середа, 26 лютого 2014 р.

Спільна справа


для журналу КАНА
Розмовляла Іванка Рудакевич

Чи можу я як християнка кидати камінням у кого-небудь? Яку і чию свободу мала б відстоювати? І як досвід подій останніх місяців перенести у щоденне життя? Про це – в розмові з отцем Василем Рудейком, заступником голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священиком храму священномученика Климентія Шептицького у Львові.
 
Чим має керуватися християнин у ситуації, яка склалася у нашій країні, та й узагалі, коли щодня виникають різні гострі події?
Християнин ЗАВЖДИ і виключно повинен керуватися Духом. Святим Духом, звичайно. Це Він дарує нам гідність. Апостол Павло у своїх посланнях говорить про це дуже чітко: “Ваше тіло – храм Святого Духа”. І це не просто гарні слова. Це реальність. Ми отримуємо Святого Духа в таїнстві Хрещення і Миропомазання. Звичайно, треба знати Євангелія, знати вчення Церкви, щоб “іти” за Духом. І свідчити про дію Бога у Твоєму житті. Оце є справжня позиція християнина. Власне, християни унікальні тим, що їх веде Святий Дух. І якщо говорити про Майдан в Києві чи інших містах, то більшість християн вийшли туди, бо їх привів Дух Свободи. Звичайно, були і групи, які прийшли через свої політичні уявлення. Але з мого досвіду перебування у Києві, більшість із тих людей, які на Майдані, аполітичні. Якщо вони аполітичні, що ж їх туди привело?



Можливо, вони вийшли, бо влада утискає їхню свободу, зокрема свободу слова, волевиявлення...
Насправді більшість людей, які вийшли на Майдан, безпосередньо не зазнали конкретних утисків, силових чи свободи слова. Але вони вийшли на вулиці, бо несправедливість чинилася стосовно інших людей. Так як і Христос пішов на смерть, а потім воскрес не задля Себе. Він вийшов тому, що хотів спасти інших – нас усіх. Це і є Дух Свободи. Я дуже радий, що він прокинувся в наших людях, що вони не вийшли відстоювати конкретних осіб.

Але в будь-якому випадку, коли виходиш на віче, відстоюєш певну політичну силу... Є люди, які кажуть: “Я не піду, бо все одно мною будуть керувати”...
Ні. Унікальність цього Майдану є в тому, що там присутня природна людська некерованість. І відстоюють там свободу як таку. Це не є свобода від чогось чи когось – конкретна особа відіграє другорядну роль. Якщо до влади прийдуть опозиційні лідери, народ буде і від них вимагати свободи. Тобто йдеться про ідеї. У тому – суть і, на мою думку, якість цієї революції.

Уявімо, що я – хлопець. Поруч зі мною – мій товариш, який кидає камінням у силовиків та закликає до цього і мене... І я – як християнин, не знаю, як зреагувати, бо розумію, що, кидаючи камінням у людину, чиню насильство... Як бути у такому випадку?
По-перше, ніхто нікого не заохочує: “Гей, Іване, бери камінь і кидай”. Навпаки, я бачив багато випадків, коли хлопців стримували. І щоб пробратися в перші ряди, до барикад, люди просили дозволу. А по-друге, вважаю, що діяти кожен повинен виключно в межах самозахисту. Я не вважаю, що будь-які нападницькі методи є виправдані. Найперше треба самому не давати нагоди до вчинення якого-небудь насильства. Якщо людина керується любов’ю, вона буде використовувати всі методи, і засоби самооборони також, не для того, щоб пошкодити когось, а для того, щоб зберегти своє життя і життя інших людей, які ходять навколо та не допустити вчинення якихось протиправних дій.

Не раз на Майдані люди навколо кричали “Слава нації – смерть ворогам”, а ми з друзями мовчали. Чулася некомфортно.
І класно. А хтось біля вас теж чувся некомфортно, що ви не кричите. Розумієте? Інколи позиція християнина, його “стояння” на Майдані означає діяти всупереч тому, що там робиться, бути меншістю.

Це і є той вияв християнської свободи?
Вияв свободи – це не бігти проти своєї совісті. Це відстоювати ідею, але методи відстоювання можуть відрізнятися від тих, які ти бачиш навколо. В когось вони абсолютно нехристиянські, хоча ті люди стоять теж за свободу. Тільки для них свобода в тому, що тиран обезголовлений. А хтось інший вважає, що тирана можна просто посадити за ґрати. Але є ще один варіант: посадивши тирана за ґрати, можна знайти для нього капелана, душпастиря. І кінцевий результат – це є спасіння цієї людини, бо вона, незважаючи на те, чи це президент, чи беркутівець, чи тітушко – вона цінна, хоч зараз живе в несвободі. Треба допомогти тим людям звільнитися від їхніх несвобод. А свою злість на них поборювати добром. Бо людина, яка чинить зло, тобто робить гріх, нищить сама себе.

Хтось взагалі вважає, що християни мають стояти осторонь Майдану...
Ні-ні! Християнин ніколи не може стояти осторонь, коли робиться гріх, бо тоді він дає неправдиве свідчення своєї віри. Якщо ти йдеш і бачиш, що б’ють людину, то не можеш стати осторонь і молитися: “Господи, пошли руку Твою, спаси і захисти цю людину”. Власне ти і повинен захистити цю людину, використовуючи всі свої християнські аргументи та засоби, які маєш. Якщо маєш Святе Письмо, можеш навіть тріснути ним по голові зловмиснику, коли це є необхідним для збереження життя жертви. Або крикнути: “Що ти робиш? Це також твій брат, сотворіння Боже!” І це спосіб. Інколи треба проявити агресію. Христос також зайшов у Єрусалимський храм і побив там речі перекупників. Бо це було необхідно. Мені дуже приємно, що Блаженніший Святослав ще від початків підтримував священиків на Майдані. Бо в цьому протистоянні не йдеться про політику, йдеться про християнську мораль. “Не вбий” – це не є політичний наказ. Це духовний наказ. “Не вкради”. Там зібралися люди, яких в певний спосіб обікрали. “Не свідчи ложно проти ближнього твого” – це моральний наказ, бо проти тих людей, яких посадили в тюрму і зараз використовують як заручників, хтось криво посвідчив. Бувають випадки, коли молитви достатньо. Але часто треба молитися і також діяти в міру своїх можливостей, професійних навичок. От ваш журнал “Кана”... Можна сказати, що ви політично не заанґажовані
і чому ж маєте готувати тему про Майдан? Але ви це робите, висвітлюючи ті події у християнському контексті, бо є Дух, Який вас до того кличе. Так ми беремо участь у політичному житті нашої країни. А якщо не формуватимемо того політичного життя таким, як ми, християни, собі його уявляємо, тоді його сформує хтось інший.

Те “ходіння” за Духом, про яке говорите, має відбуватися не тільки під час революції...? В одному відео в інтернеті Ви говорите про те, що на Майдані всі один одному служать. Але ж так мало би бути щодня в маршрутках, на роботі...
А так воно і є. Я навіть сьогодні їхав у маршрутці, а там російськомовні хлопці сиділи. Зайшла наша львівська панянка – і вони сказали: “Сідайте, будь ласка”. По-перше, уступили їй місце, по-друге, звернулися державною мовою. І я думаю, що насправді вони
і до революції вчинили би так, тому що це просто добрі хлопці. І якщо ви кажете, що начебто багато людей із початком революції стали більш ввічливими, то насправді вони і були ввічливими. Тільки тепер, унаслідок революції, в багатьох людях ті позитивні якості, якими наділений кожен із нас, проявилися ще більше. Адже справді вільна людина ніколи не поневолюється. Навіть якщо її кинути до в’язниці. На людину треба дивитися, як на ікону. Вона може бути стара, заляпана, зафарбована. Може потребувати реставрації. Але це не означає, що ікона була одною, а після певного моменту стала іншою. Це та ж ікона. І в деяких людей ті зміни “вийшли” назовні.

До слова, на Майдані було дуже багато священиків. Нарешті Церква вийшла до людей?
Бачите, всі про це говорять: “Ой, ой, з’явилася Церква!” Але, думаю, на майдани до людей вийшли ті священики, які вийшли би за будь-яких умов. І ті люди, які долучилися до революції, проявили б себе і в інших подібних ситуаціях. Не думаю, що після Майдану люди щонеділі натовпами бігтимуть до церков. Такого не буде. Прийдуть ті ж, що й раніше ходили. Але вони будуть більш свідомо говорити про свою віру, не будуть соромитися.

Майдан мине, і ті всі зміни в людях помаленьку зникнуть? Що робити, щоб людська гідність, про яку всі згадали, не залишилася лише трендом?
За той час, коли я був на Майдані, відчув, що там є дух Літургії. Чому? Слово “літургія” з грецької означає “спільна справа”. Тобто кожен вкладає якусь частинку себе для спільного блага. І на Майдані... там направду суцільна Літургія, служіння один одному. Але я б хотів повернутися до початку: що може зробити християнин на Майдані? Може піти поспостерігати, що там відбувається, допомогти комусь і (увага!) не забути про те, що повинен допомагати людям і після того, як Майдан закінчиться. У тому й полягає дух Літургії. Бо Літургія починається тоді, коли людина виходить за поріг церкви. І Христа, Якого вона в себе прийняла, має винести за межі храму, явити Його світові. Подібно мало би бути після Майдану. Зберегти і впровадити в життя те, що там відкрилося – це вже відповідальність кожного зокрема. Думаю, з тієї причини дуже багато християн, зокрема отців, свідомо не хочуть бути на Майдані. Бо вони не готові прийняти у себе дух Літургії, бо знають, що якщо туди поїдуть і на власні очі побачать людей, які там працюють, почують їхні свідчення, то вже не матимуть спокою в житті.

Ті, люди, з якими Ви розмовляли, на Майдані, на Антимайдані... Про що вони Вас запитували?
У багатьох випадках питання було дуже просте: “Що Ви як священик тут робите?” А потім вони питали про Бога. Ніхто не запитував мене, кого підтримуватиму на майбутніх президентських виборах. Люди хочуть просто конкретного свідчення. Вони дивляться, наприклад, що в Різдвяний піст священик на Майдані їсть сало з канапками і запитують: “Чому?”

Вас направду запитували, чому їсте сало в піст?
Так. Відповідав їм: “Сало – сила, спорт – могила” (сміється). Ну сказав, що ми тут стоїмо, важко працюємо своїм стоянням, мерзнемо. Та й не в тому полягає суть, що ти їси або не їси. Суть у тому, чи ти з Богом, чи без Бога... їстимеш це сало. Чи ти його їстимеш з Істиною... Їсти сало з Істиною – означає відмовитися від якихось принципів задля того, щоб ту Істину відстояти. І спокійно їсти канапку з людьми, які нею пригостили.

Це правдива свобода (сміємося разом). Те, що Ви були на київському Майдані, якось вплинуло на Ваше життя?
Глобально ні. Але зараз мені значно легше говорити комусь про Бога Отця, про Христа, про Святого Духа, про Церкву. Та й про Літургію. Пригадуєте, я казав, що слово “літургія” означає “спільна справа”? У давнину його вживали, зокрема, коли йшлося про спільне будівництво оборонного валу навколо міста-поліса. Тепер я можу сказати, що слово “літургія” означає будівництво барикад по периметру Майдану в Києві (сміється)... Є дуже багато речей, про які так не думалося, а тепер з’явилися хороші думки.

Тобто Майдан, революція, яка піднялася в Україні, виходить, вона для нас є даром...
Звичайно. Самі би ми такого і не придумали. І нам необхідно пройти через такі випробування. Бо ми багато нарікали в кухні за чаєм, смс-ками переписувалися. Ця революція мусила бути запрограмована Господом для нас, щоб ми прокинулися і почали усвідомлювати себе як українців, себе як народ Божий, який має гідність.

Немає коментарів:

Дописати коментар