середа, 8 грудня 2010 р.

Про життя споглядальне

Перекладав ше во время оно на своїй старенькій нокії н73, тому до якості перекладу можуть бути претензії, але в будь-якому випадку такий переклад ліпший ніж ніякий :)  


Філон Александрійський (10 до Р.Хр. 40 по Р.Хр.)
Про життя споглядальне
Переклад за виданням: 
Амусин И. Д. Тексты Кумрана. — М.: Наука, 1971. — Стр. 376–391.

1. Я вже розповів про есеїв, котрі прагнули життя сповненого працею і вели його, перевершуючи (інших людей) в усьому або — щоб не перебільшувати — в більшості галузей. Тепер же я скажу те, що слід і про тих, що вибрали своєю часткою споглядальне життя, згідно з своїм звичним ходом викладу — нічого не додаючи від себе для прикраси, що притаманне всім поетам і прозаїкам, що не мають перед собою прикладів прекрасного, а прагнучи лише до бездарної істини, проти якої, я знаю, і найвправніший оратор відмовиться виступати. Необхідно боротися і довести боротьбу до кінця, бо сила чесноти цих людей не повинна стати причиною мовчання для тих, хто справедливо вважає, що ніщо прекрасне не повинне замовчуватися.

2. Характер вчення цих філософів виявляється вже в їх назві; їх бо називають терапевтами і терапевтридами, можливо тому, що вони пропонують мистецтво лікування більш сильне, ніж в містах, оскільки там воно виліковує лише тіла, їхнє ж (мистецтво) — душі, уражені важкими і трудними до лікування недугами, душі, котрими заволоділи насолоди, бажання, печалі, страх, жадність, нерозсудливість, несправедливість і нескінчене множество інших страстей і вад. А можливо — тому, що природа і священні закони навчили їх почитати Сущого, котрий і від блага кращий, і від одиниці чистіший, і від монади первинніший.
11. Але хай рід терапевтів, котрий постійно привчався до споглядання, прагне до розгляду Сущого, підноситься вище видимо відчуеного сонця і хай ніколи не залишає цього способу життя, що веде до досконалого блаженства.
12. Вони вступають на дорогу служіння (богові) не через звичай, не за намовою чи за чиїмось закликом, але проникнувшись небесною любов’ю. Мов одержимі вакханти и корибанти, вони охоплені станом захоплення, поки не побачать пристрасно бажаного.
13. Далі, прагнучи життя безсмертного і блаженного і вважаючи, що життя земне вже закінчилось, вони залишають маєтки синам і дочкам чи іншій рідні, з доброї волі попередньо вчинивши їх спадкоємцями; ті ж, в кого немає рідні, — товаришам і друзям. Бо тим, хто раптово отримав багатство прозріння належить полишати сліпе багатство тим, хто ще духовно сліпий.
18. І ось, відмовившись від майна, нічим більше не спокушаючись, облишивши братів, дітей, жінок, батьків, численну рідню, друзів, батьківщину, де народились і виросли, вони втікають не оглядаючись, бо звичка (до попереднього життя) тягне і спокушує понад усе.
20. Вони проводять життя за межами міст, в дібровах, або шукають самітні місця, не внаслідок якогось закоренілого людиноненависництва, а тому, що бачать некорисність і згубність спілкування з несхожими до них.
21. Рід цей живе всюди, належить бо причащатися до досконалої чесноти і Елладі і варварам. Найбільше їх в Єгипті в кожному з так званих номів, особливо ж — в околицях Александрії.
22. Найкращі з них збираються звідусіль, ніби на батьківщину (терапевтів), в колонію, яка лежить біля Мареотидського озера на невисокому пагорбі, — місце це дуже зручне завдяки його безпеці та поміркованому кліматі.
24. Житло зібраних тут (терапевтів) дуже просте і дає найнеобхідніший захист як від спекоти сонця, так і від холодного повітря. Вони розташовані не одне при одному, як будинки в містах, бо близьке сусідство неспокійне і неприємне для тих, хто прагне до усамітнення, але і не далеко, бо вони люблять спільнотне життя, а також — щоб допомагати один одному, якщо станеться напад розбійників.
25. В кожному домі є священне місце, котре називається семнейон і монастеріон, де вони, усамітнившись, звершують таїнства благочестивого життя. Вони не вносять туди ні хліба, ні пиття, ні будь-чого іншого, необхідного для потреб тіла, але лиш закони, пророцтва пророків, піснеспіви і інші книги, з допомогою яких вони примножують і вдосконалюють знання і благочестя.
26. Вони постійно роздумують про бога, так що і уві сні не бачать нічого іншого, окрім краси божественних чеснот і сил. Багато ж, марячи, уві сні вимовляють славні заповіді священного вчення.
27. Моляться вони звичайно двічі на день: удосвіта і перед вечором. При сході сонця вони просять правдиво благополучного дня, щоб небесне світло наповнило їх розум. Коли ж воно заходить, (вони молять), щоб душа, повністю визволившись від чуттєвого тягаря і сприйнятного відчуттями і (ніби) опинившись у своєму власному судилищі і раді, досліджувала істину.
28. Весь час зранку до вечора вони повністю присвячують аскезі. Читаючи священні писання, вони символічно пояснюють навчання предків. Вони вважають, що вимовлене в словах — лише символ прихованого змісту, котрий виявляється при тлумаченні.
29. Є у них і твори древніх мужів, засновників секти, котрі залишили по собі багато витворів символічного змісту. Користуючись ними як певними першоосновами, вони наслідують їх у способі дії. Вони не лише віддаються спогляданню, але й творять в честь бога пісні і піснеспіви на всі можливі розміри і мелодії, котрим обов’язково надають торжественних ритмів.
30. Протягом шістьох днів вони, усамітнившись кожний у себе в вищеназваних монастеріях, віддаються тлумаченню вчення, не виходячи за поріг і навіть не виглядаючи назовні. У сьомі ж дні вони приходять всі на загальне зібрання і розташовуються в певному порядку відповідно до віку, в пристойному положенню, тримаючи руки під одягом, — праву руку між грудьми і підборіддям, ліву — простягши вздовж боку.
31. Найстарший і найосвіченіший у вченню, вийшовши вперед, починає говорити, зберігаючи спокійний погляд, спокійним голосом, обдумано і розважливо. Він не виставляє напоказ мистецтво мови, подібно до риторів і нинішніх софістів, а пояснює результат власних досліджень, котрий не осідає на поверхні, але, будучи почутим, западає в душу і міцно там затримується. Інші ж всі уважно і мовчки слухають, виявляючи (йому) схвалення лише поглядами чи кивком голови.
32. Це загальне святилище, де вони збираються у сьомі дні, розділене надвоє стіною: одне приміщення призначене для чоловіків, інше ж — для жінок. І жінки, що виявляють такий же порив і визнають ті ж віровчення, звичайно слухають разом з чоловіками.
33. Стіна, що розділяє приміщення, висотою в 3–4 лікті являє собою вид щита. Простір же від верху щита до даху залишається відкритим. Так зроблено з двох причин: з одного боку, щоб оберігати сором’язливість, притаманну жіночій природі; з іншого — заради того, щоб сидячи, жінки добре чули, і щоб ніщо не заважало голосові того, хто говорить досягти їхнього слуху.
34. Заклавши як фундамент стриманість, вони будують на ньому і інші чесноти душі. Вони не п’ють і не їдять до заходу сонця, бо вважають, що світло призначене лише для занять філософією, темрява ж пасує для потреб тіла. Тому вони призначили день для першого, а невелику частину ночі — для другого.
35. Ті, в душу котрих більше закорінилась жага до знання, згадують про їжу через три дні. Деякі ж бувають настільки вдоволеними і насолоджуються достатком мудрості, котру щедро подає їх вчення, що витримують вдвічі довше, і заледве куштують необхідну їжу шостого дня. Вони звикають, як говорять про рід цикад, котрі живляться повітрям, облегшувати потребу в їжі, як я думаю, піснями.
36. Вони вважають сьомий день найсвященішим святом і особливо його почитають. В це свято, подбавши про душу, вони доглядають і тіло, дотепер занедбане, ніби у під’яремних тварин, і звільняють його від постійних трудів.
37. Вони не їдять нічого коштовного, лише простий хліб, приправлений сіллю, менш строгі в повздержності додають до нього ще гісоп. Питтям їм служить джерельна вода. Все це притупляє голод і спрагу — владик, котрих природа поставила над смертними, — нічим не догоджаючи їм, окрім найнеобхіднішого, без чого нема життя. Тому вони їдять лише для того, щоб не відчувати голод, і п’ють, щоб не терпіти спраги. Вони уникають пересичення, ворожого і небезпечного для душі і тіла.
38. Отож, у них два види захисту: одежа і житло. Про житло було вже сказано попередньо: воно просте і зроблене на скору руку, — лише для необхідності. Так само і одяг (у них) найпростіший, служить для захисту від холоду і спеки: зимою — плащ з грубої шерсті, літом — проста туніка або шмат полотна.
39. Вони взагалі надають переваги скромності, вважаючи гордість початком брехні, скромність же — (початком) істини. Обидва (вони) являють мовби два джерела: з брехні витікають різноманітні вади, з істини — достаток благ як людських, так і божественних.
65. Передусім вони збираються кожні сім тижнів, поклоняючись не лише простому числу сім, але й його квадратові, бо почитають його святим і приснодівственним. Це переддень найбільшого свята, котре припадає на п’ятдесятий день, — найсвятіше і найбільш відповідне природі число. Воно складається з (суми) квадратів (сторін) прямокутного трикутника, котрий служить початком походження всього (сущого).
66. І ось після того як вони зберуться одягнені в біле, сяючи вищим благочестям, і подасть сигнал хтось з эфемеритів — так зазвичай називають тих, хто несе подібні обов’язки, — вони встають перед початком бенкету в ряд, згідно з порядком, і піднімають до неба очі і руки. Очі — тому, що навчені дивитись на достойне споглядання, руки ж — тому, що чисті і не осквернені ніякими прибутками. Вони молять, щоб (бенкет) був угодним богу і проходив розсудливо.
67. Після молитви старші розташовуються відповідно до порядку часу вступу в секту. Вони вважають старшими не престарілих і сивоволосих (але в загальному ще дітей за розумом, якщо вони пізно вступили в секту), а того, хто вже в ранній юності ріс, надихаючись споглядальною філософією, найкращою і божественною.
68. Разом з ними в бенкеті приймають участь і жінки, в основному — старші дівиці. Вони ретельно зберігають дівицтво, — не задля необхідності, як деякі жриці в еллінів, але радше з доброї волі, через ревний потяг до мудрості. Прагнучи спільнотного життя, вони зневажають тілесні насолоди, бажаючи не смертного потомства, але безсмертного, котре може народжувати з себе самої лише блаженна душа, котру Отець засіяв променями умогляду, котрі дозволяють осягати вчення мудрості.
69. Стіл накривається окремо для чоловіків, справа, окремо для жінок — зліва. Можливо, хтось подумає, що для цих благомислячих, вихованих і вправних у філософії людей приготовані ложа, якщо не дорогі, то хоча б м’які? Ні. Вони вдовольняються жорсткими ложами з рослин, на котрі кладуть дешеві плети, виготувані з місцевого папірусу; вони дещо підвищені біля ліктів, щоб люди могли опертися. Дещо пом’якшуючи спартанську суворість, вони, однак, завжди і в усьому прагнуть до скромності, притаманній вільному станові, і з усіх сил відвертаються від чуттєвих насолод.
70. Вони не послуговуються рабами, вважаючи взагалі, що посідання слуг противиться природі, що створила всіх вільними. Бо несправедливість і жадність деяких людей, котрі прагнуть встановити нерівність — джерело (всіх) бід, — надали владу найсильнішим над найслабшими.
71. На цьому священному бенкеті, як я вже сказав, немає жодного раба. Прислуговують же вільні, виконуючи необхідні обов’язки не силувані, не очікуючи наказу, але добровільно з поспіхом і ретельністю вони випереджають бажання.
72. Для таких послуг вбирають не будь-кого з вільних, а новиків, ретельно відібраних в секту, згідно з достоїнством кожного, оскільки необхідно, щоб це виконували виховані, благородні, прагнучі до вищої чесноти. Вони прислуговують, з поривом, радісно, ніби рідні сини — батькам і матерям, вважаючи їх загальними батьками, більш близькими, ніж батьки кровні, бо для людей благомислячих немає нічого ріднішого моральної чесноти. Вони прислуговують непідперезані, опустивши короткі хітони, щоб нічим з вигляду не нагадувати рабів.
73. На цьому бенкеті — я знаю, що дехто, почувши, будуть сміятись, — саме ті, чиї діла варті сліз і співчуття, — в ці дні не приносять вина, а лише прозору воду, для більшості холодну, для більш слабких через старість — теплу. Трапеза вільна від кривавого м’яса, їжа складається з хліба, приправленого сіллю, до цього інколи додається через більш вибагливих приправа з гісопу.
74. Істинне вчення приписує їм жити тверезими, як жерцям під час жертвоприношення: вино бо — отрута безумства, розкішні приправи збуджують найненаситнішого звіря — пристрасть.
75. Такий початок свята. Коли ж учасники бенкету возляжуть в тому порядку, котрий я вказав, прислуга встає певним чином, готові до послуг. <Голова їх, коли встановиться повна мовчанка> — коли ж не буває цього? — напевно, спитає хтось, — мовчанка, ще більша, ніж попередньо, так що ніхто не осмілиться ні шептати, ні сильніше зітхнути, — починає тлумачити щось зі священного писання чи пояснювати запропоноване кимось іншим. Він зовсім не дбає про красу мови, бо не домагається слави красномовного оратора, але ревно бажає розглянути щось найретельніше і не відмовляється розтлумачити це тим, хто якщо і не має такої ж проникливості, то принаймні намагається з таким же поривом осягнути це.
76. Він викладає вчення повільно, зупиняючись і повторюючи, карбуючи думки в душах, бо при швидкому і безперервному викладі розум слухачів не встигає слідкувати за тлумаченням і перестає сприймати те, про що говориться.
77. Слухачі, <звернувши слухи ока> до нього, сприймають, залишаючись в тій самій позі. Рухом голови і поглядом вони показують, що чують і розуміють (його). Схвалення промовцю вони виявляють посмішкою і спокійним поворотом голови, нерозуміння ж показують тихим рухом голови і вказівного пальця правої руки. Новики, котрі стоять поряд уважні не менш за возлежащих.
78. Тлумачення священного писання стається через розкриття тайного змісту, прихованого в іносказаннях. Весь закон здається цим людям подібним до живої істоти, тіло закону — словесні приписи, душа ж — закритий в словах невидимий зміст. В ньому розумна душа почала краще бачити особливі Властивості. Вона узріла незвичайну красу думок, відбиту в найменуваннях, наче в дзеркалі, віднайшла і розкрила символи, вивела на світло і відкрила помисли для тих, хто здібний за незначним натяком побачити в очевидному приховане.
79. Коли ж подумають, що голова достатньо висловився і бесіда відповідала задумам як промовця, так і слухачів, звідусіль чути плеск у долоні, ніби всі радіють з того, що ще повинно статися.
80. Далі голова, вставши, співає піснеспів, складений в честь бога, — або новий, складений ним самим, або старий, написаний давно кимось з поетів, — бо вони склали на різні мелодії і розмірі багато пісень в триметрі, піснеспівів, (котрі виконують) при процесіях, при возливаннях, перед жертовником, хорових пісень, добре розмірених в різноманітних строфах, — йому вслід за порядком відповідним чином виходять і інші, тоді як всі слухають в цілковитій тиші, окрім тих моментів, коли належить співати приспіви і завершення. Тоді подають голоси всі чоловіки і жінки.
81. Після того як кожний виконає піснеспів, новики вносять вищевказаний стіл з найсвященнішою їжею — квашеним хлібом, приправленим сіллю; сюди ж додано гісоп. Це задля честі до священного столу, котрий стоїть в святому передпокої храму, на якому хліб та сіль без приправ: хліб прісний, сіль без домішок.
82. Належить бо найпростішу і найчистішу їжу віддавати жерцям як нагороду за службу; іншим же, котрі ревно домагаються подібної їжі, належить стримуватись від неї, щоб достойніші мали перевагу.
83. Після трапези вони святкують священне нічне святкування. Воно проходить таким чином: всі, що зібрались, встають і спочатку творять посередині залу два хори, один з чоловіків, інший — з жінок, а керівником і провідником кожного вибирають найпочеснішого і вправного.
84. Вони співають на честь бога піснеспіви, складені на різноманітні мелодії та розміри. Вони часом тримаються разом, часом жестикулюють згідно із різноголосним звучанням і пританцьовують, взиваючи до бога часом в просодіях, часом в стасимах, вони виконують в хороводному танці строфи та антистрофи.
85. Далі, коли кожний з хорів окремо сам по собі насолодиться співом, впившись, мов на вакханському святі, чистим вином божественної дружби, вони змішуються в один загальний хор подібний до хору, складеного колись на Червоному морі через чудеса, котрі там стались.
88. Хор терапевтів і терапевтрид вповні подібний тому (хорові). В різноголосих мелодіях, котрі перекликаються, високі голоси жінок зливаються з низькими голосами чоловіків, творячи справді гармонійне і суголосне звучання.
89. Вони перебувають в цьому чудесному сп'янінні до ранку, не відчуваючи важкості в голові і не змикаючи очей, ще більш збуджені, ніж тоді, коли з'явились на бенкет. (Вранці) вони встають, повернувшись і звернувши погляди до сходу, і як лише побачать сходяче сонце, простягають руки до неба і молять про добробут, істину та прозріння. Після молитов вони повертається назад, кожний в свій семнейон до звичних занять філософією.
90. Такі вони, терапевти, котрі вітають споглядання природи і того, що в ній приховане, і живуть однією душею; вони — громадяни неба і світу, поєднані з отцем і творцем всього існуючого, завдяки своїй чесноті, котра дала їм любов <бога>, — найдостойніший дар за моральну чистоту, котрий перевершує всяке (земне) щастя і уподібнюється вершині блаженства.

Немає коментарів:

Дописати коментар