середа, 13 лютого 2013 р.

Ризу подай мені світлу


Написав швиденько нині для Томаса Немета, але, думаю, буде цікаво ще для когось :)
Зовсім не доходять руки до написання двох літургійних розвідок про колір богослужбових риз та про богослужіння страсного і світлого тижнів. Коротко скажу основні ідеї.
І. Щодо риз. Думаю, що у питанні кольору риз, як і у більшості питань нашого літургійного благочестя треба дуже чітко розрізнити дослідити дві складові: а) status quo сучасної практики, який у більшості не дуже звертає увагу на якісь богословські підґрунтя літургійної практики і просто цитує приписи соборів чи якісь інші постанови або покликається на “довголітню традицію” без подальших уточнень її релевантності; б) богословське підґрунтя тої чи іншої практики у світлі: 1) цілості нашої літургійної традиції, 2) внутрішньовізантійської (греки, мелхіти, румуни, серби, росіяни, ітд.) традиції, 3) вселенської (александрійська, антіохійська, римська і інші літургійні родини) традиції. Останнє, на мою думку є преважливе, оскільки перш ніж почати інтерпретувати чи впроваджувати якісь фіксації існуючих традицій необхідно знати як вони відповідають цілості нашої традиції.
На мою думку, колір барви має передусім залежати не стільки від “причини” святкування (мученик, богородиця, Христос, Святий Дух ітд.), скільки від богослужіння, яке ми святкуємо. Для мене взагалі абсурдною є традиція вживати для євхаристійного богослужіння будь-якої іншої барви окрім світлої, оскільки євхаристійна літургія незалежно від дня святкування (Пасха, П’ятдесятниця, Різдво, Введення в храм чи Воздвиження чесного хреста) є святкуванням Воскресіння Христового. Священик у євхаристійній літургії завжди є образом ВОСКРЕСЛОГО Христа. Він не є образом Богородиці, св.Петра, св.Стефана ітд, але ЗАВЖДИ образом Христа. Саме із цієї причини у постові дні не було євхаристійної літургії. Бо святкування воскресної перемоги Христа вважалось несумісним із практиками покаяння, сумування ітд. Нічого іншого у цьому контексті не говорить церква аж донині. Конституція про святу літургію ІІ Ватиканського собору говорить про те, що будь яке СВЯТКУВАННЯ у церкві є закорінене у святкуванні воскресіння Христового і його виявом у Богородиці, святих, тощо. Тому для мене однозначним є те, що на євхаристійній літургії ЗАВЖДИ мали б вживатися ризи світлого кольору. Звичайно, у різні свята можна було б якось підкреслювати це, наприклад зміною білих-золотих-блакитних-зелених, але це у кожному разі мали б бути ризи світлої барви.
Інша справа — особливі богослужіння — треби, освячення, благословення, навіть певні богослужіння добового кола (напр. у пості, особливо у страсну седмицю) могли б мати певного чину покаянну символіку фарб. Але і тут та сама проблема — що ми святкуємо на тому чи іншому богослужінні? Від цього повинна відштовхуватись літургійна практика. Наприклад на похороні. Ми звикли до того, що похорон — сумне богослужіння, тим не менше чин похорону є нічим іншим як наслідуванням воскресного чування — святкуванням воскресіння Христового. Найдавніші тексти, до депресивних, перевантажених покаянними нотками, монаших піснеспівів типу “плачу і ридаю, коли роздумую про смерть” сповнені надії на спасіння, віри у перемогу Христа над смертю, любові до воскреслого Христа, дорогою якого іде наш усопший (не померлий) брат чи честра.
Коротко кажучи, нам все ще бракує солідного літургійного богослов’я святкування. Здорової містагогії, яка б вказала не лише на сентиментальний бік нашого богослужіння (це теж повинно бути, якщо ми не хочемо перетворитись на богословських роботів), а й на здорове богословське ісповідання нашої віри.
ІІ. Щодо великої суботи. Проблема не у “надгробному”. Проблема у тому, що в нашій літургійній традиції задля “пасторальної зручності” все змістилося на пів дня наперед, починаючи від Великого четверга. Так, вечірню з літургією Василія Великого звершують у четвер зранку, Утреню страстей у Четвер ввечір, вечірню з виставленням плащаниці в п’ятницю зранку, єрусалимську утреню в п’ятницю ввечір, вечірню з літургією Василія (яка до речі і є властивою літургією Воскресіння, бо саме там вперше читають євангеліє воскресіння!!!, на Золотоустого взагалі нема воскресного євангелія!!!) в Суботу зранку.
Ця “пасторальна традиція” просто поставила все з ніг на голову. Вечірню з літургією Василія В. у суботу ніхто не вважає воскресним богослужінням. В умах не лише вірних, але і більшості священиків це якесь дивне богослужіння із незрозумілим перевдяганням. Ясно, що у суботу люди ще приходять поцілувати плащаницю і ніхто її не збирається нікуди забирати. А “надгробне” в суботу ввечір є лише величезним скороченням єрусалимської утрені, після якої і мали б забирати плащаницю на престіл.
Проблема вирішилася б сама собою, якщо б ми змогли (як римокатолики це зробили ще до ІІ Ватикану!!!), поставити богослужіння страсного тижня на їх властиве місце, відновити triduum paschale:

Велика п’ятниця:
в четвер уввечір: вечірня з літургією Василія (встановлення євхаристії)
у п’ятницю вдосвіта: утреня страстей (12 євангелій)
Велика субота:
у п’ятницю ввечір: вечірня з виставленням плащаниці
в суботу зранку: єрусалимська утреня (сидіння при плащаниці, після утрені її заносять на престіл)
Неділя Воскресіння:
в суботу пізно ввечір: вечірня з хрещенням і літургією Василія (пасхальне чування)
в неділю зранку: воскресна утреня та літургія Золотоустого

Тоді не потрібно було б жодних “надгробних”, символіка кольору риз не порушувалася б, богослужіння відповідали б своєму питомому місцю доби і нам би не доводилось “пришедше на запад солнця” “ісполняти утреннюю молитву Господеви”, роблячи вигляд, шо все в порядку.
Абсолютно те саме у Навечір’я Різдва-Богоявлення. Не було б проблем із літургійною барвою, якщо б вечірні з літургіями Василія Великого звершували дійсно в НАВЕЧІР’Я, тобто ввечір перед святом, а не зранку попереднього дня, який є останнім днем посту, а тому днем строгого посту.

1 коментар: