Але воно є таким лише тоді, коли цікавість є справжньою, коли її передумовою є щире бажання глибше пізнати чи зрозуміти. Окрім того, є очевидні речі, правдивість яких людина розуміє вже фактом її попередніх знань чи фактом аксіоматичності певних фізичних чи духовних феноменів.
Питати в таких випадках про 'канонічність' висловлювань, про 'право' взагалі говорити на такі теми є ознакою некомфортних відчуттів щодо мовленого. Інколи воно просто вказує на те, що комусь неприємно чути мовлене, оскільки воно підважує його 'важливість', а може навіть і спосіб його життя.
Дуже легко сказати, що хтось не має права говорити, що хтось недокомпетентний у справах божественний, надто мирський.
Хто дав тобі владу?
Справжність цікавості виявляється через правдивість висловлювань. 'Так', 'ні', 'не знаю' треба говорити не з огляду на те, що скажуть люди, а відповідно до власної совісті. Тоді людина має право отримати відповідь щодо 'влади', 'канонічності', 'прав' і тому подібного.
В іншому випадку вони мусять задовольнятися правом своєї, традицією наданої, 'канонічності' і блукати в темряві незнання, невдоволеності і страху.
Немає коментарів:
Дописати коментар