четвер, 13 січня 2011 р.

Марка 16,15-18 (Чуда християнського життя)

Колись давно робив собі записки до різних цікавих місць Святого Письма. Одною з них хочу поділитися днеська. Зранку була довга розмова з другом про християнське життя, про проповідь, про післаництво апостолів, про чуда ітд. Серед інших він посилався на євангеліє від Марка 16,15-18: „І сказав Він (Христос) до них(апостолів): Ідіте по всьому світі, та всьому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує й хреститься, - буде спасенний, а хто не увірує, - осуджений буде. А тих, що увірували, супроводити будуть знаки такі: у Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій, а коли смертоносне що вип'ють, - не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, - і добре їм буде!

Христос говорить: „Ідіть!” і ми повинні йти, не стояти на місці. Євангеліє вимагає того, щоб ділитися ним з іншими. Коли ти відчув щастя від Євангелія, мусиш радість передати. Передати його мусиш усім. Хто увірує й охреститься, буде спасенний. Це речення наголошує на тому, що віра ніколи не є пасивною. Віра спонукає до дії. Сама віра не спасає. Якщо ти не дієш, ти ще не увірував. І в такому випадку підпадаєш під осуд.
Дія, яка стається після увірування є дещо незвичайною. Ті, хто увірував, будуть в Ім'я Христа виганяти демонів. Це - слова, сказані Христом. Але з іншого боку ми бачимо дуже мало людей, які виганяють демонів. В більшості це монахи і то люди поодинокі. А що ж щодо інших? Хіба вони не увірували? А якщо увірували, то чи слова Христа є неправдивими? Проблема тут часто лежить в нас самих. Ми дивимось на чудо і спостерігаємо його тоді, коли воно відбувається видимо, чуттєво. При цьому ми часто забуваємо, що демони невидимі для наших очей. Тому ми можемо просто не зауважити як вони виходять. Деколи Бог відкриває людям очі, щоб вони це бачили. Інколи просто наші уявлення про те, яким мав би бути екзорцизм не дають нам побачити його.
Існує передання про святого, який, подорожуючи, зайшов в одну місцину, де взнав, що дві родини вже дуже довгий час ворогують. Святий взявся помирити їх. Він молився за них, розмовляв з одними і іншими. Своїм прикладом показував, як справді повинен жити син Божий. І настав день, коли родини погодились помиритися. Це був сонячний день і всі зібрались, щоб побачити це примирення. І ось глави сімей подали один одному руки, з правдивими сльозами обійнялися і пробачили один одному. У цю мить було чути дикий крик: „О горе мені, нещасному! Праведник цей вигнав мене з дому де мені було так добре!”
Бог допустив, щоб ці люди почули крик і зрозуміли, що вони праведністю, молитвою та Його допомогою можуть виганяти демонів чи з своїх сердець чи з сердець своїх ближніх. Вигнання може відбуватись і без крику чи якихось зовнішніх спецефектів. Щирий жаль грішника за гріхи є ознакою того, що з нього вийшов демон.
А що з мовами? Святий Павло говорить про мови людські і мови ангельські. Мови є засобом спілкування. І Дух Святий дає нам дари як Він захоче. Ми не обов'язково повинні говорити англійською, німецькою чи якоюсь іншою мовою. Ми не обов'язково повинні говорити щось незрозуміле нікому, вважаючи це за мову ангелів. Але ми повинні говорити ангельською мовою, яка є прославою Божою і звіщенням Божої волі. Такої мови завжди треба просити в Господа. Якщо наша мова є мовою, якою звучить прослава Божа це вже мова ангельська. Якщо з наших уст звучить євангеліє, це справді мова його післанців-ангелів.
Якщо до нашого увірування наша мова була мовою світу, то після увірування вона повинна перетворитися в мову Христа. Апостол Павло говорить: „Хай у вас будуть думки що і в Ісусі Христі.” Ці думки складають нову мову, мову християнина, мову християнського життя. Ця мова є найціннішим даром Святого Духа.
Що ж сказати про змій і смертельні напитки? Я їх зараховую до особливостей щоденного християнського життя. Ясно, що не потрібно випробовувати Бога, ходячи поміж змій чи п'ючи напоказ смертельні трунки. Тут, думаю, йдеться от про що. Якщо колись слова чи вчинки твої чи чиїсь могли довести тебе до духовної смерті, то тепер, ти укріплений вірою, на це вже не реагуєш. Ці речі перестали бути смертельними для тебе, якщо ти намагаєшся перебувати у Святому Дусі. Для людини у Святому Дусі не залежить, що хтось робить, їй залежить, що робить вона.
Людина, повна віри в Христа, стає подібною до милосердного самарянина. Вона ніколи не пройде повз хвору людину. В неї завжди є олія і вино, її лагідні і зціляючі слова і діла, щоб облегшити терпіння страждаючих. Тому, коли віруючий торкається когось, кладе на когось руки, стається чудо - людям стає легше. Найбільше хвора людина потребує підтримки і присутності. Відчуття потрібності. Христос посилає зцілення, але важливішим за це є наша готовість побути з хворою людиною, потримати її за руку. Хвора людина починає одужувати вже від того, що відчувається потрібною. Сила Христова, Його любов і мир, Його лагідність і довготерпеливість, що перебуває в Його учнях, передається в невидимий спосіб тим, з ким Його учні спілкуються.
Від нас потрібно лише повірити в Його силу і йти робити те, що Він нам говорить. І при цьому не боятися, бо Він завжди в нас. Він завжди нас підтримає у важку хвилину, як він поміг Петрові, коли той йшов по воді. Христос нас ніколи не покине, а з ним ми всесильні і можемо творити всякі чуда.

Немає коментарів:

Дописати коментар