Блаженні дієві царства ради Мт 4:25-5:13

Євангельський уривок про блаженства можна розглядати під багатьма оглядами і вже існують цілі бібліотеки трактувань. Все ж, головною думкою, як на мене є його завершення. Блаженними Христос називає тих, які є сіллю для світу. Тих, чия  вбогість духом, лагідність, чистота серця, голод і спрага справедливості, прагнення примирити ворогуючих, терпіння гонінь і обмов унаочнюють основну їх причину - проповідування Христа і Його царства. Саме в цьому - сіль землі, про яку говорить Христос. 

Не кожен лагідний блаженний, як і не кожен спраглий і голодний. Блаженними є ті, які у Христі. Ті, завдяки яким усі ці утиски з боку світу і його правителів набувають особливого значення - служіння Богові.

Блаженні ті, які виконують пророче служіння, а воно у тому, щоб звіщати волю Божу в усіх життєвих ситуаціях, в які потрапляє людина. Варто лише подивитись на історії різних пророків. Їх життя було далеко не солодким, а все ж блаженним.

Сіль надає смаку. Свідчення Христа надає сенсу. Ось чому треба прагнути не так бідності чи голоду, переслідувань чи сліз, а свідчення Христа і волі Божої у світі. Християнин, який не свідчить як сіль, яка втратила свої властивості. І, можливо, в цьому найбільша проблема сучасного християнства. Воно настільки утолерантнилось, що втратило свою головну властивість - свідчення Христа. Прагнучи іти в ногу зі світом багато сучасних християн забувають про радикальність свідчення Христа, свідчення наготою, наругою і смертю. Свідчення, яке не боїться втратити біллшість, яка, у своїй мудрагельській толерантності не готова прийняти правду, а запитує навіть тих кількох, які залишились: "Чи й ви хочете відійти?"(Ів 6:56-69)