А хто не увірує, буде засуджений (16, 16)

Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, засуджений буде (Мр.16.16). Віра передбачає хрещення, хрещення не завжди передбачає віру. Хрещення є логічним завершенням і головним ділом віри, але віру неможливо викликати хрещенням. Віра є наслідком особистої зустрічі з Богом, хрещення - лтургійним святкуванням цієї зустрічі у Церкві. Віра є відповіддю на зустріч з Богом, а хрещення входженням в життя Бога через Його Тіло - Церкву. Тому засудженим буде не той, хто не охрестився, а той хто не увірував. Навіть охрестившись.
Віра не може бути бездіяльною. Вона тягне за собою відповідальність, бо й демони вірують і тремтять. Віра передбачає єднання з Богом, пізнання Його, діяння у Ньому, чи радше Його діяння в нас. А для цього вже треба у Христа хреститися, в Христа зодягнутися. Вже треба не самим жити, але дати Христу жити в нас і слідувати цьому життю. Цього нас навчає також літургія. Кожен, хто думає, що служить літургію, насправді не зрозумів її логіки. Літургія є для того, щоб служити нас. Літургія стає діяльною, коли її логіка провадить нашу логіку, коли літургійний Христос є тим, до якого лучаться наші молитви і пережиття, а не навпаки.
В центрі літургійної дійсності може стояти лише одна людина - Христос. На неї рівняється і з нею лучиться весь спастельний досвід Церкви.