середа, 19 вересня 2012 р.

Радість молитви (і кілька думок Орігена)


Вирвалось під час розмови про невислухані молитви: "Навіть якщо вам здається, що ваші молитви не вислухані Богом, вже сам факт, що ви говорили з Ним є достатньою причиною для радості!"
Про необхідність молитви із твору Орігена "Про молитву" (5-8):

5. Отже, оскільки ви передусім просили, щоб викласти переконливі підстави, спираючись на які дехто твердить, що моління (το ευχεσθαι) є зайвим, бо вони вважають, що молитвами (ευχων) нічого не можна досягти; то ми ж не зволікаємо, щоб це [прохання] по можливості задовольнити, до того ж слово ευχης [тобто молитви] будемо вживати в його загальному і простішому значенні…
І справді, існує гідна осуду думка [заперечення необхідності молитви], яка не знаходить своїх видатних захисників, тож з-поміж тих, які визнають Промисел [Божий] і вважають Бога керманичем усього, важко знайти людину, яка молитви (ευχην) не схвалювала б. Заперечують необхідність молитви ті, які безбожні у всьому, які заперечують існування Бога і приймають Бога лише по імені, а Його Промисел відкидають.
Без сумніву, ворожа сила [сатана], прикриваючи найнечестивіші із тверджень іменем Христа і видаючи їх як вчення Сина Божого, змогла переконати декого, що молитися не треба. Цю думку захищають ті, які у всьому заперечують чуттєве (плотське), які не мають ні [тайни] Хрещення, ні Євхаристії, які оббріхують Святе Письмо, кажучи, що молитви (το ευχεσθαι) воно зовсім не потребує, а навчає цілком іншого, за змістом на те не схожого.
Такими можуть бути твердження тих, які відкидають молитви (ευχας).
Звичайно, на такі підстави для заперечення посилаються і ті, які вважають Бога керманичем усього і визнають Промисел [Божий]. Висловлювання ж осіб, які цілком відкидають Бога чи Промисел [Божий], зараз розглядати не будемо.
Бог знає все ще до того, як щось відбулося, і нічого із того, що відбулося, не ставало Йому відомим, лише тоді, коли відбувалося, наче доти було невідомим. Тому яка ж є потреба молитися (αναπεμπεσθαι ευχην) Йому, адже ще перед тим, як ми молимося (ευχασθαι), Він знає, чого ми потребуємо? «Бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього» (Мт. 6,8). І цілком справедливо, що Отець і Творець усього сущого, який «любить усе, що існує і не бридиться нічим із того, що сотворив» (Мудр. 11, 24), і без молитов (χωρις του ευχασθαι) рятівничо розпоряджається [долею] кожного, подібно до батька, який захищає своїх ще зовсім юних дітей, не очікуючи від них прохань про це, бо вони взагалі ще не в стані просити його або ж через незнання часто хотіли б отримати цілком протилежне тому, що їм підходить і що корисно. Ми, люди, набагато більше відрізняємось від Бога, ніж малолітні діти від своїх передбачливих батьків.
Звичайно, Бог не лише передбачає майбутнє, а й визначає, і ніщо не відбувається супроти встановленого Ним порядку. Тож, коли б хтось молився, щоб зійшло сонце, то його вважали б божевільним, бо через молитву (δια της ευχης) він просив би про настання того, що настає і без його молитви (χωρις της ευχης); так само нерозсудлива і та людина, яка думає, що після її молитви (ευχην) стається те, що обов’язково сталося б, коли б вона не молилася (μη ευχαμενου). І знову ж таки, подібно як той виявив би цілковитий безум, хто в час літнього повороту сонця вимучений сонцем і страждаючи від спеки, думав би, що через його молитву (δια της ευχης) сонце повернеться до весняних [небесних] знаків, так що можна буде своєчасно насолоджуватися політним повітрям: так само і той виявив би повне божевілля, хто вважав би, що через його молитву (δια το ευχεσθαι) можна відвернути лихо, яке трапляється з людським родом у силу необхідності. Якщо ж «нечестиві вже від материнського лона збилися з дороги» (Пс. 58 (57), 4), а праведний від утроби матері своєї вибирається (пор. Гал. 1, 15), якщо ж навіть про тих, які «ще й не народились і нічого доброго чи злого не зробили, – щоб постанова Божа була за вибором, не від діл, але від того, який кличе» (Рим. 9, 11 – 12) говориться: «Старший буде молодшому служити» (Бут. 25, 23), то ми марно молимося за прощення гріхів чи за те, щоб отримати міцність Духа, щоб «ми могли все в тому, хто укріплює нас» (пор. Флп. 4, 13). Якщо ми нечестиві, то збилися з дороги від материнського лона, якщо ж ми вибрані [Богом], від утроби нашої матері, то чесноти наші виявляться навіть тоді, коли б ми і не молилися. Інакше як же ще до народження молився Яків, так як про нього пророкувалося, що він перевершить Ісава, і брат йому слугуватиме? (пор. Бут. 25, 23) Що ж нечестивого вчинив Ісав, що його ненавиділи ще до народження? І чому Мойсей молився, коли у 87-ому псалмі сказано, що Бог «був його пристановищем перш, ніж постали гори, і народилася земля, і всесвіт…» (пор. Пс. 90 (89), 1 –2). Але ж і про всіх спасенних у посланні до ефесян написано: «Отець у Христі вибрав їх перед заснуванням світу, щоб вони були святі й бездоганні перед ним у любові. Він призначив їх наперед для себе на те, щоб вони стали його синами через Ісуса Христа» (пор. Еф. 1, 4 – 5). Тож чи знайдеться з-поміж обраних перед заснуванням світу хто-небудь такий, хто непоправно втратив би своє передобрання? Виходить, йому немає потреби в молитві. Або ж якщо хто не є ані вибраний, ані не призначений наперед, то він даремно молиться, хоч би й молився нескінченну кількість разів, його не буде почуто. «Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, а яких покликав, тих оправдав, яких же оправдав, тих і прославив» (пор. Рим. 8, 29 – 30). Над чим до знемоги трудився Йосія, або чому ж він, молячись, переймався тим, чи буде він почутий, чи ні? Ще бо перед багатьма поколіннями було провіщене його ім’я, і діла його були не лише передбачені, а й напророчені перед численними слухачами. Чому Юда молився, якщо його молитва стала йому за гріх? (пор. Пс. 109 (108), 7) Адже від часів Давида було провіщено, що він втратить свій уряд, тоді як інший візьме його замість нього? (пор. Пс. 109 (108), 8) Отже, молитва виявляється справою безглуздою, оскільки Бог є незмінний, все передбачає і залишається непохитним у своїх визначених наперед намірах. Нерозважливо думати, що волю Божу можна змінити через молитву. Безглуздо [благати Бога], начебто Він не визначив наперед [своїх намірів], а очікував на молитву від кожного. Безглуздо [благати Бога], щоб через молитву Він сотворив те, що потрібно тому, хто молиться, і уряджував його в такий спосіб, щоб для того, хто складає молитву, воно було доцільним, але так, наче раніше Йому Самому не було відомо.
Тепер дослівно наведімо рядки із твого листа до мене, на які потрібно відповісти. Ти пишеш наступне: «По-перше, якщо Бог передбачає майбутнє і воно доконче має настати, молитва є марною. По-друге, якщо все стається згідно з волею Божою і наміри Його є непорушні, і нічого із того, що Він хоче, не може бути відвернено, то молитва даремна». Щоб розвіяти сумніви, які послаблюють наше прагнення до молитви, вважаю корисним подати таке.
6. Із рухомих речей одні перебувають у русі завдяки зовнішньому двигунові, як, наприклад, неживі предмети, пов’язані в одне ціле силою притягання, а інші також завдяки зовнішньому двигунові рухаються унаслідок природньої життєвої сили. Це стається тоді, коли вони перебувають у русі не як такі, якими є, а подібно до тих, які пов’язані в одне ціле силою притягання. Бо і каміння, добуте із родовища, і дерева, сухі від кореня, пов’язуються в одне ціле силою притягання і приводити в рух їх може лише зовнішня сила. Навіть тіла тварин і ті із висаджених рослин, які зручні для перенесення, коли хтось переносить їх з місця на місце, переносяться на нього не як тварини чи рослини, а подібно до каміння та дерев, сухих від кореня, які вже не здатні рости. Якщо ж інколи сухі дерева і рухаються, оскільки всі тіла є тлінні, то вони руйнуються і зазнають руху, тісно пов’язаного із тлінням.
Другому різновиду руху підвладні ті предмети, які рухаються завдяки притаманній їм внутрішній і природній життєвій силі. За висловлюванням тих, які окреслюють це поняття точніше, вони рухаються усередині самих себе.
Третій різновид руху властивий тваринам, рух яких називається рухом, що виходить від них самих (απ αυτου).
Думаю, що рух розумних істот є рухом через них самих (δι αυτων).
Якщо ми від тварини відібрали рух від неї самої, то її вже не можна вважати й твариною, вона буде подібна або на рослину, яка рухається завдяки природній силі, або ж на камінь, якому щось ззовні надає руху. Якщо ж якась істота прямує своїм власним рухом, то потрібно вважати її розумною, адже ми вже сказали, що вона визначається в рухах через себе саму. Тому ті, які заперечують рух людини через себе саму (наш добровільний вибір), приймають його як щось цілком безглузде. По-перше, вони вважають, що ми є істотами не живими, а по-друге, ніби ми позбавлені розуму, отже рухаємося завдяки якійсь зовнішній силі, але аж ніяк не рухаємося самі по собі. Тому можна було б сказати, що ми довільно здійснюємо те, що має здійснитися внаслідок зовнішнього впливу. Окрім того, якщо хтось зосередиться на своїх особистих почуттях, то побачить, чи може він, не поринаючи у безсоромність, стверджувати, що він не сам бажає, не сам їсть, не сам прогулюється, не сам погоджується із різного роду вченнями і схвалює їх, не сам заперечує інші твердження як неправдиві. Відтак, як існують деякі вчення, яких людині важко притримуватися, хоча б вона і намагалася підкріплювати їх аргументами незліченну кількість разів, або ж підшукувати переконливі докази, так і щодо людської діяльності неможливо мати переконання, наче у ній нічого не залежить від нашої влади. Бо кого ж можна упевнити, що ми нічого не здатні осягти своїм розумом? Або ж хто живе так, що з приводу всього охоплений сумнівами? А хто не дорікає своєму слузі, якщо у нього закралась думка, що той слуга вчинив гріх? І хто сина не картає за те, що він не виконує обов’язків стосовно батьків? Хто ж не осуджує і не ганить жінки, яка вчинила перелюб і дозволила собі щось ганебне? Бо сама істина силує і приневолює, хоч би хтось і підшукував проти неї безліч підстав, вона спонукує то до похвали, то до огуди, бо наш добровільний вибір залишається за нами і визначає незалежно від нас, хто гідний похвали чи осуду.
Якщо ж він залишається за нами, якщо безліч разів ми схиляємось то до доброчесності, то до пороку, якщо ми знову віддаємо перевагу то обов’язку, то нехтуванню ним, то ще задовго до нашого добровільного вибору від самого початку створення і упорядкування світу Богові разом з усім іншим неодмінно було відомо, який це буде наш добровільний вибір. І при всіх своїх установленнях щодо кожного вчинку нашого добровільного вибору Бог відповідно побачив і визначив наперед, щоб кожний рух нашого добровільного вибору був винагороджений з боку Його провидіння відповідно до заслуг кожного [з нас], так само, як Він визначив наперед те, що має статися у зв’язку з майбутніми подіями. Але це визначення наперед стається не так, –начебто Боже провидіння зумовило кожний наш майбутній вчинок, який звершуватиметься завдяки нашому добровільному вибору і бажанню. Якщо дозволити собі таке припущення, що Богові майбутнє невідоме, то ми й тоді все одно погрожували б, що хочемо робити і те, й інше. Через [Боже] провидіння повніше виявляється те, що добровільний вибір кожного береться до уваги лише стосовно відповіднішої властивості світу управління усим.
Отож, якщо добровільний вибір кожного відомий Богові і Він його передбачає, то провидіння Боже кожному його наперед і визначає відповідно до його заслуги; так само зважається на те, за що той чи інший віруючий молиться, з яким налаштуванням і що він хоче отримати. І після того, як це взято до уваги, з кінцевим рішенням Бог визначається таким чином: «Того, який безперестанку молиться, Я чую саме завдяки його молитві, яку він [щиро] промовляє устами своїми, а молитви ось того не чую, головно через те, що він або не гідний, щоб її вислухати, або тому, що молиться за речі, які для нього, як для молільника, непотрібні, такщо і Мені не личить зглянутись на таке [прохання]; і в часі тієї молитви, наприклад, того чи іншого [із людей] Я не почую його благання, і навпаки, в часі тієї ж молитви почую». А якщо хтось хвилюється через те, що Бог у передбаченні майбутнього не може помилятися, і вчинки [наші] бувають вимушеними, то потрібно відповісти такому, що Бог доконечно знає, що ця і та людина незмінно і постійно кращого не хотітиме, що вона настільки зажадає злого, що буде неспроможна повертатися до переваги добра. «І знову Я сподоблятиму цим і тим того, хто молиться, бо це подобає Мені, оскільки він щиро Мені молиться і ревно відданий молитві. Тому ж, який тільки інколи вдається до молитви, одне і друге Я даруватиму «куди більше за те, чого він просить або що розуміє» (пор. Еф. 3, 20). Я даруватиму це, бо подобає Мені обдарувати його благодіяннями і вділяти більше, ніж він здатний просити. І одному, який перебуває в тих чи інших обставинах, Я посилатиму оцього ангела як слугу, який з того часу і почне сприяти його спасінню і до певної пори буде його підтримувати, а другому посилатиму іншого [ангела], наприклад, потрібнішого за того, який приходить на поміч першому. A в цього, який поволі занепадатиме духом і повернеться до світського, після того як був прибічником високих вчень, Я відберу того найкращого помічника». З відходом його відома згубна могутність, отримавши шанс діяти так, як їй на руку лягає, наблизиться до його безпечності, і, навіявши в думках потяг до тих і інших провин, спонукуватиме його, уже охочого піддатися гріхові, до нових прогрішень.
Отже, Бог, вже визначивши усе наперед, говоритиме начебто так: «Від Амона народиться Йосія, який не наслідуватиме переступи свого батька, а ставши ось на цю дорогу, яка веде до чесноти, при помочі [ангела] буде шляхетним і благочестивим, він зруйнує жертовний вівтар, споруджений Єровоамом (пор. ІІ Царі 21, 19 – 26; 22, 1 – 1; 23, 15). Але Я знаю і те, що під час приходу мого Сина до роду людського, Юда попервах буде шляхетним і чеснотливим, а пізніше зіб’ється зі шляху і впаде в людські прогрішення, і з цієї причини справедливо зазнає різних терпінь». Можливо, ця прозірливість про все, у всякому випадку про Юду та інші таїнства, є і у Сина Божого, Який, проникаючи у розвиток майбутніх подій, передбачив [обличчя] Юди і гріхи, які він учинятиме, такщо духом своїм осягаючи це, Він ще раніше, ніж Юда народився, говорив через Давида: «Боже моєї хвали, не мовчи!» (Пс. 109 (108), 1) і так далі. Оскільки Я знав майбутнє і те, з якими зусиллями Павло пориватиметься до благочестя, на самому початку світотворення, перш ніж всесвіт був сотворений Мною, Я забажав Собі вибрати його. І ті сили, які помагають спасінню людей, Я довірю йому відразу при його народженні; від утроби матері виберу Собі його і дозволю, щоб він попервах, в часи юності, через незнання, в нерозумній ревності, під виглядом благочестя переслідував тих, які вірують в Помазанника Мого, і стеріг одіж тих, хто камінням побивав раба Мого і свідка Стефана (Діян. 22, 20). Після ж юнацької невгамовності, згодом, вражений випадком (Діян. 9, 3), щоб він змінився на краще, і не хвалився переді Мною, а казав: «Я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу» (1 Кор. 15, 9); і щоб він, взявши до серця благодіяння, вилиті Мною на нього, після прогрішень, які він учинив в юності під виглядом благочестя, потім визнавав: «Благодаттю Божою я є те, що є» (1 Кор. 15, 10), щоб в усвідомленні своїх учинених прогріхів супроти Христа ще в своїй юності він надмірно не загордів висотою об’явлень (2 Кор. 12, 7), які Я зі Своєї ласки явив йому.
7. А на звинувачення щодо молитви про схід сонця потрібно відповісти так. І у сонця є певний добровільний вибір, бо і воно хвалить Бога разом з місяцем, тому й говориться у Святому Письмі: «Хваліте його, ви, сонце й місяцю» (Пс. 148, 3). Очевидно, таке право вільного вибору є і в місяця, і відповідно у всіх зірок: «Хваліте його, всі ясні зорі!» (Пс. 148, 3). Тож, як ми сказали, з приводу нашого, кожного зокрема, добровільного вибору, яким ми користуємось на землі, Бог для користі кожного встановив на ній такий порядок, який відповідає нашій потребі. Так само треба визнати, що стосовно непохитного, визначеного, сталого і розумного добровільного вибору сонця, місяця і зірок Він гармонійно розмістив у всесвіті небеса разом зі шляхами зір та їх рухом по них. І якщо я не даремно молюся з приводу свого добровільного вибору, то він приносить небагато користі для блага всесвіту щодо зірок, які рухаються хороводами у небі. Тому що про земних істот можна сказати, що всілякі з’яви, які виникають із обставин, в яких ми перебуваємо, спонукують нас до непостійності або схиляють до прогрішення, до того, щоб зробити або сказати те чи інше; а з небесними [творіннями], навпаки – яка ж бо зроджена з’ява може збити їх з дороги і змусити відійти від шляху, корисного для світу? Кожне з них має ту ж саму розумом пройняту душу і послуговується тим самим ефірним і досконало чистим тілом.
8. Крім того, для заохочення до молитви і для стримування від нехтування нею доречно буде скористатися і таким прикладом. Подібно до того як народження дітей неможливе без жінки і придатної на це сили, яка бере участь у дітонародженні, так само хтось не інакше може отримати це або те, якщо у свою чергу не помолиться з відповідним способом думок, з такою ж вірою і способом життя, яким він жив до молитви.
Тож, не слід бути багатослівним, не треба просити про неістотне, не потрібно молитися про земне, приступати до молитви із роздратуванням та із безладними думками. Без очищення [від гріхів] не можна збагнути, від чого слід звільнитись під час молитви, а той, хто молиться, не може просити про прощення гріхів, якщо він від серця не прощає провини братові своєму, який благає його про вибачення. Різноманітну користь, як, я вважаю, може осягнути той, хто молиться так, як належить або ж хто всіма силами прагне до того. І передусім, безперечно допомагає, якщо хтось духовно налаштований до молитви і завдяки перебуванню душі в молитовному стані, віддає себе Богові, побачивши в уяві, що розмовляє з Ним, бачить Його і що Він присутній біля нього. Подібно до того, як різні уявлення і спомини оскверняють з’явлені про ці уявлення думки, з яких зринають [наші] спогади, так само нам слід бути переконаними, що подібним чином же згадування про Бога, в якого ми віруємо, Який сягає найпотаємніших порухів [нашої] душі приносить нам користь. Сама ж душа так налаштовується, що стає до вподоби Всюдисущому, Який споглядає її і осягає кожну її думку, Який випробовує серце і вивідує утробу (пор. Пс. 7, 10). А щодо припущення, що ніякої користі не було б у того, хто в своїх думках звернувся до молитви крім цієї: не слід і такій людині думати, що так благоговійно налаштувавши себе в часі молитви, вона отримає хоч якусь незначну вигоду. Це поставлення себе перед Богом утримує нас від багатьох гріхів, скеровує до стількох чеснот; ті ж, які постійно віддають себе молитві, знають про це з власного досвіду. Якщо вже спомин і пам'ять про славного мужа, який відзначився мудрістю, спонукує нас до змагання з ним і часто перешкоджає нашим жаданням до злого, то наскільки більше допомагає нам спомин про Бога, Отця усього [сотвореного] разом з молитвою до Нього, а ще більшу користь приносить переконаним [у вірі], які стоять перед Ним і розмовляють з Ним, Який є тут присутній і чує їх!
ереклад Дзвінки Коваль)

Немає коментарів:

Дописати коментар