„Українська Псалтир” М.О. Максимовича як феномен європейської біблеїстики: Кілька запитань до тексту

Ці дописи не претендують на істинність та виключність і не є завершеними статтями. Оскільки писано на мобілі, не тре звертати увагу на помилки правопису. Я їх потім поправлю... коли час буде ;) Дописи можуть вільно поширюватись, але не приватизовуватись і не комерціалізовіватись!!! При використанні матеріалів автора теж бажано вказати або блог!
Єрей починає: Благословенний (†) Бог наш завжди, нині, повсякчас і на віки віків.
Вірні: Амінь.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
Царю небесний, утішителю, душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.
(†) Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас (тричі).
Слава (†) Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші імені Твого ради.
Господи, помилуй (тричі).
Слава (†) Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь, і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим, і не введи нас у спокусу, але ізбави нас від лукавого.
Єрей: Бо Твоє є царство, і сила, і слава, (†) Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.
Вірні: Амінь.
Настанови народові св. Йоана Золотоустого про непохитність і терпіння на прикладі трьох юнаків (Дан. 3, 1-56).
Три юнаки були вкинуті у піч, однак, незважаючи на це, не забули про благочестя, їх не злякало полум’я, але, охоплені вогнем, вони підносили священні молитви більш щиро, ніж ті, котрі сидять вдома і не знають жодного лиха. Тому вогонь став для них стіною, полум’я — одягом, а піч — джерелом. Вона, прийнявши їх зв’язаними, повернула вільними; прийняла тіла смертні і, наче безсмертних, не торкнулася їх; не впізнала природу, але вшанувала благочестя. Мучитель зв’язав ноги, а ноги зв’язали силу вогню. О, чудо! В’язнів звільнило полум’я, а потім саме було зв’язане в’язнями. Благочестя юнаків змінило природу речей, а краще сказати — не природу змінило, але, що особливо дивно, — не змінюючи природи, зупинило її дію. Воно не загасило вогню, а змусило його в горінні не виявляти своєї сили, і, що також чудесно і дивно, — це сталося не тільки з тілами святих, але й з їхнім одягом та взуттям. Як в Апостолів — одяг Павла проганяв хвороби і демонів, тінь Петра змушувала тікати смерть, так і тут — взуття цих юнаків загасило вогонь.
Навіть не знаю, як це виразити, бо чудо перевершує всякі слова. Вогонь і вгасав, і не вгасав. Бо, коли торкався тіл святих юнаків, тоді вгасав, а коли потрібно було розірвати окови, не вгасав. І — окови розірвав, але п’ят не торкнувся. Бачиш, який збіг: вогонь і сили своєї не втратив, і не наважився йти далі оков. Скував мучитель, а звільнило полум’я, щоб ти побачив і лютість варвара, і покірність стихії. Для чого ж мучитель скував їх, маючи намір кинути у вогонь? — Щоби чудо було величнішим, щоб знамення було більш дивним, щоб видиме ти не сприйняв за обман зору. Якби цей вогонь не був вогнем, то не спалив би окови і, ще більше, не попалив би воїнів, які були не в печі. Але тепер він показав силу на тих, котрі були назовні, а на тих, котрі були всередині печі, виявив свою покірність. А ти скрізь примічай, як диявол руйнує власну силу тим, чим озброюється проти Божих рабів, і не зі своєї волі, а тому, що премудрий Бог, Який усе добре влаштовує, повертає його зброю і хитрощі на його ж голову, що тут і сталося. Диявол, через навіювання якого тоді діяв мучитель, не попустив, щоби святих ані обезглавили мечем, ані віддали їх звірам, ані стратили якимось іншим чином, а підказав кинути їх у вогонь, щоб коли знищаться їхні тіла і їхній попіл змішається з попелом дров, навіть останки святих юнаків не збереглися. Але Бог саме це повернув на осоромлення безчестя, і ось яким чином.
Слово святого отця нашого Йоана Золотоустого під час лихоліття про непохитність і терпеливість
Гарі Поттер не належить до моїх улюблених книжкових серій ані до улюблених екранізацій. Пробував читати, подивився навіть дві чи три перші екранізації - не моє воно і все. Тому я не особилво слідкую за новинами, по'язаними із цим феноменом. Ця, як виявилось вже трохи стара, новина потрпила мені на очі випадково і просто вразила мене своєю архетипічною подібністю до багатьох біблійних історій. Властиво, до однієї історії, яка у багатьох розповідях переповідається і яка так і не дійшла до багатьох її слухачів. Роулінг строрила цілісний світ, який функціонує за правилами, які вона створила. В ньому є добрі і злі персонажі, в ньому є любов і страждання, переживання, історії успіху і неуспіху, розкаяння, гордості ітд. Це - цілісний світ, який належть своєму творцеві і відображає його особу.
Санта Клаус (в перекладі на укрмову Святий Миколай!!!) є просто чудесним прикладом того, що стається з реальною історичною особою тоді, коли його життя "обростає" побожними легендами. Своє життя святий Миколай прожив таким чином, що у ньому відобразилися слова св.апостола Павла "вже не я живу, а живе у мені Христос" (Гал. 2.20). Конкретно це проявилося у багатьох вимірах. Передусім, він став єпископом - проповідником Христа і Його євангелія. Стати єпископом у часи св. Миколая означало саме це - знати добре Святе Письмо і дуже переконливо проповідувати євангеліє! Відтак, він відстоював правду, зокрема й своєю участю у І Вселенському соборі і на судових тяганинах світської влади, які часто вирішувались не на користь несправедливо засуджених, тому, до певної міри він був ще й адвокатом на пів ставки. Вкінці, його проповідь і переконання не були лише теорією, він жив тим, що проповідував, зокрема, допомагав убогим і потребуючим. І робив це, згідно з євангелієм, так, щоб "милостиня була потаємною" (Мт 6.2-4). Святкування свята св.Миколая віддавна у різних народах супроводжувалось традицією повторювати його діла, тобто робити приємні несподіванки тим, які потребують (до речі, не лише в пам’ять його свята; Агапи, тобто вечері любові для убогих влаштовували на свята багатьох святих; символічна традиція вечірень з благословенням їжі у церквах візантійського обряду існує донині). Дітям же ж подарунки дають саме з цією метою - навчити їх творити милостиню, не розголошуючи про неї. Суть свята не купити подарунки дітям! Суть - навчити дітей бути люблячими, милосердними і уважними до потреб тих, яким у житті пощастило менше. Це, якщо говорити світською мовою. А якщо мовою Євангелія (а саме нею керувався св.Миколай), то тим, яких Господь посилає нам щодня, щоб ми мали нагоду бути "милосердними як наш небесний Отець" (Лк 6.36).
Святий Миколай не був єдиним прикладом святого, який таємно робить подарунки. В Греції, до прикладу таким є св.Василій Великий (до речі греки мають ті самі клопоти з Василієм, шо й ми з Миколаєм). Там віруючі дарують один одному таємні дарунки не у день св.Миколая, а у день св.Василія, який співпадає з Новим Роком (1 січня).
З Миколаєм сталося те, що стається з багатьма християнськими святими, та й загалі з багато чим християнським. Історії їх життя з часом обростають "побожними легендами", які мають мало чого спільного з самими історичними постатями і з історичних осіб перетворюються в недосяжні казкові постаті і тут вже справді немає різниці Дед Мороз, Santa чи св.Миколай. Бо якщо Миколай - то подарунки дітям, то це вже зовсім не Миколай, а, як мінімум Сантакльоц (його житіє тут), а в гіршому випадку Дід Мороз. Чому в гіршому? Читайте тут!
Що робити християнам? Освічуватись! Вчити історію тих, кого ми вважаємо "святими". І тут я маю на увазі не канонічний статус, а справжнє значення слова "святий" - такий, який належить Богові; через якого Бог став видимим в цьому світі; той, хто засвідчив свою віру в Бога своїм життям! Хто наважується сказати: "Я вірю в Бога"!
Християнам необхідно щодня нагадувати собі, що їх віра і традиція не є антиісторичною, паралельною до історії. Жодним чином! Віра християн, як і віра юдеїв є власне історичною. Бог, в якого вірять юдеї і християни є Богом, який являє себе в історії, говорить до цього світу через історичних осіб і саме внаслідок знання історії цих людей ми взагалі віруємо! Саме тому отці ІІ Ватиканського собору наполегливо вимагають від укладачів цих історій: "Житія мучеників (= свідків віри!) і святих мають відповідати історичній правді!"(КСЛ 92) Саме так! Історичній правді. І, якщо туди "закралося щось неузгоджене" з цією історичною правдою, його потрібно негайно виправити, реформувати. А ось це вже проблемка, з якою наші церкви поки що дуже слабо справляються. Навіть із неузгодженням дати святкування, не те що із неузгодженнями в самих історіях їх життя.
Про білі клобуки
Настольная книга священнослужителя, т.4, 115-116
19-е та 20-е століття у церквах Сходу та Заходу були позначені особливою увагою до літургійного життя церкви, яка, своєю чергою вилилась у зародження та діяльність потужних літургійних рухів. Не оминула цікавість до власної літургійної традиції і Українську Греко-Католицьку Церкву. У 1927-30 роках у Львові відбулась ціла низка єпископських конференцій, на яких великої уваги надавалось обговоренню літургійної традиції, результати якої були підсумовані у її літургійних виданнях. У випадку Божественної Літургії таким виданням став Служебник, виданий у Львові у 1930 році з благословення митрополита Андрея Шептицького та решти тодішнього греко-католицького єпископату. На жаль, через подальші непорозуміння між поодинокими єпископами (зокрема і між тими, імена яких містяться на перших сторінках цього служебника), ця літургійна книга так і не була впроваджена у літургійне життя УГКЦ. Справу було передано до вирішення Конгрегації для східних церков, яка, погодившись із існуванням окремого «рутенського» обряду, у 1941 році видала для УГКЦ новий служебник, а відтак і деякі інші літургійні книги, яких дотепер мала б дотримуватись УГКЦ.
Все ж у оновленні «рутенського» обряду римські фахівці, як видно із їх видань, мало звертались до джерел цього обряду, а окрім цього робили певні зміни на користь зближення «рутенського» обряду із т.зв. «чистим» візантійським обрядом.
Радість Благовіщення у коконі візантійського багатослів’я
Молитовна традиція візантійської церкви особливо у великі свята містить прецінні перлини церковної поезії. На превеликий жаль, віднайти їх серед масивів додаткових текстів, укладених у прескладнющі богослужбові «послідування» для несіння молитовного подвигу візантійським монашеством заледве чи дадуть якийсь шанс благоговійному молільнику насолодитись ними під час літургійної молитви. Спробую унаочнити це на прикладі одного із шедевральних молитовних текстів свята благовіщення – каноні.
[Ангел] Взива́ю до Те́бе
в ра́дості: «Прихили́ ву́хо Твоє́ і воньми́ мені, що звіща́ю Бо́га безсіменне зача́ття;
Ти бо таку́ благода́ть знайшла́ пе́ред Го́сподом, яко́ї ніко́ли інша не знахо́дила,
Всечи́стая!»
[Богородиця] Бажа́ла
б я зрозуміти, Ангеле, слів твоїх си́лу: як бу́де те, що мо́вив ти? Скажи́ ясніше,
як зачну́ я, Дівою бу́дучи неторка́нною? Як же і Ма́тір’ю ста́ну я Творця́ Мого́?
[Ангел] Ти ду́маєш, що
слова́ мої обле́сні, як гада́ю, – і радію, ба́чачи Твою́ пересторо́гу: дерза́й,
Влади́чице, бо коли́ хо́че Бог, ле́гко зве́ршується і неможли́ве.
[Богородиця] Не ста́ло
кня́зя від Юди, наста́в відни́ні час, у яки́й я́виться надія наро́дів – Христо́с;
ти ж поясни́, як я Його́ наро́джу, Дівою бу́дучи?
[Ангел] Намага́єшся від
ме́не довідатися, Діво, спо́сіб зача́ття Твого́, але́ він непоясне́нний; а зверши́ть
се Дух Святи́й, отіни́вши Тебе́ тво́рчою си́лою.
[Богородиця] Моя́ Прама́тір,
прийня́вши нашіптування змія, ви́гнана була́ з місця Боже́ственної пожи́ви; тому́
і я, остеріга́ючись пере́ступу, бою́ся ди́вного твого́ привіту.
[Ангел] Я, що Бо́гові
предстою́, по́сланий Боже́ственну відкри́ти Тобі во́лю; чом страха́єшся мене́, Всеенепоро́чная,
що ще більше Тебе́ страха́юся? Чом остеріга́єшся мене́, Влади́чице, що пе́ред Тобо́ю
свяще́нно благоговію?
[Богородиця] Чу́ла я:
проро́к у дре́вності провісти́в, що одна́ свяще́нна Діва наро́дить Еммануїла; та
бажа́ю зна́ти, як зміша́ння з Божество́м перенесе́ приро́да сме́ртних?
[Ангел] Яви́ла купина́,
охо́плена по́лум’ям і неопа́льною зоста́вшись, ди́во та́їнства на Тобі, Благода́тна
неневісная; бо й по різдві зоста́нешся, Чи́стая, Приснодівою.
[Богородиця] Освітлюваний
ся́йвом Бо́га Вседержи́теля, істини провіснику! Говори́, Гавриїле, саму́ істину:
як я, нето́ркнутою зберігши чистоту́ мою́, наро́джу Сло́во, у пло́ті – Безпло́тного?
[Ангел] Зо стра́хом,
як раб пе́ред Госпоже́ю, стою́ я пе́ред Тобо́ю; з тре́петом, Отрокови́це, не смію
ни́ні поми́слити про Те́бе; бо як дощ на руно́, зійде на Те́бе Сло́во Отчеє, за
Своїм благоволінням.
[Богородиця] Не мо́жу
досто́ту зрозуміти се́нсу слів Твоїх; бо чудеса́ бува́ли ча́сто – чудодіяні Боже́ственною
си́лою знаме́ння та о́брази Зако́ну, але́ Діва, що не пізна́ла му́жа, не роди́ла
ніко́ли!
[Ангел] Диву́єшся, Всенепоро́чная;
і дійсно, ди́вне чу́до Твоє́; Ти бо єди́на при́ймеш у ло́но всіх Царя́, що ма́є
воплоти́тися, і Тебе́ прообразу́ють проре́чення проро́ків і гада́ння та о́брази
Зако́ну.
[Богородиця] Ніки́м Невмісти́мий
і ніки́м Неви́димий, як Він змо́же всели́тися у ло́но Діви, яке́ Сам сотвори́в?
І як же зачну́ я Бо́га Сло́во, собезнача́льного Отцю́ і Ду́хові?
[Ангел] Хто Твоє́му пра́отцю
Дави́ду обіця́в посади́ти із Пло́ду утро́би Твоє́ї на престо́лі ца́рства його́,
Той Тебе́, красу́ Якова, єди́ну обра́в на розу́мну осе́лю.
[Богородиця] Віща́нь
Твоїх, Гавриїле, глас ра́дісний прийня́вши, я спо́внилася боже́ственної весе́лости,
бо ти повідомля́єш ра́дість і весе́лість возвіща́єш безконе́чну.
[Ангел] Тобі да́на,
Богома́тір, ра́дість боже́ственна: Тобі, Богоневісто, все творіння воскли́кує
«Ра́дуйся»: Ти бо єди́на Ма́тір’ю Си́на Бо́жого призна́чена бу́ти, Чи́стая.
[Богородиця] Засу́дження
Єви ни́ні че́рез ме́не хай скасу́ється; хай возда́сться її довг че́рез ме́не сього́дні;
че́рез ме́не ся дре́вня заборго́ваність хай бу́де віддана із на́длишком.
[Ангел] Обітува́в
Бог Авраа́му пра́отцеві, що в сімені його́ благословля́ться всі наро́ди, Чи́стая;
че́рез Те́бе ся обітниця сього́дні отри́мує викона́ння.
[Богородиця] Звіща́ючи,
що Світло неземне́ з земно́ю пло́ттю з’єдна́ється че́рез милосе́рдя премно́ге, ти
світле благовіщення, Боже́ственні вісті ни́ні виголо́шуєш мені: «Благослове́н,
Всечи́стая, плід Твого́ ло́на!»
[Ангел] Ра́дуйся,
Влади́чице Діво; ра́дуйся, Всечи́стая; ра́дуйся, вмісти́лище Бо́же; ра́дуйся,
світи́льнику Світла, Ада́мове Покли́кання, Єви відку́плення, го́ро свята́я,
пресвітле святи́лище і світли́це безсме́ртя!
[Богородиця] Ду́шу
очи́стило, тіло освяти́ло Всесвято́го Ду́ха наше́стя; вчини́ло мене́ хра́мом,
що вміща́є Бо́га, ски́нією Богоприкра́шеною, одушевле́нною святи́нею і Життя́
чи́стою Ма́тір’ю.
[Ангел] Як многосвітлу лампа́ду і Богопоста́влену пала́ту спогляда́ю Тебе́ ни́ні; як золоти́й киво́т, прийми́, Всенепоро́чная, Зако́ну Пода́теля, що благоволи́в че́рез Те́бе ізба́вити тлінне єство́ лю́дське.
Протопресвітер Олександр Шмеман
Символи і символізм візантійської літургії: Літургійні символи та їх богословське тлумачення
Якими б знаннями про Візантію не володів освічений західний інтелектуал, він принаймні чув про «багатий символізм» візантійського богослужіння. Справді, поняття «символи» і «символизм» стали практично синонімами візантійської літургії. Це кліше таке очевидне, що не потребує жодних подальших роз'яснень. Всупереч цьому кліше, я постараюсь тут показати, що візантійський літургійний символізм ставить нас перед питаннями, які важливі не лише для розуміння візантійської літургії, але й усієї візантійської релігійної думки. Дана стаття є лише спробою означити цю проблему так, як я її розумію, і накреслити, за необхідності, у найзагальніших рисах можливі шляхи її вирішення.
Літургійні особливості свята Стрітення
Свято Стрітення Господнього, безсумнівно, належить до найдавніших християнських свят. З огляду на це, а також з огляду на те, що воно може співпадати із періодом Великої Чотиридесятниці воно мало б містити цікаві літургійні особливості давнього християнського богослужіння, втрачені у сучасній літургійній практиці. У сучасній практиці їх не так багато, проте у давніх слов’янських та грецьких джерелах вони є і, на мою думку, вони прекрасні. Ось що вдалось віднайти у давніх уставах і опублікувати ще у далекому 1884 році проф.Алексію Дмітрієвському:
«За нинішнім уставом, якщо свято Стрітення
випадає на понеділок першого тижня, то служба його переноситься на неділю
Сиропусну, але в обителях Кирилівської та інших в XVI в. вона відбувалася в цей
самий день. Напередодні служили малу вечірню. На «Господи, взиваю», співали
стихири свята, на стиховні – стихири Тріоді з щоденними приспівами. Стихир на
«Господи, взиваю» на великої вечірні десять: Тріоді 3 і 7 свята, а іноді:
стихира самогласна дня двічі. 3 Тріоді, п'ять свята, слава і нині свята. Прокімен
з Тріоді, паремії свята. Літургія Йоана Златоуста з вечірнею, на якій
розташування стихир на «Господи, взиваю» було таке ж, як і вище. Після паремій
співали «Хай возноситься молитва моя». Ця остання особливість, якої немає в
нинішньому типіку, має підтвердження в рукописних грецьких типіках. Увечері
читали канон Андрія Критського. Повечір'я мале. (Див. Ркп. м. Синод. библ. № 902, л. 229 об.— 231; № 814, л.
84 об—88; Устав ркп. Солов. библ. № 1117. л. 139 об., 140; ркп. Волокол. библ.
№ 338, л. 117 об. —120.)
Якщо Стрітення випадало в один з днів
Великого посту, то в навечір'я на «Господи, взиваю» співали спочатку стихири
Тріоді, а потім стихири свята. Паремії дня і свята, після яких співали «Хай возноситься».
Всенічне бдіння починалося великим повечір'я, часи 3 і 6 відбувалися окремо від
інших з поклонами і катизмами. 9 час з'єднували з вечірнею. Стихир на «Господи,
взиваю» співали десять: свята 5, Тріоді 2, подібних 3, слава і нині свята.
Паремії свята і дня «Хай возноситься молитва моя», літургія Златоуста (Див. Ркп. Солов. библ. №
1416, л. 281 об., 282; №1118, л. 224; № 1128, л. 174, 172; ркп. Анз. ск. № 88,
№ 207, № 86, л. 147 об., 148; ркп. св. Варсоноф. л. 303 об., 304; ркп. Типогр.
библ. 288, л. 206 об., 207; 289, л. 239; ркп. м. Синод. библ. № 331, л.
155; № 337, л. 233; слич. Τυπικ. ркп. той же библ. № 379, л. 109 об.; № 380, л. 97, № 381. л.
94; № 456, л. 70 об., 71; Τυπικ. изд. Венец. 1577, л. 41 об.). Є одна пам'ятка, в якій вказується, що літургія
звершується Василія Великого (Див. Ркп. Солов. библ. № 1118, л. 224 об.)».
Див.: А.А.Дмітрієвський, Богослужение в
Русской церкви в 16-м веке, Казань 1884, 167-168.
Ці вказівки дуже цікаві, оскільки вони додають
кілька штрихів до розуміння давніх літургійних структур:
-
Передусім,
цікавим є те, що у свято Стрітення вдавнину могли звершувати різні Божественні Літургії,
як Василія, так і Златоуста і навіть, згідно із певними пам’ятками,
Передшеосвячених Дарів (А.А. Дмитриевский, Описание литургических рукописей,
хранящихся в библиотеках Православного Востока, Т.3, Киев 1917, 289).
-
Відтак,
піснеспів «Хай возноситься молитва моя» могли спавіти не лише на Літургії
Перешеосвячних Дарів, а й на вечірнях з Літургіями Василія і Златоуста. (Ця
особливість засвідчена також і на вечірні недільного всенощного бдіння у описі
подорожі Йоана і Софронія до Ніла Синайського)
-
Правдоподібно,
початковою Літургією свята Стрітення, якщо воно співпадало з неділею, або переносилось на неділю, була Літургія св.Василія у поєднанні із вечірнею (як і
в невечір’я інших важливих Господських свят – Пасхи, Різдва Богоявляння). У будні
звершували вечірню з Літургією Передшеосвячених Дарів. Натомість, вечірня із
Літургією Йоана, правдоподібно, є наслідком зміщення акцентів свята із господського
на богородичне. Відтак, Літургію у цей
день звершували за прикладом святкування свята Благовіщення у яке навіть донині
у певних випадках звершують її за таким чином.
З цього огляду свято Стрітення є не лише
святом зустрічі Нового і Старого Завітів, Бога і людини, а й зустріччю нового і
старого уставів 😊
У час пригтування до Різдва Христового варто замислитись над тим, що ми маємо на увазі, коли молимось Богові. Особливо, коли думаємо про молитву передусім як про звертання до Бога. Наскільки ми знаємо Його, щоб достойним чином сформулювати наше звернення до Нього? Святі отці знали, що єдиним, хто достойно зміг би сформулювати молитовне звернення до Отця є Його Єдинородний Син - Слово, суще у надрах Отця від початку. Слово, завданням якого власне і є являти нам Отця, відкривати Його природу і нашу, Його волю щодо нас. Недарма церква від самих початків ісповідувала, що справжня молитва може відбуватись лише через Христа, тоді, коли ми узгодимо свою похвалу з Його похвалою, своє благодарення з Його одвічним благодаренням, своє прохання із вічним Його заступництвом за всіх і за кожного зокрема. Ось як це сформулював у похвальному слові для свого вчителя святий Григорій Чудотворець:інші ж всі лише тоді благоговійними і благодарними зробитись зможемо
як на Нього перенесемо і покладемо силу благодарення усю достойного
за благодіяння всі нам від Отця даровані, при цьому ісповідуючи,
що благодіянням справжнім є в усьому споминати Ним Причину всесвіту.
І тому, належить визнати, що для хвали і вдяки промислу постійному про все,
який за нас дбає в найвеличнішому, як і в найнікчемнішому й нас сюди привів,
справді досить і достойно того слова, досконалого й живого,
і духовно оживляючого Слова першого Ума.