«Молитвами святих отців наших...»

свящ.Стефанос Алексопулос

«Молитвами святих отців наших...»

Коротка молитва: «Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй і спаси нас. Амінь» у сучасній літургійній практиці позначає завершальну частину відпусту та кінець кожної священнодії. Крім того, її використовують замість священичих виголосів у богослужіннях добового кола, коли останні звершуються без присутності священика.

Ця коротка молитва походить із відпусту добових богослужінь монастирської традиції, саме там її спочатку було додано і до відпусту Божественної Літургії. Цю особливу додаткову частину довго не приймали у літургійній практиці парафіяльних храмів, про що свідчить її відсутність майже в усіх рукописних кодексах Божественної Літургії, хоча вона передбачена у чині Літургії, яку приписують патріарху Філотею Коккіну, коли він був ігуменом монастиря Великої Лаври на Святій Горі Афон. У небагатьох кодексах монастирського походження, де вона згадується, цю молитву виголошує не священик, а диякон, як звернення до молитов присутніх монахів.

Цей факт пояснює, до яких «святих отців» звертається ця молитва. Очевидно, що принаймні у первісному її вживанні під «святими отцями» малися на увазі присутні отці монастиря, а не святі Церкви, чиї заступництва вже згадувалися у відпусті. Таким чином, ця коротка молитва пов’язана із сучасною практикою в монастирях, де молодший монах промовляє, звертаючись «по молитви» до старшого. З цієї ж причини, коли звершується архієрейська Божественна Літургія, після того, як єпископ-літург промовляє «молитвами...», перший священик додає: «Молитвами святого владики нашого...». Ця нова практика є необґрунтованою, оскільки Божественну Літургію звершив сам єпископ.

Поширення короткої молитви «молитвами святих отців наших...» як завершальної частини відпусту всіх богослужінь, включно з Божественною Літургією, у парафіяльних храмах змінило значення фрази «молитвами святих отців наших». Через відсутність монастирської спільноти та для надання сенсу цій фразі зазвичай розуміють великих святих Отців Церкви, визнаних Церквою.

Бібліографія: Тремпелас, П., Три Літургії за афінськими кодексами, Афіни, 1935.

 

ЛІТУРГІЯ СВ. ЙОАНА ЄВАНГЕЛИСТА

 ЛІТУРГІЯ СВ. ЙОАНА ЄВАНГЕЛИСТА

Молитва перед поцілунком миру

Священник: Господи Боже, кріпкий, істинна Любове, Мире непорушний і Надіє, яка не посоромить. Сам, Господи Боже, Отче, даруй цим рабам Твоїм, які стоять перед Твоєю величчю, любов, доброту, спокій і вічний мир, і даруй нам усім, щоб із чистотою серця і святістю душі ми подали мир один одному у святому і духовному поцілунку, який буде угодний святому імені Твоєму і ми воздамо Тобі славу, і т.д.

Народ: Амінь.

Диякон мовить «середню».

Священник підвищує голос: І нині перед Твоєю величчю, Господи, схиляємо шиї наших душ і тіл: повели і зішли нам із висот славної святині Твоєї благодать величну і благословення незмінне та невгасиме, щоб ми славили й возносили Тебе, Твого Єдинородного Сина і Твого Пресвятого і Благого Духа.

Народ: Амінь.

Священник: Ти послав Твого Сина наприкінці часів для нашого спасіння. Він же передав нам ці святі й животворящі таїнства. Не зроби, Господи, нас чужими цьому служінню і не відверни лиця Твого від нас через безліч наших гріхів, бо Ти єдин святий, з Твоїм Єдинородним Сином і Твоїм Пресвятим і Благим Духом.

Народ: Амінь.

Диякон: Подайте мир.

Люди: Милості Божі.

Священник: Любов Отця і т.д.

Народ: Амінь.

Священник: Піднесіть серця.

Народ: Піднесли до Господа.

Священник: Благодарім Господа Бога нашого.

Народ: Достойно і праведно.

Священник схиляється: Достойна похвала подобає Тобі, Господи небесних і земних. Підвищуючи голос: Бо Тебе прославляють і хвалять небесні сили, і небо, в якому вони перебувають, вогненні Тебе зі страхом величають, Херувими з трепетом благословляють Тебе і святі Серафими освячують Твою велич, швидкими рухами своїх крил і пір'я, літаючи один до одного, взивають, виголошують і мовлять:

Народ: Свят.

Пасхальні богослужіння в Єрусалимі ХІ-ІХ стт.

У другий час (= 14:00) цього святого дня (= Великої Суботи) приходять мироносиці та починають мити лампади, готувати їх і розміщувати всередині пресвятого і животворящого Гробу у присутності патріарха, архидиякона, другого диякона, парамонаря, трьох дияконів і співаків. Під час виконання цієї роботи мироносиці співають канон і коротко звершують службу часів. Коли вони завершують миття лампад і їх підготовку, починають Слава, глас пл. 2: Дне́шній день та́йно вели́кий Мойсе́й прообразува́в, сказа́вши: «І благослови́в Бог день сьо́мий», бо се єсть благослове́нна субо́та, се єсть день спочи́нку, в яки́й спочи́в од усіх діл Своїх Єдиноро́дний Син Бо́жий. По Про́мислу на смерть пішо́в і пло́ттю спочива́в, і знов поверну́вся до того, чим був, Воскресінням, і дарува́в нам життя́ вічне, як єди́ний Благи́й і Людинолю́бець.

Диякон виголошує просительну і відпускає.

Тоді патріарх замикає Святий Гріб і забирає ключі з собою, після чого гасять усі лампади в храмі. Патріарх підіймається до Катехуменів, щоб співати свої часи. Коли настає дев’ятий час, дзвонять, і він сходить, щоб звершити службу, як належить для вечірні та літургії.

Служба ввечері відбувається так.

Коли настає дев’ятий час (= 15:00), патріарх із кліром, зодягнені в біле, сходить до Святого Воскресіння без світла і кадіння. Тоді починають вечірню позаду Святого Гробу в тиші. «Благослови, душе моя». Виголошують «Блажен муж», «Господи, взиваю», глас 1.

Воскресні стихири на «Господи, взиваю», глас 1:

Вечірні на́ші моли́тви прийми́, Святи́й Го́споди, і пода́й нам відпу́щення гріхів, Ти бо єси́ Єди́ний, Хто яви́в у світі Воскресіння.

Глас 1:

Обійдіте, лю́ди, Сіо́н і обійміте його́, і відда́йте в ньо́му сла́ву Воскре́слому із ме́ртвих, Він бо єсть Бог наш, що відкупи́в нас від беззако́нь на́ших.

Глас 1:

Прийдіте, лю́ди, заспіва́ймо і поклонімся Христо́ві, сла́влячи Воскресіння Його́ із ме́ртвих, Він бо єсть Бог наш, що від облу́ди во́рога світ відкупи́в.

УСТАВ ЗА БОЖОЮ ВОЛЕЮ ТА ЧИН ОМИВАННЯ НІГ

 УСТАВ ЗА БОЖОЮ ВОЛЕЮ ТА ЧИН ОМИВАННЯ НІГ

Після вечері патріарха, клиру та народу в Святому Сіоні, після святого причастя, патріарх і клир входять до горниці Святого Сіону, де відбувалося омивання Господом нашоим Ісусом Христом. Одразу патріарх і клир переодягаються, ставлять умивальницю посередині, два ослони по обидва боки, дві свічки по обидва боки, і всі стають двома великими хорами, з чотирма свічниками. Диякон, після освячення та обкадження всіх, мовить: «Благослови, владико». Патріарх: «Благословенне Царство Отця». Відразу починають: «Прийдіть, поклонімся», «Благослови, душе моя, Господа». Патріарх мовить молитви над водою в умивальниці.

Молитва перша:

«Господи Христе, Боже наш, Ти, з великої Своєї благості і людинолюб’я не погордував омивати стопи святих Твоїх учнів і апостолів, але, готуючись до спасительних і животворящих страждань, опоясавшись рушником і наливши воду в умивальницю, омив їхні стопи, щоб привести їх і тих, хто через них слідує Твоєму прикладу, до висоти смирення Твого! Ти й нині, Господи, будь із нами, недостойними рабами Твоїми, у цій умивальниці, освяти її і через видиме омивання водою даруй нам невидиме зішестя Святого Твого Духа. Захисти наші душі й тіла від усякої диявольської дії та від гадини підступної, що жалить у п’яту, щоб за Твоїм наказом ми мали силу й владу наступати на змій, скорпіонів і на всю силу вражу. Бо Ти єси Цар миру, Бог наш, і Тобі славу возсилаємо разом із безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим, Благим і Животворящим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків».

Молитва друга над водою перед тим, як налити її:

«Господи Христе, Боже наш, єдиний, Хто знає Отця і Отцем пізнаний, і достойним велич Його сповіщаєш, Посереднику між Отцем і створінням, Цілителю душ наших, що дарував роду людському духовні й небесні Твої дари, Ти освячуєш створіння, просвічені Тобою! Ти благодаттю Своєю осяй цю воду, щоб вона стала для всіх нас поминанням Твого святого омиття, яке святим і блаженним Твоїм учням і апостолам передав Єси, омивши їхні стопи й показавши межі смиренномудрості та любові, сказавши: «Як Я вчинив вам, так і ви чиніть один одному». Благаємо Твою непорочну велич: сподоби нас із вірою істинною і розумінням приступити до цього таїнства і укріпи нас, щоб достойно виконували ми Твої святі заповіді, щоб, змивши прилиплий до нас пил провин, ми очистилися від гріхів, що ведуть до смерті, і рушником любові обтирали один одного. Бо Ти єси Той, Хто освячує і очищає нас від гріхів наших, і Тобі славу і благодарення возсилаємо разом із безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим, Благим і Животворящим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Сідальні Утрені Великого Четверга

Утреня Великого Четверга у більшості наших храмів - богослужіння невідоме. Передусім тому, що порядок богослужінь Великого Тижня 'зсунувся' на півдоби і 'традиційно' (= неправильно) зранку служать не Утреню, а Вечірню з Літургією св.Василія Великого - пам'ять Тайної Вечері (чи то пак тепер сніданку) Христа з Його учнями. 

Але навіть якщо її і служать якісь останні з могікан, то, згідно із сучасним уставом, ця утреня не передбачає сідальних (тобто передбачає деякі з них після 3-ї пісні канону, де вони, зазвичай, губляться). Тим не менше вдавнину вони були і тексти їх дуже гарні і сповнені євангельських богословських ноток, яких так бракує решті текстів нашого Великого Тижня,  перенасичених прокляттями на адресу Юди і юдеїв. Ось їх швидкий переклад: 

У СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР

На утрені

Патріарх разом із кліром звершує богослужіння у Святому Воскресінні, а святосіонці у горниці Святого Сіону проводять всенічну. Чин у Святому Воскресінні такий:

Тропар, що співають на «Алилуя», глас плагальний четвертий:

Коли славні учні під час умивання на вечері просвіщалися, тоді Юда нечестивий, на сріблолюбство хворіючи, затьмарювався і беззаконним суддям Тебе, праведного Суддю, видає; горе тобі, любителю грошей, що через них зашморг собі набув! Горе тобі, ненаситна душе, що проти Вчителя так вчинити наважилася! До всіх благий, Господи, слава Тобі.

Той же на «Слава».

Стихослов’я: «Блаженні непорочні».

Тропарі до «Непорочних»:

Ангельський собор здивувався, бачачи Тебе в світлиці Сіону разом із друзями на вечері і як Ти ноги умивав, а учень беззаконним і ворогам видати Тебе на смерть поспішав.

Подібний:

Ангельський собор здивувався, бачачи Тебе з учнями на вечері, тіло Твоє як їжу таїнственно подавшого і ноги умиваючого слуг Твоїх, Спасе, проданий другом на смерть.

Троїчний:

Трисяйнісь єдиного божества благочестиво прославмо, взиваючи: «Свят єси, Отче безначальний, Сину і божественний Душе; охороняй нас, що з любов’ю Тобі служимо, і від вічного вогню визволи».

Богородичний:

Безначального і Сина Твого, Владичице, Бога нашого, якого Ти породила, неустанно благай, пречиста, материнською Твоєю сміливістю, щоб сподобилися ми праворуч Нього стати і вічної насолоди зазнати.

Сідальний, глас перший, на «Гріб Твій»:

Хто озе́ра, і джере́ла,* і моря́ сотвори́в,* Той, навча́ючи нас благоро́дної поко́ри,* рушнико́м опереза́вшись, у́чням но́ги оми́в,* упоко́рюючись із бе́зміру добросе́рдя* і підно́сячи нас із прірви зло́би,* Єди́ний Людинолю́бець.

Інший, глас другий, на «Коли зійшов Ти»:

Ти, що передбаченням утвердив Петра, а потім, коли він упав через відречення, підніс його, коли він заплакав, Господи, укріпи наш розум, який хитається через примари ворога, щоб ми берегли Твої богонатхненні повчання і взивали до Тебе: «Поспішись, спаси, святий, рабів Твоїх!»

Інший, глас третій, на «Божественної віри»:

Упоко́рюючись по добросе́рдю,* оми́в єси́ но́ги у́чнів Твоїх* і верста́ти путь боже́ственний їх спрямува́в;* Петро́ ж, яки́й від омива́ння відмовля́вся,* враз підкоря́ється боже́ственному повелінню,* омива́ння прийма́ючи і Тебе́ ре́вно блага́ючи* дарува́ти нам вели́ку ми́лість.

Інший, глас четвертий, на «Явився Єси днесь»:

Трапезу́ючи, Влади́ко, з у́чнями Твоїми,* яви́в єси́ та́їнственно всесвяте́ Твоє́ зако́лення,* яки́м від тліну ізба́вилися* ми, що свяще́нні Твої Стра́сті почита́ємо.

Слава: «Одвіку утаєнне і ангелам незнане таїнство».

І одразу читання про хліб і зраду Юди, а після цього п’ятидесятий псалом.

Тропар, що співається до «Помилуй мене, Боже», глас плагальний другий, на «Укріпи»:

Зглянься, Господи, помилуй мене, змилуйся надо мною; дай мені сльози, як струмені Йордану, щоб я плакав і сповідався за вчинки мої.

Подібний:

Життя ганебне, очі осквернені, уста і руки, груди і все тіло звідусіль заплямоване маю, тож обмий і мене Твоїм милосердям.

Слава. Богородичний:

Зачала єси, непорочна, Того, Хто весь світ держить; тому благаю Тебе, визволи мене від усякого тривалого покарання.

Вітайте одне одного святим поцілунком

о.Олександр Шмеман 

Вітайте одне одного святим поцілунком. 1 Кор. 16, 20

У сучасному чині Літургії виголос «Возлюбім один одного!" займає так мало часу, що ми майже не маємо можливості по-справжньому почути його, почути не лише зовнішнім, а й внутрішнім слухом. Тепер для нас це лише один із виголосів, які передують Символові віри. Однак раніше було не так. Із літургійних пам'яток древньої Церкви ми дізнаємося, що після цього виголосу справді звершували поцілунок миру, в якому брала участь уся Церква, все зібрання. «Коли настає час виявити одне одному взаємний знак миру, - каже св. Йоан Золотустий, - ми всі одне одного цілуємо». І «вітають клирики єпископа, віряни-чоловіки - чоловіків, жінки - жінок...». Цей обряд аж до нині зберігся в літургійній практиці несторіян, коптів, вірмен, практиці, яка не зазнала пізньовізантійських впливів і тому часто відображає більш ранню форму євхаристійної священнодії. І не лише - євхаристійної, оскільки поцілунок миру був важливою і невід'ємною частиною всього християнського богослуження. Так, наприклад, цей обряд звершували після хрещення: єпископ цілував того, кого миропомазав зі словами «Господь з тобою». Під час рукоположення нового єпископа усе зібрання, як клир, так і віряни, також вітало його «святим поцілунком», після чого він уперше очолював євхаристійне приношення.

З історії цього моменту Літургії ми, відповідно, бачимо, що він зазнав значних змін, як ото: з дії, і до того ж дії спільної, він перетворився у виголос. А у зв'язку з цією зміною змінився почасти й зміст заклику. Сучасний виголос «возлюбім один одного..." - це заклик до якогось стану, а в його найдревніших формах він закликає до певної дії: «вітайте одне одного...». І, як свідчать деякі пам'ятки, дію цю звершували навіть без будь-якого виголосу: там, за поданням знаку миру, йде вказівка на поцілунок, який звершували в цей момент. Отже, зрозуміло, що, як це не раз траплялося в історії богослуження, виголос, який сам виріс із дії, згодом поступово витіснив її, або ж, точніше, звузив її до самого вівтаря, де її й донині звершують між собою священики й диякони, які служать разом.

З першого погляду ця поступова заміна спільної дії виголосомі всі ті технічні деталі не є чимось особливо цікавим. Не потребує начебто пояснення і сам виголос, оскільки всі знають, що любов - це найголовніша християнська заповідь, а тому і нагадування про неї також доречне перед найважливішою із усіх церковних священнодій. Оскільки так, то чи не все одно - в заклику до любови чи в символі любови (а в поцілунку миру коментатори вбачають, звичайно, ще один «символ») виражатиметься це нагадування? До того ж, можна припустити, що зникнення дії було пов'язане з ростом церкви, появою багатолюдних зібрань у величезних храмах, де ніхто одне одного не знав і де цей обряд, був би простою формальністю.

Однак все це так є тільки «на перший погляд», доти, поки ми не вдумаємося в справжній і власне літургійний зміст тих слів і дій. І, передусім, у зміст самого словосполучення «християнська любов».

 І.Карабінов

План Постової тріоді

Постова тріодь являє собою збірник змінних частин богослужіння для першої половини циклу так званих рухомих днів, починаючи від Неділі про митаря і фарисея й закінчуючи Великою суботою.

Перш ніж перейти до розгляду того, як створювалися складові елементи тріоді і як формувався сам цей збірник, необхідно спочатку ознайомитися з тим, як виникли ті поминання (пам'яті), що стали підставою для появи зазначених елементів, і як сформувалася система цих поминань, яка нині визначає структуру Постової тріоді. Іншими словами, слід розглянути історію календаря Постової тріоді.

1. Групи поминань Великого посту

У цьому календарі розрізняють три групи споминів:

- Пасхальний піст, або Страсний тиждень, до якого прилягає піст Чотиридесятниці з трьома попередніми підготовчими седмицями.

- Спомини недільних днів Чотиридесятниці. У сучасному календарі вони відсутні, про них згадується лише в змісті самогласних і деяких недільних канонів. Відповідно до цього змісту, наприклад, у другу неділю посту спогадується притча про блудного сина, у третю — про митаря і фарисея тощо.

- Група споминів мінейних, перенесених у рухомий цикл із нерухомого. Наприклад, пам'ять святого Теодора Тирона у суботу першого тижня посту, святої Марії Єгипетської — у п’яту неділю посту тощо.

ГОСПОДЬ І ОРАЧІ

Катря Гриневичева

ГОСПОДЬ І ОРАЧІ

Вандрував Господь через весняні поля тоді, як світять липким соком молоді бруньки верб і як у ставах край сіл переглядаються перші незабудки. Почерез плече Господа була перевішена свитка, біле як молоко волосся торкав легіт, той сам, від якого прозябали травки. Мило було Господу проходити межами поміж скиби піль, витягнені до сонця, і благословити людський труд.

У той час хлібороби не знали ще плугів, орали сохами; в кого нема худібки, сам тягне, аж піт очі заливає, а за ним повагом ходять галки, визбирують, що там Господь на долю дня післав.

Йде, отже, Господь, заткнувши руки за черес, розглядає, як поорали люди свої наділи? Як побачить де рівні, м'які скиби, то серце у Господа квапніше б'ється у милім почутті. Він зупиняється і радіє. Бо сам Господь — хлібороб з віку на вік, і земля кождої весни однаково Його цікавить.

Трапилося, що один старий мужичок щось дуже негарно виорав поле. Не здужав він робити та й годі. Скиби криві, тут і там наче переломані, декотрі врилися у другу скибу або пігнали убік, куди не треба. А груда! Скиртами валяється! Така оранка, що аж не знати, де очі діти.

Щось то, чоловіче добрий, негарно твоя соха виорала,— заговорив Господь до мужика та невесело заколихав білою головою.— Що ж тобі ся земля вродить, сирото, а?

Мужичок, що стояв з сохою обіч, не пізнав Господа. Думав, що дідусь іде, певно, на завтрашній храм у друге село. Сам бачив, що його робота ні на що, потер чоло пристиджено і відповів:

— Як Господь схоче, то не сохою — кийком поколупаю землю, і вона вродить!

Сподобалася така відповідь Господові.

ПРОКАЖЕННИЙ

Наталена Королева 

ПРОКАЖЕНИЙ

Леві простяг руку до дверного калатала. Простяг — і шарпнув її назад: не вірив. Виставив на жовтаве проміння підсліпуватого місяця й дивився, розчепіривши пальці. Обернув долонею й глибоко, з облегченням зідхнув. Дійсно, рука була цілком чиста, зовсім здорова. Ніби ніколи й не зазнала хвороби-прокляття, що робить з живого мерця!.. Але гірш, як мерця! Істоту, призначену на довічне животіння по гробівцях, відлучену й відмежовану від цілого світу. Істоту безневинно зганьблену, що, наближаючись на досяг голосу, повинна попереджати кожну живу людину розпачливим покриком: "Нечистий!" А нечистому немає місця ані в людському милосерді, ані в співчутті, бо ж цим словом закінчуються назавжди всі людські взаємини.

Три роки такого існування зробили з Леві твір, що жахався власної тіні. А отже, нині його рука — рука здорової людини. На ній знову всі фаланги пальців, чиста м'яка шкіра, а в цілому тілі — колишня парубоцька сила, душа — п'яна радість. Тепер йому знову відкритий увесь світ, такий красний світ, як скарбниця надій, можливостей, досягнень. Довкола — безкрай, як весняне поле, вкритий квітом, тільки схились і зривай!

Міцно вхопив клепало і впевнено застукав в двері.

За хвильку маленьким віконцем виглянула старша жінка з каганчиком в руці. Вогник хитнувся, майже ліг, зломився наприкорні, знов вискочив нагору, лизнув червонавим відблиском пооране журбою обличчя, безодні скорботних очей і зарум'янив сиве волосся під наміткою.

— Хто й чого?

— Мамо! Я... Це я, Леві... Здоровий, цілком дужий!.. Мамо, пускай мерщій!

Жінка піднесла вгору обидві руки.

— Боже Авраама, Ісаака, Якова!..

Глиняний каганчик хрипко стукнув об кам'яну плиту долівки а вогник згас водночас з покриком.

— Не бійся! Кажу ж тобі, мамо, це я, і зовсім чистий! Ось свідоцтво священиків. Пророк назарейський, Ісус галилеянин... Той очистив мене!..

*

Про оновлення візантійської літургії (1957)

 свящ.Неофіт Едельбі, В.А.

Про оновлення візантійської літургії

Ми довго вагалися, перш ніж публікувати ці нотатки, деякі з яких були написані ще у часи нашого навчання у Великій семінарії. Тоді наш викладач літургії (о.Хуан Матеос прим.пер.) знайомив нас із літургійним рухом у Європі, одночасно залучаючи нас до своїх досліджень з візантійської літургії. У нас склалося враження про значну відмінність між тим, чого досягли наші західні брати з літургією, незрозумілою для багатьох, і тим, що ми не змогли досягти, незважаючи на народну мову та літургію, яка прекрасно підходить для свідомості наших вірян. Ми накопичували нотатки та мріяли про день, коли зможемо започаткувати схожий літургійний рух. Як релігійні діячі та вихователі, ми мали багато можливостей для цього. Проте майже відразу стикнулися з майже повною відсутністю робочих інструментів. Візантійська літургія, здається, цікавить лише сходознавців. Монографії та наукові видання, які могли б слугувати для омріяного літургійного відродження, не мають належного відгуку серед широкого загалу. До цього часу у нас немає навіть однієї належної та повної книги для наших співаків, учнів і вірян. Щоб забезпечити базовий текст для курсів з релігії або для «підготовки до завтрашньої Літургії», нам був потрібен повний «Літургікон». Розпочатий у Великій семінарії, цей збірник приблизно на тисячу сторінок вже готовий до друку[1]. Завдяки текстам, історичним приміткам, коментарям, ілюстраціям, посиланням та схемам, цей Посібник для вірян візантійського обряду став для нас необхідним інструментом для певного літургійного оновлення.

Проте, намагаючись разом із спільнотою молодих релігійних активістів та семінаристів у нашому Навчальному Домі в Бейруті якомога інтенсивніше жити нашим духовним життям, а також намагаючись залучити учнів нашої колегії до щоденної літургії, ми дуже швидко зрозуміли, що літургійне відродження залежить не тільки від посібників. Здається, нам потрібне було оновлення, що включало б реформу структури літургії.

Літургія, як і догма та дисципліна, перебуває під єдиною владою Церкви, хоча в літургії звичаї часто встановлюються як джерело права навіть частіше, ніж писаний закон. Тому кожного разу, коли ми відчуваємо потребу в літургійній реформі, наша роль може зводитися лише до того, щоб смиренно подавати в компетентну інстанцію аргументовані пропозиції. Лише Церква може виносити рішення, які вона вважає доречними. Адже з точки зору відповідальної влади, критерієм літургійного відновлення не можуть бути лише естетичні чи історичні міркування; доречність є таким самим вагомим критерієм, і тільки Церква залишається суддею в цьому питанні. Наш намір – виключно запропонувати, підказати, знайти формули. Ми були б засмучені, якби хтось скористався нашими пропозиціями для зухвалих нововведень у сфері, де вже й так надто багато безладу.

З іншого боку, ми з упевненістю пропонуємо наші пропозиції на розгляд читачам і на розсуд авторитету. Ми переконані, що не один священик, який намагався жити своєю літургією повноцінно, відчув, як і ми, тягар зростаючою невідповідності. Наша заслуга полягатиме лише в тому, щоб впорядкувати думки багатьох колег і підкріпити їх історичними доказами[2].

Адже реформа структур в літургії часто зводиться до простого відновлення, тобто повернення до більш давніх форм шляхом усунення недоречних нашарувань, які накопичувалися століттями через недбалість або неосмислене благочестя. Візантійська літургія, на нашу думку, є пам'яткою із чудовою архітектурою та чистими лініями, але, на жаль, прикрашена усілякими гірляндами, непотрібними деталями й шарами побілок, настільки, що гармонійні й чисті лінії первісної будівлі стають непомітними. Якщо ми зважилися запропонувати реформу, то виключно як реставрацію. Пізніші зловживання спотворили Святу Літургію; чи є зловживанням бажання її відновити і для цього повернутися до тієї давнини, коли обряд було усталено, і пізніші додатки навряд чи виглядали б доречними в загальній картині?

Ангели: їх місце і значення в літургії Церкви

 Ерік Петерсон

Книга про ангелів: їхнє місце і значення в Літургії

Святий Венедикт: Усі створіння, видимі й невидимі, мають стосунок до Церкви. Ангели є служителями її спасительного діяння, і через Церкву відбувається поповнення їхніх легіонів, втрачених через відступництво сатани та його прибічників. Проте в цьому прийнятті до їхніх лав не стільки ми зливаємося з ангелами, скільки ангели стають частиною нашої єдності завдяки Ісусові, нашому спільному Главі, — і навіть більше нашому, ніж їхньому. (Четвертий лист до однієї панни з Меца, № 8)

Передмова

Цей нарис прагне дати богословське розуміння місця і значення святих ангелів у богослужінні. Як і в інших богословських дисциплінах, нині дослідження Літургії майже повністю підпорядковане «чистій історії». Внаслідок цього існує загроза, що богословське усвідомлення духовної функції святих ангелів зрештою зникне. Тому я пропоную ці роздуми для розгляду.

Вступ

Шлях Церкви веде від земного до небесного Єрусалима, від міста юдеїв до міста ангелів і святих. Її існування між земним і небесним містом визначає її природу. Характер Церкви зумовлений тим, що християни залишили земний Єрусалим і, не маючи постійного міста на землі (Євр. 13:14), подібно до Авраама, шукають майбутнього, будівничим якого є Бог (Євр. 11:8–10). Вони «приступили до міста Бога живого, до небесного Єрусалима, до десятків тисяч ангелів, до урочистого зібрання і до церкви первородних, записаних на небі, і до Бога, судді всіх, і до духів праведників, що досягли досконалості, і до Ісуса, Посередника нового завіту» (Євр. 12:22–24). Церква, яка наближається до небесного Єрусалима, входить в урочисте зібрання, в якому беруть участь безліч ангелів — громадян небесного міста, а також душі праведників, які досягли досконалості. Це літургійне зібрання, яке звершується на небесах, адже небесний Єрусалим є не лише містом, а й храмом і святинею, до якої увійшов Христос як Небесний Первосвященик (пор. Євр. 9:24).

Протиставлення між земним і небесним Єрусалимом також виражене в Посланні святого Павла до галатів. Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної жінки. Це алегорія, яку апостол пов’язує з двома завітами. Агар є матір’ю рабів, тобто юдеїв, що прив’язані до земного міста; Сарра ж символізує вільний Єрусалим «горній», нашу матір (Гал. 4:21–27). У Филип’ян 3:20 Павло особливо виразно говорить про нашу приналежність до небесного міста: «Бо наше громадянство — на небесах, звідки ми очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа». Видіння святого Йоана в Об’явленні продовжують цю саму думку. Як і в Посланні до євреїв, образ небесного міста та небесного храму в них є взаємозамінними. У 21-му розділі Об’явлення міститься опис небесного Єрусалима, що сходить на землю, тоді як у 4-му і 5-му розділах подано опис небесного богослужіння. Політичні й культові образи тут тісно переплітаються, так само як у Посланні до євреїв. Земний Єрусалим із храмовим культом став відправною точкою для понять і образів ранньохристиянської літератури, але ця відправна точка вже залишена. Єрусалим як політичне утворення, місто і місце поклоніння більше не на землі, а в «небі», куди звернені очі християн. Можна сказати, що так само, як світська екклесія античності була інституцією полісу, так і християнська екклесія (церква) є інституцією небесного міста — небесного Єрусалима. Як світська екклесія була зібранням громадян земного полісу для прийняття законів, так і християнська екклесія може бути визначена як зібрання громадян небесного міста для звершення конкретних культових актів — адже законодавчі постанови християнської церкви також є актами богослужіння. З одного боку, це означає розрізнення між небесним містом і церквою, а з іншого — встановлення зв’язку між небесним Єрусалимом і церквою через Святі Тайни і саме богослужіння. Коли, наприклад, святий Павло говорить, що ми є дітьми Єрусалима «горнього», який є «вільний», це слід розуміти так, що через хрещення ми стаємо дітьми небесного міста, ба навіть його громадянами. А коли в Посланні до євреїв сказано, що ми приступили до торжественного зібрання і причащаємося разом із тьмами ангелів, громадянами небесного міста, і духами праведників, що досягли досконалості, це культове «наближення» до небесного свята слід розуміти так, що Літургія, яку звершує Церква на землі, є справжньою участю в богослужінні, яке звершують ангели у небесному місті. У цьому контексті слова Послання до євреїв набувають особливого значення.

Канон вірменської церкви на Стрітення

 Канон вірменської церкви на Стрітення Господнє

Воплочене від Діви предвічне Слово! Днесь в храм прийшов єси закон сповнити, щоб язичників спасти.

Благословенний ангелами, на престолі нерукотворному возсідаючий, днесь у обійми Симеону взяти Себе благоволить, щоб переставити нас в життя вічне.

Уз Розрішителю і всім дарів Подателю, днесь за мольбою старця Симеона звільни і мене, многогрішного, від уз смерті до життя вічного.

Днесь безначальне Слово, роджене із надр Отця, приходить у храм, щоб появити нас, сотворених, Отцю на небесах.

Днесь обійми старця приймають Того, Хто словом своїм сотворіння держить, благословіте Його.

Днесь і ми, вірні, зі старцем Симеоном благословім Слово, єдиносущне Отцю і Святому Духові.

Днесь Бог животворящий, в храм прийшовши, з любов’ю приймається в обійми Симеоном і з радістю в Єрусалимі.

Днесь небом названа земля ця, бо Господь владик, зійшовши з неба на землю, благоволить бути принесеним ділам рук своїх.

Днесь Христос Бог язичникам явився світлом і славою – народу своєму Ізраїлю.

Літургія св.Йоана Золотоустого (давній вірменський переклад)

У день свята перенесення мощей св.Йоана Золотоустого слід згадати, що його богословську та літургійну спадщину теж любили переносити не лише в межах Візантії, а й в інші кінці християнського світу. 

Одним із свідчень такого перенесення є вірменський переклад Літургії св.Йоана Золотоустого, якому все ще присвячено мало уваги серед науковців. 

Ось кілька нотаток до вірменського перекладу і варіант цього давнього чину українською мовою на славу Божу і честь святого Йоана Золотоустого. Його молитвами хай Господь допоможе здолати наших ворогів!

***** 

Вірменський переклад літургії св.Йоана Золотоустого зберігся лише у трьох рукописах: один датований 1314 роком (зберігається у Ліоні), інший – 1427–1432 роками (Мюнхен), дату третього рукопису встановити важко.

Щодо датування перекладу цієї літургії існують труднощі. Дашян датує вірменську версію IX–X століттями, однак ця думка залишається суперечливою через відсутність достатніх доказів. Є припущення, що переклад міг бути виконаний видатним вірменським діячем, єпископом Стефаном Сюнікським у VIII столітті, враховуючи його перебування в Константинополі.

Вірменська версія зазнала численних додатків і змін упродовж століть. Це ускладнює відтворення первісного тексту. У тексті простежується синтез різних традицій: сирійської, грецької, латинської та візантійської. Вірменські укладачі активно використовували еклектичний підхід.

Вірменська версія містить унікальні елементи, які не зустрічаються у грецькому оригіналі, але є значним джерелом для розуміння богословських і літургійних практик.

Вірменська літургія, починаючи з V століття, демонструє елементи літургії святого Йоана Золотоустого. Проте її сучасна форма була значною мірою адаптована до візантійської традиції. Залишається відкритим питання, чи мала Вірменська церква доступ до «чистої» версії Літургії. У національних синодах і документах, наприклад, у Сісі (1307) та Адані (1316), згадуються фрагменти літургії святого Йоана Золотоустого. Ці джерела підкреслюють важливість Літургії як основи церковної традиції.

 

Вірменський переклад Літургії святого Йоана Золотоустого

ПРИГОТУВАННЯ

Спочатку промовляється псалом: Пом’яни, Господи, Давида». А наприкінці диякон виголошує: «І ще за мир Господеві помолімся.
Піддиякон: Господи, помилуй. Тричі.

Священник: Зодягнений у світло, як у ризу, Господи наш Ісусе Христе, з невимовною смиренністю на землі явився єси і між людьми ходив; Ти став вічним Первосвященником за чином Мелхіседековим і Церкву Твою святу прикрасив; Всемогутній Господи, що дарував і нам вдягнутися в ту саму небесну одежу, учини достойним і мене в час цей, мене, Твого недостойного раба, який наважується і наближається до того самого духовного служіння Твоєї слави. Позбав мене від усякої неправди, що є одягом гидоти, і прикрась мене Твоїм світлом. Віддали від мене всі мої гріхи та зітри мої провини, щоб я став достойним світла, яке Ти приготував. Дозволь мені увійти зі священичою славою у служіння Твоєї святості разом із тими, хто безвинно дотримувався Твоїх заповідей, щоб і я був готовий увійти до небесного Твого чертогу разом із мудрими дівами, щоб прославляти Тебе, Христе, який взяв на себе гріхи всіх, адже Ти єси освяченням життя нашого, і Тобі, Боже благий, належить слава, влада й честь нині, і повсякчас, і на віки віків.

Піддиякон: Амінь.

Яким буде майбутнє Церкви ... погляд з 1970 року

 Й.Ратцінґер, 'Віра і майбутнє', Kösel 1970, 120-125.

Майбутнє церкви може і буде, як і сьогодні, походити лише з сили тих, хто має глибокі корені і живе з чистої повноти своєї віри. Воно не прийде від тих, хто лише вигадує рецепти. Воно не прийде від тих, хто тільки пристосовується до даного моменту. Воно не прийде від тих, хто лише критикує інших, а себе сприймає як безпомилковий стандарт. Воно також не прийде від тих, хто обирає лише зручніший шлях, хто уникає захоплення вірою і оголошує все те, що чогось вимагає від людини, завдає їй болю або змушує її жертвувати собою, помилковим і застарілим, тиранією і буквою закону.

Скажімо це позитивно: майбутнє церкви і цього разу, як завжди, буде знову формуватися святими. Тими людьми, які бачать більше, ніж сучасні модні фрази. Тими людьми, які можуть бачити більше за інших, бо їхнє життя охоплює ширші горизонти. Самовідданість, яка робить людину вільною, досягається лише через терпіння щоденних дрібних самозречень. У цьому щоденному захопленні, яке дозволяє людині відчути, як часто її власне «я» сковує її, у цьому щоденному захопленні, і тільки в ньому, людина поступово відкривається. Вона бачить лише настільки, наскільки жила і страждала.

АНАФОРА СВ. ГРИГОРІЯ НИСЬКОГО

 АНАФОРА СВ. ГРИГОРІЯ НИСЬКОГО

Диякон: Моліться за отців наших, архієпископів і єпископів, за наших отців-священників, за наших братів-дияконів. Моліться, діти цієї церкви, за вірних чоловіків і жінок. Ще моліться за дівиць і неодружених, за старших і немовлят, за дітей і дорослих. Станьте добре, станьте, щоб мир Божий був з вами.

Анафора Григорія, єпископа Ніського, брата Василія: хай молитва і благословення його перебувають із владою нашою на віки віків. Амінь.

Священник: Господь хай буде з усіма вами.
Люди: І з духом твоїм.
Священник: Благодарім Бога нашого.
Люди: Достойно і праведно єсть.
Священник: Піднесіть серця ваші.
Люди: Піднесли до Господа, Бога нашого.
Священник: Благодаримо Тебе, Благодійника нашого, милосердного Бога, Отця Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Благодаримо Тебе, Боже святий, милосердний і співчутливий Боже, довготерпеливий, многомилостивий і праведний. Ти єси Бог наш безначальний і Спас безконечний. Правиця Твоя вогненна, і влада Твоя слова незнищенна, тривалість років Твоїх незліченна, і немає меж влади Твоєї. Ти не зважаєш на особу, і не відвертаєш Лиця від того, хто потребує відповіді; не шануєш багатого через багатство його і не відсилаєш бідного через вбогість його. Бо Ти бачиш приховане від початку, споглядаєш усе до останнього подиху.

Диякон: Спогляньмо на славу Божої величі.

Священник: Це Він створив небо, і це Він заснував землю. Його божественність незбагненна, не має висоти чи глибини, довжини чи ширини, правої чи лівої сторони, центра, але наповнює всі кінці світу. Він прихований від умів усіх ангелів, ніхто не може осягнути природу Його, і ніхто не спроможен порахувати того, що створено рукою Його.

Віддання свята Богоявління

 На восьмий день

 «На Господи, я взивав» свята Богоявлення ти служитимеш, і ці піснеспіви мовитимеш у неділю свята

Утреня

На ‘Оспівуйте’, глас 8

Оспівуйте Господа во вишніх…

Днесь Адам звільнився, і людський рід від пут визволився, бо Господь сокрушив у водах голови драконів Своїм хрещенням. Цей єсть Бог наш, прославляймо Того, Хто взяв на Себе гріхи світу, Бога отців наших; вознесімо Його, бо Він великий.

Днесь радіють небеса і святкують ангели, оспівують сини людські, бо Бог явився у плоті. Цей єсть Бог наш, прославляймо Того, Хто освятив природу вод, Бога отців наших;
вознесімо Його, бо Він великий.

Принесімо славу і хвалу, вірні, у цей святковий день радості. Оспівуймо Того, Хто явився світу. Цей єсть Бог наш, прославляймо Того, Хто освятив природу вод, Бога отців наших;
піднесімо Його.

На 'Видіте'

Прийдіте, народи, принесімо славу Господу Сил.[1]

Господь хай оправдає миром Свій народ, який Він освятив благодаттю хрещення
і втішив Своїх слуг, яких Він явив у купелі другого народження, бо це є наш єдиний Бог,
многомилостивий.

Видіте, видіте Господа, Бога нашого, Який у Тройці явився над Йорданом: Отець, що свідчив із висоти під час хрещення Сина, і Святий Дух, що зійшов у подобі голуба.
Ти бо єси єдиний Бог наш, многомилостивий.

Поглянь, Господи, Своїм милосердям і зішли нам благодать Твого хрещення, яким світ просвітив єси, Спасе і Відкупителю людського роду, Ти бо єси єдиний Бог наш, многомилостивий.

Посвяття свята Богоявління

 На сьомий день

Вечірня

На ‘Господи, візвав’, глас 7

До Тебе вівзав…

Ти Йордан…

Христос прийняв хрещення в Йордані і просвітив синів людських, заради чого голос Отця прозвучав і Святий Дух явив Себе.

Утреня

На ‘Благословіте’

Того, Хто народився безсіменно від пречистої Діви, Царя, Христа, Бога нашого,
перед Ким здригнулися сили небесні, оспівуйте Його [священики].

Христос прийняв хрещення в Йордані і просвітив синів людських, оспівуйте Його, [священики].

Голос Отця пролунав разом із явленням Святого Духа, оспівуйте Його, [священики].

На ‘Величає’

Величаємо Тебе як провіщеного…

Днесь велике здивування зійшло на хор безтілесних ангелів, бо Господь прийняв хрещення від слуги і рукою, створеною з праху земного, був діткнений Творець усього. Тому й ми, охрещені, прийдіте, радіймо, ликуймо та урочисто святкуймо, бо Христос розірвав наші узи. І, оновлені Святим Духом, величаймо цього Царя миру разом із ангелами.

Сили ангельські…

Посвяття свята Богоявління

 На шостий день

Вечірня

На ‘Господи, візвав’, глас 6

Безодні здригнулися, коли побачили Творця свого, і Йордан відступив, ангели здивувалися покладенню руки Предтечі. Ти прийняв хрещення заради нас,
і Своїм хрещенням спас нас, Господи, слава Тобі!

Тройця явилася над Йорданом під час Твого хрещення, Христе, коли Отець засвідчив Тебе, а Святий Дух у вигляді голуба зійшов на Тебе. Ти прийняв хрещення заради нас, і Своїм хрещенням спас нас, Господи, слава Тобі!

Утреня

На ‘Благословіте’

Того, Хто благозволив від Діви плоттю огорнутися і знищив гріхи світу, оспівуйте Господа [і прославляйте Його].

Того, Хто прийняв хрещення в Йордані і просвітив людський рід, оспівуйте Господа [і прославляйте Його].

Небеса небес і ангели прославляють Тебе, зі страхом величають Тебе, Творця, Царя всього.[1]

Посвяття свята Богоявління

 На п’ятий день

Вечірня

На ‘Господи, візвав’, глас 5

Нового …

Святий Дух, за волею Отця, зійшов на Христа. Йоан побачив це, через що була явлена Пресвята Трійця, якій поклоняються.[1]

Згори був посланий Йоан до Йордану. Коли Христос приймав хрещення, небеса відкрилися, і голос Отця почувся з неба: "Це є Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав."[2]

Утреня

На ‘Благословіте’

Провідника життя благословіте отроки і возвеличуйте Христа, Бога, на віки.[3]

На хрещенні Христа в Йордані від Йоана благословіте отроки і возвеличуйте Христа, Бога, на віки.

Того, Хто з любові до людей смиренно прийняв хрещення, благословіте отроки і возвеличуйте Христа, Бога, на віки.

Посвяття свята Богоявління

 На четвертий день

Вечірня

На ‘Господи, візвав’, (4 глас)

Світло прийшло у світ, залишмо діла темряви, щоб у той день бути вільними і сказати: Господь, Бог, явився нам.[1]

Святий Йоане, уславлений єси і на небесах перебуваєш, правдивий Хрестителю, будь заступником за наші душі.[2]

Бог, Який воплотився в смиренні, приймав хрещення в Йордані від Йоана.

Блаженний і величний …

Утреня

На ‘Благословіте’

Співволодар з Отцем, Христос, Який украсив небеса зорями і зробив землю плодовитою для добра людей, [усі діла хай співають Йому і превозносять].

На хрещенні Христа, на Якого зійшов Святий Дух у подобі голуба, [усі діла нехай співають Йому і превозносять].