Закону Господню.

И якъ древо, надъ потокомъ

 Посажене чистымъ,

Плодъ приносить въ свою пору

 И не вьяне листомъ:

Спрага за Першоджерелом

У історії зустрічі Ісуса з Самарянкою (Йо 5:5-42) прекрасне все і саме тому ця історія така важлива для проповіді євангелія. 
Передусім джерело. Джерело - образ початків і чистоти. При джерелах відсвіжується пам'ять того, звідки все взялося. Джерело дає нам відчутття причин того, що ми маємо. Люди завжди вертаються до джерела, щоб зачерпнути чистоти і свіжості. І при джерелах на них часто чекає зустріч із Першоджерелом. Споглядання джерел приводить до цікавості за Джерелом джерел.
Джерела відкривають. Джерела, оскільки самі відкривають землю, щоб явитись світові, налаштовують на те, щоб самому відкритися і, можливо, стати джерелом. Питання лише джерелом чого ми можемо стати?

Псаломъ 101

Псаломъ 101

Почуй, Господи, молитву

Мою скорбную къ Тобѣ,

И да прыйдутъ передъ Тебе

Вопли тяжкіи мои;

И Твого лиця святого

Отъ мене не отверни

У той день, якъ я страждаю,

Твое ухо прихили;

У той день, якъ призываю,

Скоро, Господи, внемли!

Бо якъ дымъ уже счезаютъ

Мои горестныи дни,

И якъ горно обпалились

Уже кости всѣ мои;

Уже скошено и высхло

Мое сердце, якъ трава,

Що й про хлѣбъ забувъ... отъ воплей

Къ плоти кôсть моя присхла.

Псаломъ 93

Псаломъ 93

Боже, мстителю правдивый,

Боже мстителю, зъявись!

Воздать гордымъ по заслузѣ,

Судія земли, знимись!

Доки, Боже, нечестивымъ,

Доки въ-гору имъ нестись?,..

Лихословлять они въ буйствѣ,

Въ беззаконіи живутъ

Твôй народъ у землю топчутъ

И добро Твое псуютъ.

Вдовъ и сиротъ они морятъ

И у смерть пришельця бъютъ.

И говорять: „Богъ не узритъ,

Не познае вашъ Господь.

Образумтеся, безумны,

О несмысленный народъ!

Псаломъ 89

Псаломъ  89

Боже Господи! намъ зъ роду

Ты прибѣжище отъ бѣдъ,

Насампередъ, якъ и горы

Не рожалися на свѣтъ,

Якъ земля не создавалась,

Ни небесны высоты,

И отъ вѣку и до вѣку,

Богъ еси и будешъ – Ты.

Чоловѣка, дивный Боже,

Ты вертаешь въ прахъ земиый

И говоришь: „возвратитесь,

Чоловѣчески сыны!“

Псаломъ 35

Псаломъ 35.

Въ беззаконного на сердцѣ

Нечестивыи слова,

И передъ очима ёго

Страху Божого нема.

Себе лестью заслѣпляе;

Беззаконія-жъ свого

Не подумає познати

И зненавидѣть ёго.

Ôнъ устами все неправду

И лукавство промовля;

Врозумитися не хоче

На благіи ôнъ дѣла:

И на ложи ôнъ своему

Беззаконіе змышля;

На пути стоить лихому;

Не гнушается ôнъ зла.

Боже Господи! до неба

Твоя милость досягла,

И до облакôвъ небесныхъ

Твоя истина зыйшла;

Твоя правда – Божи горы,

Судъ Твôй – бездны глыбина.

Сохраняешъ и спасаешъ

Чоловѣки и скоты.

Несказанна Твоя милость,

Боже Господи святый!

Ты сынôвъ людскихъ покоишь

Пôдъ покровомъ крылъ Твоихъ;

Твоеи господы тукомъ

Насыщаешь ихъ усѣхъ;

Твоихъ сладостей потокомъ

Благоволишь ихъ поить...

У Тебе источникъ жизни,

Въ Твоêмъ свѣтѣ узримъ свѣтъ.

Пробавъ милость Твою, Боже,

Усѣмъ знаюшимъ Тебе;

Твою правду – всѣмъ, кто мае

Сердце правее въ себе.

И коли-бъ не приступила

Къ мені гордого нога

И мене не ворушила

Нечестивого рука!

И коли-бъ тамъ беззаконны

Всѣ звалилися изъ нôгъ ...

Нехай рынуть и не зможуть

Они встати и по вѣкъ!

Псаломъ 29

Псаломъ 29.

Превозношу Тебе, Боже,

Що мене Ты ратовавъ

И втѣшаться надо мною

Ворогамъ моимъ не давъ.

Возвавъ, Господи, до Тебе –

И мене Ты исцѣливъ,

Душу вызволивъ изъ аду,

Отъ могилы заступивъ.

Воспѣвайе Господеви,

Преподобныи Его;

Величайте пресвятеє

Имя Господа свого!

Гнѣвъ Господній не надовго,

Милость Божа на ввесь вѣкъ;

Плачъ у вечерѣ наступить,

Вранцѣ веселъ чоловѣкъ.

Въ моêмъ счастьи, я сказавъ бувъ:

„Не звихнусь во вѣки я“!

Въ Твоêй благости стояла

Твердо такъ гора моя.

Отвернувся Ты отъ мене —

И я въ тяжкôмъ смутку ставь.

У той часъ Тебе, мой Боже,

Такъ моливъ я и благавъ:

„Яка польза въ моêй крови,

Що въ могилу я пôйду?

Прахъ не буде Тебе славить,

Гласить истину святу.

О, почуй мою молитву!

Милосердіемь Твоимъ

Ты помилуй мене, Боже,

Будь помочникомъ моимъ!“

И печаль мою велику

Ты на радôсть обернувъ;

Знявъ изъ мене чорны шаты

И весельемъ обгорнувъ.

Тобѣ й буде моя слава

Безпрестанно возглашать;

Тебе, Господи, мôй Боже,

Буду вѣчно величать.

Псаломъ 103.

 Псаломъ 103

 Благослови, душе моя,

             Господа святого.

   Боже Господи и нездумать

             Величія Твого!

   Облеченъ еси Ты въ славѣ

             И въ красѣ предивной...

   Якъ у ризы, облачився

             У самый свѣтъ свѣтлый,

   И простягнувъ еси небо,

             Якъ наметъ блакитный.

   Твоя горняя господа

             Водами покрыта;

   Облака -- Твои восходы;

             Йдешь на крилахъ вѣтра.

КАНОН ПАСХИ та стихира "Світися світися новий Єрусалиме"

КАНОН ПАСХИ

Творіння Йоана Дамаскина. Глас 1.

Пісня 1

Ірмос: Воскресіння день, просвітімся, лю́ди: Па́сха, Госпо́дня Па́сха! Від сме́рти бо до життя́ і від землі до небе́с Христо́с Бог нас перевів, співців пісні перемо́жної.

Очи́стьмо чуття́, і у́зримо непристу́пним світлом воскресіння ся́ючого Христа́, і як «Ра́дуйтеся!» мо́вить – я́сно почу́ймо, співці пісні перемо́жної.

Небеса́ неха́й досто́йно веселя́ться, земля́ ж неха́й ра́дується, святку́є ж хай і світ ви́димий уве́сь і неви́димий: Христо́с бо воста́в, весе́лість вічна.

Вінець свідчення як наслідок Воплочення

Сьогоднішнє свято до певної міри є жертвою розвитку свят літургійного року і їх стандартизації. Насправді ж, воно б мало слідувати відразу після свята Різдва, як про це все ще свідчить його кондак: "Владика вчора до нас у плоті приходив – а раб днесь із плоті виходив; учора царюючий у плоті родився – днесь раба камінням побивають". Це вже пізнше "собор" Богородиці перенесли із суботи по Різдві (там ще є залишки богородичних піснеспіви на літургії) на другий день різдвяних святкувань.
Вибір саме пам'яті Стефана на другий день різдвяних святкувань у ранній церкві був не випадковий. У цьому святому поєднуються багато якостей і християнських вчень, які є прямим наслідком воплочення Христового.

Святкування Різдва: віддати Богові Боже

Вкотре дискусія про синхронізацію церковних свят із астрономічним календарем. Поволі починаю розуміти те, що існує якась загальна неосвіченість, і то передусім у клерикальних колах, щодо християнського розуміння часу і святкування. 

Христос - Життя

Йоана 17, 1-13 Святий Йоан тому і Богослов, що зумів запам'ятати і передати найголовніше з послання Христа - Його молитви, бо молитва, насправді, є найбільшим богослов'ям. Богослов'я цієї молитви являє нам кілька важливих думок, якими слід зайняти свій розум. Молитва, якою покликане стати усе життя людини передусім є входженням у славу Божу. Прослава Бога, входження у неї усього творіння є ціллю Воплочення Христа, звершенням промислу Божого спасіння у Христі. Прослава Христа Отчем і Отця Христом є досконалою і надає значення також і нашій прославі Бога. Наша прослава Бога набуває значення тому, що вона у Христі. Слава, якою Отець прославляє Христа є славою владною, Христова слава сповнена міццю, Він - святий Кріпкий. Його міць перемагає смерть, тому слава Христа в тому, що він може давати життя всім, кого Отець Йому дав. Життя, яке дає Христос, не є життям світу цього. Воно - Життя вічне. Воно закорінене в самому Бозі, в пізнанні Його. Саме у пізнанні Його, а не просто в знанні про Нього. Життя вічне в єднанні з Богом. В заглибленні у Його сутність - "подавай нам тісніше єднатися з Тобою у невечірнім дні Царства Твого". Життя вічне у пізнанні Отця через вглиблення в Христа. Послання Христа чітке - Він сповнив спасіння. Тепер черга за людьми. За нами. Він пізнав нашу сутність аж до смерті на хресті. Наше зусилля - пізнавати Його у словах і молитовному досвіді. Він об'явив Отця світові і молиться за тих, які роблять зусилля для того, щоб пізнати Його. Христос не молиться за тих, які пізнають і дбають за світ цей. Він приймає у Свою молитву тих, які пізнають Його і тим самим входять у Його життя, яке є вічним. Христос свідомий того, що пізнання Його може бути болісним і небезпечним, тому молить Отця, щоб Він беріг їх. "І не введи нас у спокусу" саме про це. Даючи заглибитись у життя вічне через пізнання Його, Христос не узалежнює Своїх учнів від Себе. Він відходить до Отця, щоб учні могли отримати радість через самостійне життя з Ним і у Ньому. Справжній учень Христа радіє від уподібнення Йому. Саме тому він прагне дару Духа, який досліджує і розкриває божественні глибини. Дух Святий тому і зветься Утішителем, бо саме в Ньому повнота радості богопізнання. У цьому і є суть усякої літургійної молитви: Пізнавати Бога через Слово Христове, єднатись із Христом через участь у Його Тілі, яким є Його церква, "на причащастя Духа Святого" і радісно благодарити Бога за все.

Літургійна мандрівка з Христом

Йоана 9, 39 – 10, 9: Євангеліє, яке нині читали в церквах візантійської традиції має чітко виражених три аспекти духовного життя хритсиянина, на які він постійно мав би спиратись. Передусім "Я прийшов у цей світ на суд: щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали". Образ, який Христос використовує тут, мав би бути досить зрозумілим для юдеїв, які його слухали. Завдяки світлу людина бачить, але світло може і сліпити. Світло може бути темрявою. Господь, Який ішов з ізраїльським пустелею був світлом для них, але темрявою для ворогів їх.

Молитва на хіротонію дияконіси

163. 1) Молитва на хіротонію дияконіси

Після святої анафори і відкриття дверей, перед тим як диякон мовить: Всіх святих помянувши, приводять до архиєрея рукополагаєму (в дияконіси), він читає вголос: Божественна благодать, [що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійну (ім’я) в дияконство,] і рукополагаєма приклоняє голову, а (архиєпископ) покладає свою руку на її голову і, перехрестивши тричі, молиться так:

Боже святий і всемогутній, родженням у плоті від Діви Сина Твого єдинородного і Бога нашого освятив жінку єси, і не лише чоловікам, а й жінкам благодать дарував і виливання Духа Святого Твого; сам і нині, Господи, споглянь на цю  рабу Твою, і призови її до діла служіння Твого, і багатий дар Духа Святого Твого зішли їй, зберігаючи її у вірі істинній, у поведінці бездоганній, щоб сповняла завжди своє служіння, як Тобі благовгодно. Бо подобає Тобі всяка слава, честь.

Вечері твоєї тайної ...

Віднедавна є в нашій церкві традиція така - вітати священиків у Великий Четвер із днем священства. Я взагалі не проти будь-яких святкувань. Але це святкування трохи дивне, принаймні у візантійській традиції. Передусім тому, що це просто наслідування такої ж недавньої традиції і римо-католиків.
Там це зрозуміло. Після реформи Великого Тижня акцент Великого Четверга у них лежить на "встановленні" Євхаристії, на чині обмивання ніг, який священики звершують для своїх парохіян. Окрім того, це свято є свого роду маніфестацією євхаристійної монокультури - традиції, зводити все служіння священика і церкви до служіння євхаристії, традиції, яка маргіналізує все решта її служіння і про цю небезпеку вже сигналізують багато західних літургістів.
Але навіть в них не зовсім зрозуміло день якого "священства" вони святкують? У прекрасній статті "P. Regan, The Chrism mass: Festival of the priesthood. But which one? Worship 86/2, (2012), 124-139" дуже гарно показано, що це святкування можна говорити лише з 60-70-х років минулого століття і то в його первісному контексті йшлося саме про загальне царське священство усіх охрещених, а не про особливе священство клиру.