Сьогодні прочитав допис о.Якова Кротова. Особливо сподобалась думка про те, що смерть насправді не є намаганням сховати покійного подальше. Сам давно думаю собі, що похорон є свого роду перехід в божественну сферу, в сферу прхованого. З цього огляду хрстиянська смерть є таїнством, як це вчили богослови ранньої церкви і як це досі є присутнім у богослов'ї ефіопської церкви.
Бог є таїнственний не тому, що хоче заховатись від людини, але тому, що Він хоче, щоб людина Його шукала. Дуже гарно про це сказав мій друг Райнгард Тьолє: "Бог ховається від людини так як дитина ховається від батьків і основне в цій грі не ховатися, але бути знайденим".
Ховаючи вірного, Церква хоче запросити вірних знайти його у його унікальності перед Богом, знайти його через постійну молитовну згадку про нього, через цікавість його долею у "дворах Божих". Шукати усопшого, як свій образ і мету, до якої вона сама прагне. Бог вже знайшов його і веде з ним розмову віч-на-віч; хіба не до того прагне кожен християнин? І молитва за успоших хіба не намагання Церкви допомогти цій розмові бути вдалою і спасительною?
Бог є таїнственний не тому, що хоче заховатись від людини, але тому, що Він хоче, щоб людина Його шукала. Дуже гарно про це сказав мій друг Райнгард Тьолє: "Бог ховається від людини так як дитина ховається від батьків і основне в цій грі не ховатися, але бути знайденим".
Ховаючи вірного, Церква хоче запросити вірних знайти його у його унікальності перед Богом, знайти його через постійну молитовну згадку про нього, через цікавість його долею у "дворах Божих". Шукати усопшого, як свій образ і мету, до якої вона сама прагне. Бог вже знайшов його і веде з ним розмову віч-на-віч; хіба не до того прагне кожен християнин? І молитва за успоших хіба не намагання Церкви допомогти цій розмові бути вдалою і спасительною?
Немає коментарів:
Дописати коментар