субота, 22 вересня 2012 р.

Різдво Пресвятої Богородиці

Цього року якось особливо пережив це свято. Не думаючи особливо про його зміст якось само собою прийшло кілька думок. Вирішив записати.
Звичайно свято Різдва Богородиці цікаве під історичним оглядом. Народжується людина, яка дасть життя Життєдавцю, зачне Слово, зродить Світло, кормитиме Кормителя всього, вчитиме говорити Євангеліє, виховуватиме Мудрість, співстраждатиме Радості, ховатиме Воскресіння і при цьому всьому залишатиметься в тіні настільки, що Отцям візантійської літургії для більшості її свят доведеться використовувати євангельський текст про іншу Марію. Навіть похвала її лону - вмістилищу Невмістимого - проектується її божественним Сином на всіх, хто слухає Слово і зберігає його.
Але є і інше. Богородиця - ікона Церкви. У ній Церква вбачає те чим вона сама прагне бути - носієм Христа, Його вмістилищем, Його Тілом, Його голосом у цьому світі, Його мудрістю, благословенням і любов'ю. Церква покликана Богом саме як носій Христа, місцем де Христос зачинається у конкретній людині, зростає в ній провадить через уподібнення до Його страждань і Воскресіння аж поки не явиться світові досконало.
І для кожного з нас Богородиця теж є іконою. Її різдво є образом нашого хрещення, народження до готовості прийняти Христа, зростити Його, уподібнити своє життя Його життю і при цьому залишитись в тіні аж до моменту зустрічі з Ним у нашому успінні. Від Різдва до Успіння Богородичні свята є іконічним явлінням життя Церкви та окремих її членів у центрі якого завжди стоїть Христос. Думаю, саме тому у свято Різдва Богородиці читають величний піснеспів Христові із послання св. ап. Павла до Филип'ян.

Немає коментарів:

Дописати коментар