четвер, 21 квітня 2011 р.

Велика П`ятниця


Велика П`ятниця
Навколо шумно, всюди крик лунає,
Немов Немирів то, а не Єрусалим.
На судищі Пилат, а перед ним - 
Народ розлючений розп`яття вимагає
Того, що власною десницею створив
Весь світ, що при житті тримає
Цілу вселенну ... Руки вже вмиває
Пилат, що вирок люду підписом скріпив,
Взиваючи до совісті народу:
Ось Чоловік! Я дам Йому свободу,
Якщо ви зволите! Ба ні!
Пусти Варавву! Цього ж на хресті
Розпни зухвальця отакого,
Що Сином звався Господа живого,
Царем юдейським він себе вчинив!
Пилат від цього аж здомів:
Царя вам маю я розп`яти?
Віддати вашого царя на смерть страшну?
Нема царя крім кесаря, Пилате!
Відрік народ – чи ти не друг йому? ...
Не було заступитися кому,
Сліпці видющі, зцілені каліки,
Позбавлені хвороби і бісів,
Стояли опускаючи повіки,
Ніхто сказати слова не посмів.
А може, всі чекали ще на чудо,
На силу, що здолає ворогів,
Господь же Своїх вірних не забуде,
Зішле небесних з неба вояків...
Не сталось чуда ... Справу довершити
Мав кожен сам за себе до пуття,
А люди вимагали від Пилата
На хресну смерть відправити Життя.
Кров праведну не хочу я пролляти -
Правитель мовив – Я не винуват!
На нас й на дітях кров оця зістане –
Народ відрік ... І руки вмив Пилат.
Царя усіх засуджено на страту...
Важка на місто нині впала ніч.
Не спалося апостолам й Пилату,
Що з Богом говорили віч-на-віч.
Христос також чував цієї ночі,
А з Ним чувала рота вояків,
Що жартувати все були охочі,
Царю влупити декілька кийків.
Не спало небо і зірки не спали,
Не спало море і вложився шторм,
А кров свята із під вінця стікала
У Господа, що став для нас Христом.
Здається, сонце встати не хотіло,
Зоря сіяти зранку не могла,
Щоб не осліпнути, узрівши Боже Тіло,
Котре прибити хтіли до хреста.
В цю ніч заснули лиш немудрі люди,
Що все-таки добилися свого,
Ті, що хотіли бачить те, що завтра буде,
Коли на хрест буде піднесено Його.
Ті, виспавшись, з`явились рано-вранці,
При виході тюремнім стоячи,
Провадити божественного бранця,
Побитого, із древом на плечі.
Аж ось і він, заморений, весь в ранах,
Одежа перемокла кров'ю вся,
В компанії розбійників поганих
Сіяє святістю безгрішного лиця.
Серед всієї цеї болі та знущання
Хоча б краплинка злоби ... ані грам!
Осудження нема, ні проклинання
Створіння, що руйнує Божий Храм.
В очах Його міг кожен прочитати:
Заради тебе болі ці терплю,
Щоб частку міг із Богом ти дістати,
Щоби Отець явив Любов Свою.
І так, висходячи на гору кари злої,
Під тягарем хреста не раз Він впав.
Ізраїль ж, виглядаючи Месію,
У Ньому свого Спаса не пізнав...
Немов замало було ще знущання,
Побоїв, насмішок, тернового вінка,
Вершину усього випробування
Вбачали в прибиванні до хреста.
Остання тут була в людей надія,
На те, що чудо станеться таки,
Що зійде в славі із хреста Месія
І з встидом повтікають вороги.
Не сходить Цар ... Даремні сподівання ...
А ще збирався будувати храм ...
Ілля не сходить на його благання,
І на такого уповати нам?
Та Бог же напуває все створіння,
А цей вмирає ось від спраги на хресті!
Допроповідувався світу про спасіння,
А сам себе не може вже спасти!
І серед мук, самотності й розпуки,
Де кожний би різдво своє прокляв,
Христос возніс святі прибиті руки
І за врагів Отця Свого благав:
Прости очей їм, Отче, затемніння,
Прости їм, бо не знають, що творять,
Прости і дай надію на спасіння,
Прости, бо у гріху вони ще сплять!
І чудо! Чувши ці святі благання,
Розбійник злобний на хресті прозрів,
Із серця лине голос покаяння,
Прохання про відпущення гріхів:
Прости мя, грішного, що заслужив лиш смерті,
Прости за милосердієм Твоїм,
Прости мя, Агнче і Спасіння Жертво,
І пом`яни у Царствії Твоїм.
- Гріхів твоїх Я більше не згадаю,
За них терпів Я муки на хресті,
Ще нині вселишся зі Мною в раю,
Що приготований для тих, котрі святі.
Він всім простив, довершивши спасіння.
Звершилося! – з останніх сил сказав,
І засинаючи не в смерть, а в воскресіння,
У Отчі руки Духа передав.
Він всім простив, що ж сталося із нами,
Чи ми простили також їм усім?
Ми, котрі звем себе Його учениками,
Здається не прощаєм так, як Він.
У власну святість ми собі втікаєм,
Не хочем сісти з грішними за стіл.
У тім, що світ Христом не просвіщаєсь,
Не бачимо відсутність наших діл.
Одержавши від Господа преславно
Спасіння через жертву на хресті,
Ми згадуєм щораз про те, що сталось,
Оспівуєм страждання пресвяті
І в молитвах священних проклинаєм
Убивцю Юду, злий юдейський збір.
І в гордості постійно забуваєм,
Що на хресті Господь їм все простив.

Простімо й ми всім, що нам завинили,
І другом нині ворога вчинім.
Шукаймо єдності із Господом щосили
І однодушно пісню цю зачнім:
Коли зійшов до смерті, Ти – Життя безсмертне,
То ада облистав сіянням божества.
Коли із підземелля воскресив Ти мертвих,
Весь хор небесних сил Тобі співав:
„Життя подателю, о, Христе Боже,
Тобі хай славу всяк язик возложе!”
Христе, що всім Життя даєш, і Світе,
Прийди, осяй мене - і знову оживу,
Наповни щедро Духом Нового Завіту, -
І святості врожай Тобі пожну,
І з силами небес, о Христе Боже,
Тобі хвалу і мій язик возложе!
Прийдіте, помолімся щиро Христу Богу,
Щоб воскресив серця на святість нам,
Щоб був Він нам за Світло і Дорогу,
Щоб нас прийняв як гідний Бога храм,
Щоб в ньому ми співали: „Христе, Боже,
Тобі хай дяку всяк язик возложе!”

Квітна неділя,
Воскресіння

Немає коментарів:

Дописати коментар