Небесна любов серед ненависті світу Йо 15:17-16:2

Посилаючи своїх учнів у світ, Христос дає їм заповідь любові - 'оце заповідаю вам: щоб ви любили один одного!'

Заповідь любові - небесна. Вона є протилежністю до того, що учні Христа зустрінуть у світі, позначеному гріхом. Христос не тішить своїх учнів утопічними ідеями про те їх проповідь буде успішною, що християнство переможно і радісно ширитиметься світом. Цього не сталося з Ним і нема жодної причини, щоб це мало статися з Його учнями. Їх будуть переслідувати і вбивати за те, що вони християни (за ім'я Христа).

Єдиний спосіб врятуватися у світі, позначеному гріхом - проповідувати слово і любити одне одного. Христос не наївний. Він знає, що добрі ідеї (як, наприклад, ідея братньої любові) не обов'язково автоматично сприймається світом. Саме тому він дає заповідь любові передусім своїм учням.

Цю заповідь нелегко зберегти перед лицем ненависті світу, тому Христос озброює своїх учнів двома дієвими інструментами - Словом і Духом. Слово Христа - слово істини. І, як таке, воно є осудом світу за його рабство омані диявола, але, водночас, воно є словом надії - воно може стати виправданням для світу, якщо світ через учнівство Христові відкине ненависть і прийме закон любові.

Але Слово, саме як Христове Слово може бути сприйнятим лише через свідчення Духом Святим. Тому і Його Христос дарує своїм учням для того, щоб Словом і Духом (а не передусім людськими зусиллями) Його спільнота могла жити заповіддю любові і свідчити її в світі ненависті.

Саме це - свідчення Слова і причастя Духа є основною ціллю Божественної Літургії, та й будь-якої літургії церкви. Готовність слухання Слова і відкритість на сопричастя Духа є основною передумовою плідної участі у молитовному житті церкви.

Оце заповідаю вам: любіть один одного слідуючи Слову і сповняючись Духом не зважаючи на ненависть світу, бо Я переміг світ.

Літургія святого Якова, брата Господнього

Серед багатьох євхаристійних Літургій християнства, особливе місце належить Літургії, авторство якої приписують апостолові Якову, брату Господньому. Літургію з такою назвою звершують (звершували) багато різних церков (грецька, сирійська, етіопська, грузинська, вірменська, тощо), тому існує також багато її формулярів (інколи по кілька в одній церкві), кожен з яких має свої цікаві особливості. 

Особливе місце серед них займає вірменська версія цієї Літургії, чин якої зберіг певні молитви і священнодії, які згодом були втрачені. Серед іншого у ній збережено молитву-містагогію про значення євхаристійної жертви, а також отримання священником відпущення гріхів від зібраної спільноти перед тим, як звершувати Таїнство святої Євхаристі. 

Слова молитов і священнодії, вказують на свідомість того, що священник є не лише звершувачем таїнства для спільноти, але радше її устами, тим, хто спільнотою уповноважується для стояння перед Господом разом з нею, в її імені і як її частина.

А ось і сам текст вірменського чину Літургії святого Якова, його молитвами Господи, спаси душі наші. 

Літургія святого Якова, брата Господнього

Перед початком Літургії священник, диякон і чтець одягаються, і священник, взявши кадило, кадить. Тоді диякон виголошує:

Диякон: Ще в мирі Господеві помолімся.  

Народ: Господи, помилуй.

Диякон: Перед божественним таїнством, яке має звершитися чесним і священним ієреєм, Господеві помолімся.

За святі дари Господа Бога, Господеві помолімся.

Станьмо ж усі разом на молитву перед Господом Богом нашим і просімо у Нього, щоб Він направив діла рук наших, Господеві помолімся.

І ще одностайно…

Душі….

Помилуй….

Священник покриває дари і кадить, мовлячи молитву: Благодарення і славослов'я приносимо Тобі, Пастирю найвищий, Господи наш Ісусе Христе, що дав святе Тіло Своє на їжу словесному стаду Твоєму і напоїв спраглий народ свій чесною Кров'ю Своєю. Усі царі Тобі поклоняються і приносять Тобі достойну хвалу, і всі народи ісповідують Тебе, бо Тобі подобає всяке благодарення і ісповідання від кожного народу і від кожної душі. Слава, честь і поклоніння Тобі з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас.

Літургія 12-и апостолів, укладена св.Лукою Євангелистом

Святий апостол і євангелист Лука, пам'ять якого днесь світло звершуємо, виявляється був дуже метким хлопцем. Окрім того, що 'докладно все розвідавши', написав євангеліє і діяння апостолів, він за традицією написав ще й перші ікони і, як виявилось, ще й текст святої Літургії. І не для кого небудь, а для цілого апостольського собору. 

Не дуже добре зрозуміло, де вони ту літургію всі разом служили, але в сирійських церквах її, здається, звершують донині :)

А ось і її текст, яким, правдоподібно, надихався св.Йоан Золотоустий при укладанні свого тексту Божественної Літургії, яка, завдяки його імені і імператорському статусу Константинополя, стала найбільш відомою східною Літургією взагалі :)

    

 ЛІТУРГІЯ ДВАНАДЦЯТИ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ, ЯКУ УСТАНОВИВ ЛУКА ЄВАНГЕЛИСТ, УЧЕНЬ ВЕЛИКОГО ПАВЛА.

Перша Молитва перед поцілунком миру: Господи, Боже милосердний і святий, Ти через єдинородного Сина Свого приготував для нас цю духовну і святу трапезу, прийми від нас це приношення безкровної жертви і подай нам дар Духа Святого Твого, і ми вознесемо Тобі славу ітд.

Диякон голосно виголошує 'середню': Станьмо гідно і молімося, благодарімо, поклонімося і прославмо живого Агнця Божого, який приноситься на вівтарі. Божественність зійшла до грішних синів Адама і спасла їх від омани та рабства гріху. Святим Духом пророки запалали, і про первородного прорекли - кожен з них описав таїнства Церкви Його приходу. Мойсей відкрито написав, що Він створив створіння, і установив для служіння Собі чини вогненні і духовні. Господи, знаменуй хрестом Його Церкву, яку Він заручив у Своїй особі, вознеси і утверди її на небі, праворуч Того, Хто послав Його. Блаженна ти, вірна Церкво, дарами, які дав тобі Господь твій, своїм святим тілом і кров'ю та хрестом, який тебе охороняє. Пом'янімо поміж нас у нашій жертві чисту Діву Марію, Пророків, Апостолів, Мучеників, Благочестивих і Праведних. Святі посудини приносяться нашому Отцю, щоб Він поцілував їх, і наш Отець у Літургії Своїй згадає всіх, хто вірить у Христа.

Священик підвищуючи голос: Твій спокій і мир Твій, Господи, і Твоя любов істинна, Твоя благодать, Твоє милосердя, властиві Твоїй вічній божественній природі, хай будуть з нами і між нами, по всі дні життя нашого, і ми вознесемо Тобі славу ітд.

Народ: Амінь.

Священик підвищуючи голос: Перед Тобою, Царю царів і Господи владарів, поклоняємося, просимо і благаємо Тебе: споглянь на нас милостиво і дай нам, щоб із чистотою серця та святістю душі ми наблизились до святого вівтаря Твого і вознесли Тобі славу ітд.

Народ: Амінь.

Диякон: Подайте мир. Станьмо гідно.

Священик: Любов Бога Отця, благодать Сина і спілкування Святого Духа нехай будуть з усіма нами.

Народ: Амінь.

Священик: Вгору піднесім серця.

Народ: Піднесли до Господа.

Священик: Благодарім Господа.

Народ: Достойно і праведно.

Служба Пратулинським мученикам

23  січня наша Церква вшановує Пратулинських мучеників. Подаємо текст Служби на Вечірні та Утрені який уложив наш співбрат отець Степан Федчишин ЧНІ. Маємо надію що дана служба стане малесеньким вкладом в скарб Христової Церкви. Хай цей текст послужить для молитви багатьом вірним нашої Церкви – Мучениці.

Вступ

Серед багатьох святих місць для укра­їнського народу Пратулин (нині це тери­торія Польщі) займає особливе місце.

Тут, у Пратулині, на цій святій землі, наші предки-українці загинули за като­лицьку віру від рук солдатів Царської Росії. Ця трагедія відбулася 24 січня 1874 року, а ще значно раніше 12 листопада 1623 року православні християни у Вітебську соки­рами зарубали нашого Архієпископа - св. Йосафата Кунцевича. 

Історія мучеництва

В кінці 1873 року парафіяльний священик Пратулина о. Йосиф Курманович, боячись арешту за неприйняття ним православ'я відслужив Різдвяну Літургію і покинув село та, перейшовши кордон з Австрією пере­селився в Галичину. Парафіянам Він ска­зав, що скоро влада заборонить Українську Греко-Католицьку Церкву.

У січні 1874 року адміністратор Холм­ськой Єпархії Маркел Попель відправляє в Пратулин галицького москвофіла о. Ле­онтина Урбана, який перейшов в православ'я і якому парафіяни відмовилися віддати клю­чі від церкви. На скаргу о. Урбана в поліцію, до села прибув царський поліцейський ви­конавець Катунін, який повторив вимогу, на яку ще раз отримав рішучу відмову. Через кілька днів, 24 січня Катунін та о. Урбан по­вернувся до Пратулина із сотнею солдат під командуванням полковника Штейна. Коло церкви зібралось понад 500 вірних греко-католиків з метою захистити право на свій храм. Коли солдати вишикувались вздовж зовнішнього боку паркану, що оточував церкву, почались останні переговори. Да­нило Кармаш, тримаючи Розп'яття в руках, нагадав Катуліну про його попередні запев­нення, що уряд не має наміру зробити з них православних. 3гідно спогадів очевидців його слова звучали так; "Пане начальнику. Коли ви забирали в нас органи ти запевняв нас, що уряд не має наміру накидати нам православ’я. Ти казав, що якби хтось захотів від нас чи на­шої церкви чогось більшого, то тоді ми можемо всі, старі і молоді, брати палиці і випровадити з села кожного, хто втруча­ється до нашої церкви і віри, навіть, якщо це будеш ти сам. Ти сам нас навчив стояти тут в обороні нашої церкви і віри, коли нам через попа хочете накинути православіє, а святу церкву осквернити. Сьогодні ти су­иш, пане, свою власну справу і свої сло­ва. Не взяли ми однак палиці, як ти нам казав, хочемо стати і померти беззахисні коло святого порогу нашої церкви."

Тим часом полковник Штейн наказав солдатам перегрупуватись і за допомо­гою багнетів звільнити собі вхід до храму. Деякі жителі села самі колись служили в царській армії і знали, що закон заборо­няє насильство військових над мирним населенням. Бачачи приготування солдат, один з вірних на ім'я Фелікс Осип'юк нага­дав, що відносно царської постанови бити нікого не дозволено і якщо солдати на це підуть, то парафіяни будуть оборонятись як можуть. Проте, Він додав, що в разі коли "цар уповноважив вас убити нас, то люди готові загинути за Бога і віру і ніхто не від­ступить перед смертю Hi кроку". Після цьо­го солдати перебрались через паркан, і за допомогою прикладів та багнетів почали прокладати собі дорогу до дверей церкви, однак були зустрінуті камінням і підне­сеними догори палицями. Тоді полковник Штейн відкликав солдат назад, наказав заряджати зброю і розгорнути військовий штандарт. Бачачи такий розвиток подій, Данило Кармаш підняв над головами Роз­п'яття, яке тримав та закликав всіх викину­ти каміння і палиці оскільки: "Це не бійка за церкву, а війна за Христа і Bipy". Сурмач просурмів сигнал "в атаку" і під бій бара­банів був відданий наказ відкрити вогонь. Розстріл припинився через випадкове по­падання кулі у свого ж солдата одним із стрільців. На місці загинуло 9 чоловік, ще 4 померли вдома від смертельних поранень. Ось Bci їхні імена:

Данило Кармаш, Вінкентій Лево­нюк, Іван Андреюк, Констянтин Лу­кашук, Максим Гаврилюк, Михайло Ваврищук, Лука Бойко, Ігнатій Фран­чук, Микита Грицюк, Констянтин Бой­ко, Пилип Герилюк, Онуфрій Васи­люк, Вартоломій Осип'юк.

- тіла тих 9-ти, що були вбиті на місці, цілу добу лежали не похованими на сіль­ському цвинтарі, поки не були скинені в спільну могилу, місце якої зрівняли із землею, з метою приховати його від на­вколишніх мешканців;

- крім 13 загиблих, унаслідок розстрі­лу, було поранено близько 180 осіб;

- на Сибір було вивезено понад 580 осіб;

- після прибирання місця від слідів розстрілу кров загиблих і поранених зми­ли, церкву переосвятили, але люди туди вже не ходили; в 1886 році споруду розі­брали;

- серед поляків (римо-католиків) убиті уніати почали шануватися мучениками за вірність Римському Престолу. Протести французького консула барона Фіно змуси­ли російську владу діяти м'якше.

6 жовтня 1996 року на 40011 річницю Берестейської Унії Папа Римський Іван Павло II проголосив мучеників з Прату­лина блаженними. В Українській Гре­ко-Католицькій Церкві укладено акафіст і молебень до Пратулинських мучеників.

Католицька Церква вшановує їх пам'ять 23 січня.

ЛІТУРГІЯ СВ.ДІОНІСІЯ, ЄПИСКОПА АТЕНСЬКОГО

 Liturgiarum Orientalium Collectio E.Renaudoti. Paris. 1847. T, ii. p. 201.

1-а. Молитва перед поцілунком миру:

Священик: Господи Боже, Ти єси простий, а не складний, і  прихований, в сутності своїй возвишеній! Боже Отче, від Якого походить усяке отцівство, на небі і на землі, Джерело Божественності учасників Божественної природи, і Вдосконалювачу тих, які досягають досконалості; над усі блага Благий єси, і над усяку прекрасність Прекрасніший; Спочинок сумирний, Мир, Злагода і З'єднання всіх душ, уладнай незгоди, які роз'єднують нас між собою, і приведи назад до єдності милосердям, до возвишеної  сутності Твоєї уподібненим. І так, як Ти - Єдиний понад усе, так і ми хай станемо єдині через одностайність доброго ума; щоб, святкуючи це таїнство, були ми єдині, а не розділені перед Тобою; і щоб через обійми Милосердя і узи Любові ми духовно примирилися, як з собою, так і один з одним, через той Твій Мир, який умиротворяє всіх; милістю, милосердям і людинолюб’ям Єдинородного Сина Твого, через Якого і з Яким Тобі слава, честь і влада подобає з Пресвятим Твоїм Духом, нині, і повсякчас і на віки віків.

Вірні: Амінь.

Священник: Мир Всім!

Вірні: І духові твоєму!

Диякон: Хай кожен подасть мир!

Вірні: Усі…