Час великого посту є часом особливої опіки церквою духовного життя своїх дітей. Відмова від особливої їжі є лише одним аспектом посту, набагато менш важливим від іншої складової посту — праці над нашою святістю. Піст в першу чергу є часом поглиблення життя у Христі. Кожна мить нашого життя повинна бути таким поглибленням, але літургія великого посту особливо заохочує нас до пізнання Христа.
Серед множини богослужінь великого посту два з них є присвячені катехизі: Третьошостий час та Літургія Передосвячених Дарів. У традиції константинопольської церкви щоденне відвідування цих двох богослужінь давало можливість вірним заглибитись у слухання історії спасіння і живити Боже Слово, яке впадало у серця вірних щоденним причастям Його Тіла.
Третьошостий час впроваджував вірних у таїнства пророцтв. І це не дивно, оскільки вже Климент Олександрійський говорить про час опівдня як про час особливих об’явлень. Апостолові Петру саме в цей час з’явилось пророче видіння про можливість спасіння всіх.
Літургія Передосвячених Дарів, натомість, більше уваги надає історії спасіння (читання історичних книг Старого Завіту), застосуванню знань цієї історії у конкретних життєвих ситуаціях (читання старозавітніх книг мудрості) та глибшому входженню у життя Христа через причастя Його Тіла. Це богослужіня у візантійській традиції має складну історію та структуру. Детальніше із історією цього богослужіння ознайомитись можна тут.
Найкраще україномовне видання тексту Літургії Передосвячених Дарів зроблене перекладацькою майстернею "Трипіснець". Замовити можна на їх інтернет-сторінці.
Одним із ранніх описів ЛПД вважають твір св. Теодора Студита. Подаю його український переклад.
Святого отця нашого Теодора Студита
Пояснення божественної літургії передосвячених Дарів (P.G. 99, 1687-1680)
Вислухай, дитино, з увагою, як треба звершувати послідування (літургії) передосвячених Дарів. В інших (бого-)службах священнодію звершують відкрито і торжественно, тут же, навпаки, укрито і скорботно. Через це і все послідування є більш таїнственним.
Священик, одягши священі одежі, мовивши трисвяте і тропар дня, додавши до цього тричі Боже милостивий, будь мені, грішному, читає молитву над кадилом, стає перед божественною трапезою і, кадячи хрестовидно, не виголошує Благословенне царство, — оскільки цей виголос служить ніби знаком перемоги і справедливого (гідного) дерзновення, — але возглас — Благословен Бог наш, — який є символом смирення і носить характер усильного моління. Коли братія мовить вступний (предначинательний) псалом (103), священик читає вечірні молитви. По закінченні одного та іншого він мовить єктенію із звичайним виголосом. Після цього чтець відразу починає співати 18-у катизму, а божественний тайнозвершувач, читаючи 50-й псалом, готує на жертовнику освячений попередньо св. Хліб. На кожній славі 18-ї катизми він мовить малу єктенію. Коли співець починає співати 140-й псалом, священик кадить все святилище та храм. Під час співу тропарів на Славу творять вхід, але без Євангелія, з самим лише кадилом. На читанні паремій братія сідає. По їх закінченню священик співає — Нехай направиться з його стихами, а братія в цей час схиляє коліна, як це звичайно буває на молитвах. Після входу зі святими Дарами відразу закривають врата. Священик покриває Дари самим лише верхнім покровом, який звичайно називають воздухом. В хвилю возношення він не знімає цього покрову, але, возносячи хліб під ним, виголошує: Передосвячене святеє, а потім вже знімає і воздух. В цьому, а також і в інших ознаках виявляється таїнственний характер жертви, — вона завершується тепер, але освячена вже перед тим, вона з’єдинена зі святою кров’ю, а тепер до цього додається ще знамення хреста. Тоді священик, призиваючи братію до причастя, говорить: Зі страхом Божим, вірою і любов’ю. Цей виголос містить в собі вказівку на божественний образ животворящої Тройці: словом страх він називає божественну і світлоначальну славу Отця, вірою — єдинородного і собезначального Сина і, вкінці, любов’ю — благого і пресвятого Духа. Після причастя братії священик виголошує: Спаси, Боже, людей Твоїх. Назнаменуваши знак чесного хреста, він не зовсім не залишає божественних Дарів на святім престолі, але відразу ж переносить їх на жертовник. Після цього священнослужитель читає приписану молитву по причастю. Ось що, дитино, я маю звістити тобі із своїх власних знань щодо цього предмету, рівно ж і з того, що я взнав у інших людей, які досягли вищого знання у цій справі. Всі вказані дії звершують не лише тут, але і в інших (бого-)службах, як, наприклад, — виголос перед причастям, поставлення Дарів на жертовник, закривання врат, за винятком лише того, що там хліб возносять відкрито, на початку (літургії) звершують проскомидію і виголошують Благословенне царство Богу, Йому слава во віки. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар