понеділок, 28 березня 2011 р.

Святого Василія Великого Про піст слово друге


У святих отця нашого Василія Великого архиєпископа Кесарії Кападокійської
Про Піст Слово ІІ.
Каже св. Письмо: „Священики, напоминайте народ, промовляйте до вух Єрусалиму”. Природа мови є така, що й у ревних потрапить скріпити запал і в оспалих та лінивих розбудити охоту. Тому, коли проводирі уставлять військо в боєву лаву, тоді перед зударом із ворогом, звичайно, звертаються до нього з словами заохоти. А та заохота має в собі таку силу, що в багатьох викликує вона погорду для смерти. Так само провідники фізичних вправ для старших і вчителі руханки для молодших, коли виводять своїх змагунів на стадіони, то звертають їм увагу на те, що поки осягнеться вінок, треба спершу зазнати багато трудів. Так то вони бажанням перемоги нахиляють чимало учнів до того, що ті погорджують власним тілом.
І мені, коли уставляю Христових вояків до бою з невидимими ворогами, коли підготовляю змагунів у побожності, треба вжити бесіди, яка поривала б, щоб вони при помочі посту могли здобути собі вінки праведности.
Що ж, Мої Дорогі, значить те, що я говорю? Означає воно, що всі ті, що займаються воєнними справами, і ті, що віддаються гімнастичним вправам (палестрам), мусять добре відживляти своє тіло, щоб вони з іще більшою напругою м’язів могли подолати труди (Еф. 6. 12). Знов же ті, що в них боротьба не з тілом і кров’ю, а з князями, з властями та володарями тьми цього світу, мусять гартуватися до боротьби при помочі повздержливости й посту. Бо олива намащує змагуна, а піст дає міць тому, хто вправляється в побожності.
Звідсіль — наскільки відіймеш тілу, настільки додаси своїй душі блиску духовного здоровя. Бо не збільшенням сили в нашому тілі, а витривалістю душі й терпеливістю в прикрих досвідах здобуваємо силу проти невидимих ворогів.
2. Отже піст є корисний у кожній порі для тих, що його радо приймають. Бо на такого, що постить, не важаться нападати злі духи. Навпаки, радше сторожі нашого життя — ангели помагають тим, що постом очистили свої душі. Та далеко корисніший той піст тепер, коли заповідають його по всьому світі. Нема острова, ані суходолу, ані міста, ані народу, ні найменшого якогось закутка, який не чув би про те оголошення. І військо, й подорожні, й моряки, й купці — всі однаково чують про той наказ і з не малою радістю приймають його. Отже, нехай ніхто не виключає себе з числа тих, що постять.
До того ж числа залічуємо людей усіх родів, усякого віку та й усяких гідностей. У кожній церкві ведуть ангели списки тих, хто постить. То ж уважай, щоб ти задля марної приємности в їді не був позбавлений того впису до ангельської книги. Вважай, щоб той, хто збирає військо, не покарав тебе за дезерцію! Менша небезпека грозить тому, що йому доказали, що він покинув щит у бойовому ряді, ніж коли б показалося, що хтось покинув могутню зброю посту.
Ти багатий? Не ображай посту тим, що не вважатимеш його за гідного, щоб разом із тобою засідав спільно до стола. І не відправляй його з свого дому без пошани, як такого, що його перемогла твоя розкіш, щоб він тебе колись не оскаржив перед законодавцем посту і щоб не покарано тебе! А та кара є така, що ти значно довше не зможеш їсти чи задля недуги тіла, чи з якоїсь іншої сумної причини.
А бідний нехай не вважає собі посту за забавку; того посту, що його віддавна має за товариша в хаті й у житті. Для жінок ця практика посту так лицює їм і відповідає їхній природі, як віддихування. А й юнаків нехай зрошують постом, наче ті буйні рослини. У старців призвичаєння чинить труд легким. Бо труди, що їх люди переносять у довшому призвичаєнні, даються менше відчувати загартованим у цьому. Для подорожніх легким співтоваришем є піст. Як життя понад стан приневолює людей зносити тягарі, що їх вони підприймаються, як засоби до життя розкішного, так, навпаки, піст робить їх легкими і жвавими.
Коли війську заповіджено далеку виправу, тоді воякам дають харч на дорогу тільки в необхідній скількості, а не надміру — в зайвій кількості, без якої вояк може обійтись. Нам же, що виходимо на боротьбу з невидимим ворогом, а після перемоги линемо до батьківщини, що над нами, чи не пристоїть вдоволятися найконечнішими речами? Певно, що пристоїть, і то далеко більше, якби ми перебували в таборі!
3. Тож зноси, друже, прикрощі життя, як добрий вояк і борися за приписом, щоб ти здобув вінок. Будь свідомий того, що кожний, що бореться, в усім панує над собою. А те, що в бігу бесіди прийшло мені на думку, не заслугує на згадку? — воякам цього світу в міру трудів збільшують і їх харчеві приділи, а в духовних борців є навпаки: той, хто зуживає менше харчів, більше зазнає чести. Бо, як наш шолом своєю природою різниться від їхнього шолому, що підпадає знищенню, бо його матеріял є з криці, а наш із надії спасіння (І. Сол. 5, 8), так і щит їх зроблений з дерева та з волової шкіри, а в нас же він із віри (Еф. 6, 17). Далі, ми озброєні в панцер справедливости, а вони носять сорочку з ланцюжків. Крім цього, в нас до оборони меч духовний, вони ж боронять себе залізним. Отож, очевидна річ, і не та сама пожива дає міць одним і другим. Нас кріплять засади побожности, а їм треба напихати черево.
Коли ж хід часу приніс нам ці вельми побажані дні, приймім їх усі з радістю. Приймім їх, як давніх виховників, через яких св. Церква навчила нас побожности.
Та, маючи постити, не насуплюйтесь, як ті Жиди, але згідно з Євангелією (Мт. 6, 16-17) роз’ясніть свої лиця і не будьте сумні задля недостатку в череві! Навпаки, радійте разом із своєю душею духовним уживанням. Адже, знаєте, що тіло пожадає проти духа, а дух проти тіла (Гал. 5, 17). Тож, коли вони взаємно собі протиставляться, зменшім тілу поводження, а скріпімо силу духа, щоб завдяки постові ми осягнули перемогу над своїми пристрастями й так доступили вінків повздержности.
Отже ж, завтра приготуй себе на те, щоб ти став гідним святого посту! Не псуй второпної повздержности сьогоднішнім п'янством! Це хибне розумування, фальшива думка, мовляв: тому, що заповіли нам п’ятиденний піст, то пориньмо сьогодні в пиятику! Ніхто, що має взяти жінку в правне подружжя, не вводить її перед тим у дім наложниць і розпусниць, бо його правна жінка не терпить життя з упалими (жінками). Так і ти, очікуючи посту, не вводь наперед пиятики, тої публичної розпусниці, тої матері безсоромности, приятельки сміхів, танцюристки, ошалілої жінки, яка завжди готова на всякого роду безсоромність. Бо піст і молитва не вступлять до душі, яку опоганило пянство.
4. Того, хто постить, прийме Господь у свої святі оселі, а того, хто запивається, не впустять туди, бо він не втаємничений у святощі та й чужий їм. Отже ж, як ти прийдеш і тхнутиме від тебе вином і то вже скваснілим, то як же можу взяти тобі це за піст? Це ніяке виправдання, що тобі не дали чистого вина! Річ у тому, що ти, дивись, не є чистий від вина. Де мені поставити тебе? Між пияками, чи між тими, що постять? Учорашня пиятика тягне тебе до себе, а сьогоднішнє занехання їди дає свідоцтво постові. П'янство підносить свої претенсії до тебе, як до свого невільника! І зовсім слушно не випускає воно тебе. А на доказ тої твоєї неволі подає воно запах вина, що осіло в тобі, немов у горшку. І вже перший день посту неважний для тебе. А неважний він якраз задля тих залишків пиятики (в тобі). А як уже щось від початку неважне, то його треба в цілості відкинути. Тому: „пияки Божого царства не доступлять" (І. Кор. 6, 10).
Як же ти по п’яному приступаєш до посту, та яку з нього маєш користь? Бо якщо пиятика виключає тебе з Божого царства, то що поможе тобі, коли ти будеш постити? Чи не помічаєш, що більш досвідчені дресирувальники коней, коли надходить день перегонів, тоді приготовляють тих своїх коней так, що не дають їм паші? А ти з повним розмислом обтяжуєш себе їдою досита. Тим своїм обжирством ти тварин перевищуєш!
Обтяжений живіт не тільки не надається до бігу, але нездатний він і до сну. Давлений поживою, якої прийняв доволі, він негоден знайти собі спокою. І тому людина кидається тоді то в один, то в другий бік.
5. Піст береже дітей, чинить уміркованим молодого, а старця робить гідним пошани, бо сивина, оздоблена постом, заслугує більше на пошану. Для жінок є він найвідповіднішою прикрасою. А для тих, що процвітають у свойому віці, піст є уздою. Піст є теж сторожем подружжя, кормителем невинности. Ось такі то його користі в кожній хаті зокрема.
А громадськи, — як кермує піст нашим життям? Він ціле місто й увесь народ у короткому часі доводить до ладу. Він втихомирює крик, усуває боротьбу, наказує мовчанку. Приявність котрого вчителя зупиняє так нагло галас хлопців, як поява посту здержує метушню в місті? Котрий бесідник виступить прилюдно під час посту в п’яному стані? Який хор, з недобрим іменем, постав з приводу посту? Виніжнені сміхи, брудні пісеньки, ошалілі танці зараз виносяться з міста, як тільки настане піст. Він проганяє їх, немов суворий суддя.
Коли б так усі люди брали собі піст за свого дорадника в поведінці, ніщо не стало б на перешкоді, щоб на світі запанував повний спокій. Бо ні народи не повставали б одні проти одних, ні між військами не приходило б до зударів. В час посту не кували б зброї, ані не влаштовували б судів. Тоді ніхто не находився б у в’язниці, пустелі не скривали б у собі злочинців, міста донощиків, моря розбишак. Коли б так усі стали учнями посту, то зовсім не було б чути, як каже Йов (3, 18), ні голосу того, хто стягає податки, ні наше життя не було б таке повне зойків і смутків, коли б ним рядив піст! Самозрозуміла річ, піст навчив би кожного повздержности не тільки в їді, але в захланності й у ошуканстві. Він навчив би кожного цілком уникати всякого зла та й стерегтися його. А коли б це вдалось усунути, то ніщо не стояло б уже нам на заваді вести життя без зайвого клопоту та в глибокому спокої для наших душ.
6. Тепер же ті, що залишають піст і вганяють, щоб мати всього над міру, як за життєвим щастям, стягнули на себе той великий рій лиха і тим вони руйнують свої власні тіла. Глянь, яка різниця лиць у тих людей, що їх видко сьогодні під вечір, а в тих, що прийдуть завтра рано. Сьогодні ті лиця опухлі, почервонілі, спітнілі. їх очі залиті слізми, мигають. Вони позбавлені виразного погляду. Чому? Через ту млу, яка видобувається з їхнього нутра. Завтра ці лиця будуть опановані, поважні, природної краски, повні думки й докладного спостерігання, бо ніяка внутрішня причина не затемнюватиме їх природних чинностей.
Піст — уподібнює нас до ангелів, співжителів праведних, це поправа життя. Він зробив Мойсея законодавцем. Овочем посту був і Самуїл. Анна в часі посту ось так молилася Богові: „Адонай Господи, Боже Саваофт, як, споглядаючи, зглянешся на свою слугу і даси мені мужеського нащадка, то я віддам його перед Твоїм лицем як дар. Вина й сікеру не питиме він аж до дня своєї смерти” (І. Цар. 1, 11; Суд. 13, 14).
Піст виховав і великого Самсона. І доки він йому товаришив, доти тисячами падали перед ним вороги, доти видирав він брами міст, а навіть льви не оперлися силі його рук. Коли ж опанували Самсона пиятика й розпуста, тоді дався він схопити ворогам. А позбавлений очей, став посміховищем для хлопців з іншого покоління. І Ілля завдяки постові зачинив небо на три роки й шість місяців. Бо він, побачивши, що з достатку розлиться зухвалість, мусів при помочі голоду стягнути: на людей примусовий піст. Цим пророк здержав їхні гріхи, що почали вже розливатися надмірно. І цим робом зупинив дальший розлив зла, а зупинив його так, немов би він його випалив, або вирізав.
7. І ви, вбогі, прийміть цей піст за свого спільника в домівці, а за товариша при столі! Невільники, прийміть його, як відпочинок від безпереривних робіт у своїй службі! Багаті, прийміть його, як свого лікаря, який лікує шкоди, що їх спричинює пересит! Піст зробить вам приємнішим те, чим ви під цю хвилину, з призвичаєння, погорджуєте. Прийміть його хворі, як матір здоров’я, а здорові, як сторожа вашого здоровя!
Спитай лікарів, а вони скажуть тобі, що є найнебезпечнішим із усього (коли хто має на собі забагато тіла). Найдосвідченіші з них при помочі посту заздалегідь усувають той надмір, щоб під тягарем тієї маси тіла не подавалась життєва його сила. Отже, здержливістю від їди вмисне усувають вони надвишку й таким чином приготовляють для відживчої сили більше простору, більше відживлення й започаткування нового зросту. Таким робом, усякому зайняттю і станові тіла піст приносить користь та й узагалі він лицює всьому: домам, базарам, ночам, дням, городам, пустиням. — Коли, Мої Дорогі, піст стількома способами достачає нам ласкаво своє добро, приймім його з радістю! Але приймім, як наказує Господь, не насупивши свої лиця,, як облудники, а з веселим серцем і без удавання (Мат. 6. 16, 17).
І думаю, що треба мені старатися не так за те, щоб-заохотити вас до посту, як радше за те, щоб не впав хто з вас у гріх пиянства. Бо багато людей приймають той піст із призвичаєння й зі стиду перед іншими. — Боюсь, кажу, пиятики, яку пильнують любителі вина. А пильнують вони п, немов якогось спадку по батьках. Бо як ті, що вибираються в далекі подорожі, так і сьогодні деякі з нерозважних заливаються перед пятидневним постом вином. Хто такий нерозумний, щоб, поки зачне пити воду, шалів, як пяний? Чи не відомо тобі, що живіт не здержує депозиту? Живіт є дуже невірний щодо умов. Це скарбниця без оборони! Людина, вкладаючи в нього багато, задержує хіба шкоду, але депозиту не задержує.
Тож уважай, щоб і до тебе, коли вернешся рано з пиятики, не були звернені ці слова, що їх щойно прочитано: „Не такий піст я вибрав, говорить Господь” (Іс. 58, 5). Чому мішаєш між собою речі, яких не годиться змішувати? Що за спільність посту з пиятикою? Яку лучність має запиватися вином і бути повздержним? Що за поєднання Божого храму з ідолами? Храмом Божим є чейже ті, що в них замешкує Дух Божий! Храмом же ідолів є ті, що через свою пиятику дають місце в собі сміттю розгнузданости. Сьогоднішній день — це передсінок посту. Хто вже в передсінку збезчестив себе, той негідний вступити в святі місця. Адже ж ніякий слуга, що хоче перепросити свого пана, не вживає до того за опікуна й посередника його ворога. П’янство — це ворог Божий. Навпаки, піст — це початок розкаяння. Отже, коли хочеш через визнання своїх провин вернутися до Бога, то втікай від пиятики, щоб вона не довела тебе до ще більшого віддалення від Нього.
Крім цього, щоб піст був похвальний, не досить самого тільки повздержання від потрав. Ми мусимо ще заховати той піст так, щоб він був приємний, милий Богові. Справдішній піст — це віддалення себе від злого, це повздержливість язика, стримання себе від гніву, здавлення в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги. Бути вільним від тих речей, це справдішній піст. І саме в отих речах полягає добро (й похвальність) посту.
8. Тож і насолоджуймось у Господі, розважаючи слова св. Духа. До того, підприймаймося тут спасенних правил і всяких засад, які чинять кращими наші душі. Надто ще стережімся внутрішнього посту душі, чого саме відрікається і пророк, кажучи: „Не заморить Господь голодом душі праведних” (Прт. Солом. 10, 3). І далі: „Не бачив я справедливого, щоб він був опущений, ані його потомка, щоб він шукав хліба”. (Пс. 36, 25). Не про матеріяльний хліб говорить тут той, хто знав, що сини нашого патріярха Якова задля хліба зайшли аж у Єгипет. Але говорить Він тут про духовну поживу, завдяки якій внутрішня в нас людина удосконалюється.
О, коли б і до нас завітав піст, але той, що ним Господь Бог грозив Жидам: „Ось ідуть дні, каже Господь, і спущу голод на землю, одначе не голод хліба, ані спрагу на воду, але голод на слухання Божого слова” (Ам. 8, 11). І спустив справедливий Суддя цей голод, а спустив його тому, бо бачив, що їх ум стратив вже силу з голоду. А голод той походив із того, що Жиди не приймали засад Правди. Зате зовнішня їх людина (тобто їх тіло) потовстіла надміру.
У всіх наступних днях прийматиме вас св. Дух ранішніми й вечірніми гостинами. Отже, нехай ніхто не залишає добровільно того духовного пиру. Всі берім участь у тій часті тверезости, яку приготовила для нас сама Премудрість і поставила її нам усім нарівні, щоб кожний, скільки лише може, черпав із неї (пив), „бо Вона замішала в своїй посудині вино й заколола свої жертвенні звірята” (Пртч. Сол. 9, 2), себто корм звершених, які завдяки свому призвичаїнню, мають уже вправлені змисли, щоб розпізнати добро і зло. Наповнені доволі тим усім, станьмо заразом гідними й тої радости в світлиці Обручника — в Христі Ісусі, Господі нашім, якому слава й панування навіки. Амінь.
Переклад: о.С. Фединяк 1954р.Б.

Немає коментарів:

Дописати коментар