Бог дивовижних людей та інших грішників

Вірити в Бога легко у гарній, прибраній чудесними іконами церкві із прекрасним хором та щирим священиком, який горить проповіддю доброї новини. Щось подібного пережили напевно посли князя Володимира в Константинополі. Та й зараз не бракує добрих християнських спільнот, бути в яких приносить духовне задоволення. 
В Бога досить комфортно вірити тоді, коли Він осипає тебе необхідними для життя дарами, дарує добру родину та спільноту однодумців, готових підтримати і розділити радість і горе.
А як вірити тоді, коли пішовши за Ним в монастир ти закохуєшся у подібного собі, у того, який відмовився від усього, щоб служити Йому? Закохуєшся не по дитячому, а справжньо, глибинно, з переживаннями і безсонними ночами. Із неможливістю розповісти комусь про це. Де Він тоді? Бог, який покликав тебе ...

Як вірити тоді, коли спільноту віруючих, засновану Богом, переслідує звичайна державна влада, спокушена, здається необмеженою владою, живленою безбожжям, а отже, безвідповідальністю за будь-які беззаконня. Коли замість радості і благословення Бога за віру у Нього ти маєш мовчати ... надіятись у мнимі безнадії ...
Невже можна увірувати тоді, коли все твоє життя позначене знаком Каїна - чоловіковбивствами? Як надіятись на прощення тоді, коли ти сам знаєш, що довічне ув'язнення є саме тим, що охоронить і тебе і твоїх співдрузів і більше  того - приведе через тебе інших грішників до пристані покаяння.
Як знайти Бога тоді, коли за дверма благає про допомогу твоя вмираюча дитина, а тобі не судилось увійти в ці двері, щоб допомогти їй?
Хіба можна зберегти, хай не віру, а хоча б людськість у катівнях "ДНР"?
А все ж, виявляється, що все це можливо. І навіть більше - саме там це стає можливим по-справжньому, глибинно і назавжди. Як? А про це дізнавайтесь із книги Марічки Паплаускайте "Бог дивовижних людей та інших грішників" ...