субота, 22 січня 2011 р.

Мт 6, 5-15 Молитва в Новому Завіті

Молитва в Новому Завіті
5. А ви, як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати і молитися по синагогах та по перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам, вони вже мають свою нагороду.
Молитва є чимось дуже особистим і інтимним, а тому не може виступати як щось, чим можна хвалитися або справляти на когось враження. Молитва на видних місцях є до певної міри екзгібіціонізмом, бажанням показати іншим щось своє, навіть якщо це дуже інтимні відносини з Богом, навіть якщо ці відносини є дуже добрими і щирими, виставляння їх напоказ робить їх меншими в своїй вартості. То є більш-менш якби хтось на людях говорив своїй коханій про любов до неї на людях. В першу чергу тут є
намагання (можливо і несвідоме) показати себе. Я люблю її понад усе. Вона є МОЄЮ коханою. Але хіба в цьому зміст справжньої любові? Те, що вона твоя, не є твоїм досягненням, але її відкритістю до тебе! Те, що хтось хоче бути з тобою ще зовсім не говорить про те, що ти маєш афішувати про це при першій ліпшій нагоді. Звичайно, ти приймаєш визнання від твоїх друзів, вони бачать, що така хороша людина хоче бути з тобою, від цього росте твій авторитет, вони стануть поважати тебе, стануть навіть заздрити тобі. Більше того, якщо це стається в молитві, вони будуть заздрити тобі, що в тебе такі добрі стосунки з Богом. Вони будуть приходити на консультації, хвалити тебе, возносити тебе, аж поки не поставлять тебе на місце Бога, аж поки твоє “Я” не заповнить місце Бога і не зробить тебе подивугідним. Але не то є змістом і завданням молитви. Ти вже прийняв нагороду від людей, але втратив нагороду справжнього інтимного спілкування з Богом! Спілкування, яке було можливим не завдяки тобі, але завдяки (і в першу чергу) Божій відкритості до тебе і завдяки Його бажанню спілкуватися з тобою.
6. А ти, коли молишся, зачини двері свої, і помолись Отцеві своєму, що в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
В молитві Господь вимагає нас самих. Ввійти до своєї сутності, не бажати виходити з себе, не бажати екстазів ітп. Увійди до комірчини, тобто стань тим, що творить тебе, як особу, увійди туди, де ти господар. Ти не можеш говорити з Богом, відкидаючи те, що Він дав тобі для життя. Прийми те, що в тобі є і там молися, чи краще сказати ТИМ молися. Не бажай нічого кращого. Кращого, ніж ти вже є, Бог не міг створити (інакше Він зробив би, як Благий). Зачини свої двері, не впускай чогось, що є чужим для тебе, яке добре воно не виглядало б. В тебе є двері, котрі можуть тебе обмежити від всього, що робить твою сутність можливо й кращою (в чиїхось чи й у твоїх очах), але вже не твоєю. Не живи життям Франциска, Василія Великого чи Івана Золотоустого. Всі вони теж жили в своїй комірчині і в ній молилися Богові тайно. Ти ж, коли молишся, зачини свою комірчину, і будь самим собою в молитві до Отця.
Помолися Отцеві твоєму, що в тайні. Дай Духові Святому дослідити твою тайну і відкрити тобі тайну Отця, щоб Отець міг побачити твою тайну і віддати тобі явно. Намагайся з’ясувати для себе тайну Отця, проси Його про об’явлення Його тайни для тебе, щоб ти міг жити Його тайною і сприймати явне і світлі Його тайни. Явне Бога для тебе є відбиткою Його тайни, бо для цього Він і послав Сина свого тайного, щоб Він став для нас явним. Для того Він терпів явно, щоб дати нам таїнство життя вічного. Божа тайна є явною в Христі і про дар Христа тайний ми повинні молитись, щоб Він став явним у нашому житті, щоб Він сповнив нашу явність таїнственністю Отця свого небесного. За це ми і дякувати Йому повинні кожного явного часу нашого, що таїнственно вже є сповненням вічності.

Немає коментарів:

Дописати коментар