Довелося читати магістерську роботу про Пасії (читання євангелій страстей на повечір'ях перших чотирьох п'ятниць великого посту). Пасії є богослужбовим надбанням православної традиції київської митрополії за часів діяльності Петра Могили. Як відомо, його називають великим латинізатором і бачать у впровадженні ним Пасії певного роду контрлатинізацію: Пасія замість популярної тоді хресної дороги. При цьому якось завжди забувається контекст цих богослужінь і нав'язується штучне розрізнення „латинського” і „православного”. Тому кілька думок з цього приводу, поки свіжі.
А) Чомусь вважається, що богослужінню, якщо не взагалі, то принаймні православному є чужою чуттєвість, сентиментальність, певного роду пієтизм чи ”театральність”. Це - стереотип накинений на богослужіння монашою побожністю, котра богослужіння не як богослужіння сприймає, а як правило, пенсум, який треба виконати. Звідси пієтизм до псалмів, закрученої поезії, текстам, з якими пересічному християнинові дуже важко себе ідентифікувати.
Катедральне богослужіння ранньої церкви та раннього середньовіччя не знало такої вихолощеності богослужбових послідувань.
Літургія Єрусалиму (а можливо і Константинополя) у 4-му столітті була дуже навіть театральною. Походи навколо храмів, по святих місцях, з мощами святих чи святинь. Диякони, завданням яких є пильнувати, щоб побожні віряни не відкусували при почитанні шматочки Хреста Господнього. Недільне чування у храмі Воскресіння - драма походу мироносиць до гробу і єпископ, котрий грав роль воскреслого Христа (чим не містерія Воскресіння). Вірні, зворушені до сліз цією сценою вірні. Ось справжнє православ'я!
Б) Забувається про велику кількість сучасних богослужінь, які сповнені певного роду театральності такі як святкування Входу Господнього в Єрусалим, Чин Омивання ніг в Великий Четвер, Чин Страстей Великої П'ятниці, Чин покладення Плащаниці ітд. Всі ці богослужіння нічим не відрізняються від Пасії та їх відповідників у латинській традиції, більше того, вони стали основоюдля останніх.
В) Забута традиція - Чин Пічного Дійства у неділю перед Різдвом є однією з питомих візантійських практик богослужбовтї театралізації події з книги Даниїла про трьох отроків у печі халдейській.
Літургія є висловом віри Церкви у всій її повноті. У ній має бути місце як для монашої медитації так і для сентиментальності рядового вірного. Христос страждав, плакав, радів, переймався і продовжує робити це нині. Якщо літургія претендує на вияв життя у Христі, вона має мати місце і для такого роду богослужінь.
А) Чомусь вважається, що богослужінню, якщо не взагалі, то принаймні православному є чужою чуттєвість, сентиментальність, певного роду пієтизм чи ”театральність”. Це - стереотип накинений на богослужіння монашою побожністю, котра богослужіння не як богослужіння сприймає, а як правило, пенсум, який треба виконати. Звідси пієтизм до псалмів, закрученої поезії, текстам, з якими пересічному християнинові дуже важко себе ідентифікувати.
Катедральне богослужіння ранньої церкви та раннього середньовіччя не знало такої вихолощеності богослужбових послідувань.
Літургія Єрусалиму (а можливо і Константинополя) у 4-му столітті була дуже навіть театральною. Походи навколо храмів, по святих місцях, з мощами святих чи святинь. Диякони, завданням яких є пильнувати, щоб побожні віряни не відкусували при почитанні шматочки Хреста Господнього. Недільне чування у храмі Воскресіння - драма походу мироносиць до гробу і єпископ, котрий грав роль воскреслого Христа (чим не містерія Воскресіння). Вірні, зворушені до сліз цією сценою вірні. Ось справжнє православ'я!
Б) Забувається про велику кількість сучасних богослужінь, які сповнені певного роду театральності такі як святкування Входу Господнього в Єрусалим, Чин Омивання ніг в Великий Четвер, Чин Страстей Великої П'ятниці, Чин покладення Плащаниці ітд. Всі ці богослужіння нічим не відрізняються від Пасії та їх відповідників у латинській традиції, більше того, вони стали основоюдля останніх.
В) Забута традиція - Чин Пічного Дійства у неділю перед Різдвом є однією з питомих візантійських практик богослужбовтї театралізації події з книги Даниїла про трьох отроків у печі халдейській.
Літургія є висловом віри Церкви у всій її повноті. У ній має бути місце як для монашої медитації так і для сентиментальності рядового вірного. Христос страждав, плакав, радів, переймався і продовжує робити це нині. Якщо літургія претендує на вияв життя у Христі, вона має мати місце і для такого роду богослужінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар