середа, 25 травня 2011 р.

Літургійний час і євхаристія

Хоча не часто доводиться щось добре прочитати через катастрофічну нестачу часу, нині сподобився прочитати дуже добру статтю про православне християнське розуміння часу і євхаристії у творі Бориса Пастернака Доктор Живаґо.
Переклав на скору руку кілька уривків як нотатки чисто для себе, щоб потім подумати без часового тиску. Не думаю, шо таке колись буде тому ділюся:
Olga Rayevsky-Hughes
Літургійний час і євхаристія у романі Пастернака Доктор Живаго1
305: Християнське розуміння часу поєднує два ніби супротивних один одному принципи: освячення часу та долання часу. Поєднання есхатологічного виходу із часу у євхаристії і освячення кругообігу часів року, днів і годин у богослужіннях річного добового кола є основою православного богослужіння, яке послідовно відображає християнське богослов’я часу.

У сучасній історичній літургіці існують різні погляди на походження цього поєднання “часу” і “вічності” у богослужінні. Одне пояснення передбачає, що у первісній християнській спільноті есхатологічне відчуття часу і очікування близького приходу Христа виключало освячення часу. У цій інтерпретації освячення часу у богослужбовому колі було знаком примирення Церкви з цим світом у поконстантинівську епоху.2 Прихильники іншого погляду вважають, що поєднання есхатологічного виходу з часу і освячення часу було притаманне християнському розумінню від початків. Це не поступка світові, а відображення глибокого зв’язку християнства з часом: “Зміст новозавітньої віри — не позачасовий міф і не позачасова релігійно-філософська концепція; він пов’язаний із стихією часу і потребує уваги до часу, до “знаків часу”.”.3 Історично таке розуміння часу було зумовлене тим, що ранньохристиянська спільнота успадкувала принцип освячення часу з практики богослужіння синагоги.4
Християнство також успадкувало і посилило біблійну традицію “містичного історизму”, у якому на відміну від античності, що змагалась до звільнення від рабства часу (вічне повторення), спасіння людини відбувається у історичному часі. Бог використовує час для сповнення Свого плану спасіння людини і світу. На відміну від античного світогляду з вченням про вічне повторення, юдео-християнський есхатологізм стверджує незворотність історичного часу і рух історії до кінця (у християнській традиції — до другого пришестя Христового). Життя Христа (народження, смерть, воскресіння) співвідноситься з конкретною датою, яка не повторюється, але є єдиною.5 Воплочення Христа, Сина Божого, сталося в часі, тобто вічність явилась у часі. І як християнство не відкидає цей світ, спасти який прийшов Христос, так само воно не відкидає і біжучий час, як частину цього світу. Прив’язання християнських свят до конкретних календарних
306: дат (Різдво, Благовіщення, Преображення та ін.), а богослужінь добового кола (вечірня, утреня, часи та ін) до конкретного часу чи години дня, свідчить про освячення часу, періодів року, днів та годин.
Однак, хоча християнський рік співвідноситься з часами року, у християнському богослов’ї часу циклічність річних періодів, так само як і лінійний біг часу, перемагаються у євхаристії. Основне християнське богослужіння, літургія, центральною частиною якого є євхаристія, не входить у добове коло богослужінь, тобто воно не прив’язане якомусь конкретному часові дня. Тим не менше літургія співвідноситься з часом, оскільки її звершують у “день Господній”.
Христос воскрес у перший день тижня, тобто у наступний день після суботи, і цей перший день (воскресний) став днем звершення євхаристії. “День Господній”, як перший день тижня, знаменує сотворення світу, а як день воскресіння Христа, він стає першим днем нового творіння. Есхатологічність євхаристії, що звершується у цей день підкреслюється другою назвою “дня Господнього” як “восьмого” дня. У пізньоєврейській апокаліптиці, як і восьме тисячоліття, восьмий день символізував початок нового еона, нового часу. Воскресіння Христа перетворює день “перший” у день “восьмий”, не відміняючи першого значення, а поєднуючи його із новим. “День Господній” перебуває поза часом, він єдиний і остаточний. Таке розуміння дня звершення євхаристії виражає співвідношення есхатології з часом. Євхаристія виходить із профанного бігу часу, але не відміняє його.6
Поєднання у богослужіннях Церкви євхаристії з богослужінням часу стверджує реальність цього часу і життя, спасти які прийшов Христос. Звідси православне сприйняття храму і богослужіння, яке там відбувається як “неба на землі”, що поєднує дві реальності, цього світу та царства Божого.7
308: Євхаристія перемикає нас із біжучого, профанного часу у час сакральний. Час у Євхаристії — сакральний час за суттю. Кожна євхаристія виводить вірних у новий час, тобто у царство Боже.8 В літургії Тайна Вечеря, страсті, смерть і воскресіння Христа не просто поминання минулого. Ці події, залишаючись пов’язаними із конкретним історичним часом у минулому, завдяки їх мета-історичній суті стають су-часними богослужіннями Страсного тижня і пасхи, а також кожної літургії.9 Основні елементи євхаристії це поминання, благодарення і любов-жертва (хрест). Суттєвим є також те, що літургія, частиною якої є євхаристія, спільнотне богослужіння. Саме слово “літургія” означає “спільна справа”. На кожній літургії зібрання вірних являє цілу Церкву.
312: Слово євхаристія означає “благодарення”. Євхаристійне благодарення, це, в першу чергу, благодарення Богові за дар життя, за відкуплення від гріха, тобто за спасіння від знищення і смерті, і тим самим прийняття життя і радості життя. О особистому плані благодарення, як відповідь на дар життя, це не лише хвала Богові, але і творча реалізація себе як людини. Як соборний досвід прийняття дару життя кожна євхаристія включає не лише дане зібрання вірних, але всіх людей взагалі і весь світ. Це включення цілком конкретно виражене у євхаристійних молитвах православної літургії.10
314: Євхаристія є явлінням Царства майбутнього віку у нашому часі. В кожній літургії зібрання вірних виходить з цього світу в Царство Боже, щоб потім знову повернутися у світ. (пор. Виголос священика в кінці літургії: “З миром вийдім”). У православній традиції ця послідовність виходу і повернення служить моделлю для життя подвижників, котрі після багаторічного відходу із світу повертаються під кінець життя у світ цей, щоб служити людям. У російській традиції ця послідовність особливо добре відома на прикладах Серафима Саровського та Оптинських старців.
315: Царство Боже дане кожній людині як можливість, яку треба реалізувати, над якою треба активно трудитись, і за яку треба боротись.11
317: Літургійне поминання Тайної Вечері у євхаристії це не просто людське поминання минулої події, а актуалізація цієї події у виході в сакральний час. Це поминання, яке робить Тайну Вечерю реальною і су-часною кожній літургії. Беручи участь у Царстві Божому на літургії, ми входимо у невмируще життя і пам’ять Божу. У біблійному розумінні пам’ять Бога про людину означає дар життя, бути в пам’яті Бога означає мати життя, а бути забутим Богом означає знищення і смерть.12
318: На відміну від звичного і широко розповсюдженого погляду, що асоціює з християнством і церквою традиційність, Новий Завіт послідовно і настійливо підкреслює саме новизну. Ідея новизна закладена у благовісті Євангелія і назавжди залишається новою, оскільки її треба відкрити і прийняти кожній людині наново. Апостол Павло виражає цю небувалу новизну гранично чітко: “Хто в Христі, той — нове творіння; старе відійшло, тепер все нове”(2Кор 5.17).13 Існує паралель між євхаристійним розумінням життя, як по-новому осмисленому християнстві ... і поверненням літургії значення як молитви спільнотної та її есхатологічного виміру, як входження у Царство Боже, явища, характерного для християнства у двадцятому столітті.14
319: Сприйняття життя через євхаристію, яке поєднує радість життя і вдячність за дар життя з творчою відповіддю на цей дар, відповідає поглядам християнської антропології, яка приймає людину як істоту не лише логічну, але і творчу, на образ Божий, і євхаристійною, здатною благодарити Бога як творця світу і життя.15
1Raevsky-Hughes, O. Литургическое время и евхаристия в романе Пастернака "Доктор Живаго" // Christianity and the Eastern Slavs. - Berkeley, 1995. - Vol. 3. - С. 302-325.
2G.Dix, The Shape of Liturgy, london 1945, chap 11 “The Sanctification of Time”.
3С.Аверинцев, “Порядок космоса и порядок истории в мировоззрении раннего средневековья”, Античность и Византия, Москва 1975, 720. Див.. аналіз різних інтерпретацій богослов’я часу в: А.Шмеман, Введение в литургическое богословие, Париж 1961, 59-104. Ср. Погляд на христианське богослов’я часу як на творче вирешення проблеми філософії часу в S.G.F.Brandon. Time and the Destiny of Man, The Voices of Time, ed. J.T.Fraser, New York, 1966, 151.
4Про старозавітні витоки християнського богослужіння див.: L.Bouyer, Eucharist, Notre Dame, 1968.
5Значення конкретного часу життя Христа стверджується символом віри: “Розп’ятого за нас при понтійськім Пилаті”. Див.: J.R.Russel, Time in Christian Thought // The Voices of Time, 60. Про протиставлення новозавітньої концепції часу античній див.: O.Cullman, Christ and Time, Philadelphia, 1950. див. також, M.Eliade, The Myth of the Eternal Return, New York, 1954.
6Про богослов’я “дня Господнього” див.: J.Danielou, The Bible and the Liturgy, Notre Dame, 1966. Див. також А. Шмеман, Введение, 84. Liturgy and Eschatology.
7Див.: С.Булгаков, Свет невечерний, Москва 1917, 203. а також А.Шмеман, Евхаристия, Париж 1984, 41-42.
8Див.: L.Bouyer, Rite and Man: Natural sacredness and Christian Liturgy, Notre Dame, 1967, 204.
9Див.: Cullman, Christ and Time, 74, 155-156; Eliade, Pattrens in Comparative Religion, New York 1958, 389; Danielou, The Bible and the Liturgy, 137, 269.
10Пор. Молитву заступництва, яку Шмеман називає “космічною”: Пом’яни, Господи, тих, що в пустелях ....
11Пор. Мт.11.12; Лк 16.16.
12Про перебування в пам’яті Божій див.: Bouyer, Eucharist, 84-85, 103-104.
13Про позитивний зміст слова “новий” в християнстві, на відміну від традиційної релігійності, див.: С.Аверинцев, Порядок космоса, 270.
14Див. напр.: J.H.Srawley, the Liturgical Movement: Its Origin and Growth, London, 1954; The Eucharistic and Liturgical Renewal, Oxford 1960; Шмеман, Введение.
15K.Ware, The OrthodoxWay, Crestwood, N.Y., 1979, 68-69.

Немає коментарів:

Дописати коментар