Обряд входу Вечірні у давньому східносирійському літургійному коментарі

У сучасній святковій вечірні візантійського обряду передбачено вхід священника із свічками і кадилом (інколи із євангелієм, якщо передбачено читання із нього), який виглядає дуже незрозуміло. Після вечірньої псалмодії процесія виходить із святилища, обходить ліву сторону іконостасу і заходить знову у святилище, після чого співають піснеспів "Світло Тихе" і відбувається загальне кадження престолу, вівтаря та всього храму. 

У давнньому східносирійському коментарі, ця процесія описана набагато зрозуміліше. Там вона пов'язана із виходом клиру на середину храму - на віму (від якої в нас залишився лише тетрапод) - де власне і відбувалась уся  Вечірня, аж до завершальних ектеній та кінцевого благословення вірних (подібно як зараз в нас вона відбувається на т.зв. 'Єрусалимській Утрені'). 

Звершення Богослужінь священником разом із вірними в тому самому просторі може суттєво оживити відчуття спільної молитви. І сенс самих обрядів - і запалення світла, і приношення кадила, і спільного співу -  перестане бути незрозумілим танцем чи театральною сценкою, а перетвориться в осмислене святкування присутності Христа у Його церкві тут і тепер. 

А ось і сам текст коментаря:

Подивися, скільки всього приготовано для кадильного антифону «Тебе, Господи, ісповідуємо, що Месію Єси, Ти бо Воскреситель тіл наших і Відкупитель душ наших Єси», який співаємо п’ять разів: усі лампади запалюються,— тоді як раніше горіло їх менше … Тепер відчиняються ворота апсиди (вівтаря), яка є небом, і виходять разом із священником, несучи хрест та Євангеліє; а перед ним ідуть ряди піддияконів і дияконів зі світильниками та кадильницями. І першими виходять піддиякони, оскільки вони ближчі до нас. Світильники, які вони несуть, вказують на те, що вони є управителями зір. Диякони ж, які означають вищу церкву ангелів, виходять за ними, несучи кадильниці, вони ближчі до хреста, бо стоять ближче до престолу. Кадильниці, які вони несуть, — це пахощі хвали Господу, якими є виголоси «Свят» і «Алилуя». Хрест уособлює нашого Господа — як у Його першому, так і в майбутньому об’явленні; тут же означає Його об’явлення при Йордані.

Щоденні богослужіння у анонімному східносирійському літургійному коментарі 9-го століття

Чому отці постановили, щоб ми щодня мовили три молитви: Вечірню, Опівнічну та Утреню? І чому вони веліли служити Таїнства в недільні й святкові дні, а під час посту й страстей — у третій, шостий і дев’ятий Часи, а також на Повечір’ї?

Отці веліли, щоб у Церкві вживалися три молитви: Вечірня, Опівнічна й Утреня. І так вони передають: вечірнє й утреннє богослужіння взяті з закону Мойсея, який наказав, щоб священики щодня приносили агнця вечірнього й агнця ранкового. Нічне ж богослужіння походить зі слів Господа нашого і Давида. Давид сказав: «Опівночі вставав я, щоб прославляти Тебе за праведні суди Твої, Праведний» (Пс. 118, 62). Господь же сказав: «Чувайте, бо не знаєте, о котрій годині прийде Господь ваш: увечері, чи опівночі, чи при співі півня» (Мт. 13, 35). Це Опівнічне чування, яке Він для нас установив, Він заповідав як обов’язок. Також Він сказав Своїм учням: «Отож, не змогли ви бодай одну годину чувати зі Мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу» (Мт. 26, 40–41). А ще: «Раб, який знає наказ свого господаря», — уночі чекає на його прихід. І те, що ми воскреснемо опівночі в останній день, видно з того, що Він знову каже: «Опівночі пролунав крик: Ось жених іде, виходьте Йому назустріч» (Мт. 25, 6). Адже й наше воскресіння з мертвих буде в останню ніч, коли очікується Його прихід. Отож ми цим знаменуємо наше воскресіння з мертвих і наш вхід у небо.

Опис храму в анонімному східносирійському літургійному коментарі

Можливо цей анонімний східно-сирійський коментар 9-го століття був би одним із багатьох 'чергових' коментарів на пояснення частин храму, але він цікавий тим, що вказує на певні особливості, притаманні архітектурі наших храмів: 

а) престол і місце для клиру посеред храму = тетрапод; 

б) вхід з південного боку; 

в) бабинець (= храм жінок) в західній частині храму.

Особливо цікавим є тетрапод, інколи з двома пультами праворуч і ліворуч, які нині служать аналоями для ікон. Цікаво, що це 'місце для клиру' посеред церкви зображається на наших іконах Воздвиження хреста, Стрітення та Покрови пресвятої Богородиці.

Мені, принаймні, було надзвичайно цікаво його почитати. 

А ось і сам текст:  

Чому ми розподіляємо церкву на апсиду, храм і жіночу частину? І чому Ішо’яб постановив, щоб хрестильниця була на південному боці?

Дехто каже, що так само був у Єрусалимі влаштований дім [Божий], тобто скинія свідоцтва: частково як «святе святих», частково як «скинія свідоцтва», частково як дім перед скинією. Його брами, кажуть, відчинялися на південь, у напрямку Йордану. Це вони доводять тим, що ізраїльтяни, перейшовши Йордан, здобули землю обітовану; звідси й вийшло, що брами дому відчинялися до Йордану, тобто на південний бік Єрусалима.

Інші ж заперечують, що це є обов’язковим, й твердять, що немає різниці, куди саме відчинятимуться брами або де стоятиме хрестильниця. І наводять приклад деяких церков, які облаштовані інакше й не засуджуються за це. Але блаженний Ішо’яб постановив це так, щоб воно виражало певне таїнство, а не тому, що так необхідно має бути. Подібно як, говорячи про начиння церкви, він звелів, щоб диякони та піддиякони йшли до церкви в обід, хоча різниці не було б, чи вони пішли б уранці чи напередодні,— так і тут він говорив.

Однак давні люди кажуть, що колись частини церков не були так упорядковані: жінки, кажуть, також входили в апсиду й там приймали Таїнство. Це особливо відбувалося в землі Ромейській. Але після того, як блаженний Несторій був обраний у Константинополь, він зі своїм релігійним завзяттям звернув увагу на таїнства, що їх здійснює Церква. І, побачивши, які вони, він упорядкував церкву відповідно до таїнств, які в ній звершуються.

Свято Оновлення Храму в Єрусалимі

… у вересні Оновлення (свято освячення храму).

[Вечірня]

Господи, візвав.

На скелі Євангелія утверди Церкву Твою, Христе, обгороди її і скажи: «Врата аду не здолають її».  І хай буде вона міцною й непохитною вовіки, бо воплоченням створив Єси її, Спасе наш, помилуй нас.

Свято освячення, Господи, святості подателя, святкуючи, славимо і благаємо: освяти це наше моління за душі й тіла наші за посередництвом Богородиці та славних апостолів Твоїх, Благодійнику і Людинолюбче.

Духа Святого Твого зішли, Людинолюбче, на храм цей. Освяти його і місцем зцілення яви для тих, що приходять до слави Твоєї, освячення звершують і взивають: Спаси нас, Боже наш, бо Ти єдиний Свят єси і освячуєш усіх.

Інші.

Жертву вечірню приносимо Тобі, Христе Боже, що апостолам з небес послав Духа Святого і благодаттю наповнив Церкву соборну, в якій нам дарується відпущення гріхів воскресінням Твоїм.

Жертву вечірню приносимо Тобі, Христе Боже, що апостолів освітив божественними дарами і ними на скелі утвердив Церкву славну, в якій нам дарується відпущення гріхів воскресінням Твоїм.

Давнє освячення храму звершив Соломон, приносячи тварин як жертву цілопалення. Але коли надійшов час, Спасе, той образ Ти усунув і істину явив —жертву безкровну, яку приносять Тобі в поклонінні всі краї землі, вигукуючи:  «Усіх освяти, усіх очисти Святим Духом Твоїм».  Помилуй нас.

Прийдіте, народи, племена і язики, не на поле мирське, щоб слухати шум тілесних розваг, ані до образа золотого, щоб поклонитися ідольськими вустами, але у храмі святому духовними устами однодушно співаймо і взиваймо до Христа Бога: щоб мир у світ послав і на душі наші вилив велику милість.

 Псалом: Уся земля нехай поклоняється Тобі, понад усіх синів людських (Пс. 65, 4–5).

 Приспів: Воскликніть Богові, усі землі (Пс. 65, 1).

Молитва ἄνες, ἄφες, συγχώρησον

 Ігумен Андрій (Wade)

Молитва ἄνες, ἄφες, συγχώρησον

Палестинська практика прохання відпусту для самостійного й щоденного причастя lex orandi для втрченої ортопраксії?

Молитва, яку ми тут розглядаємо, міститься в православному чині Ізобразительних.
Ось переклад:

«Прости, відпусти, даруй прощення, Боже, наші провини — вільні й невільні,
учинені ділом і словом, свідомо чи несвідомо, удень і вночі,
у намірі чи і думці; прости нам усе,
як Благий і Людинолюбець».

У деяких виданнях слов’янського служебника[1] ця молитва подається безпосередньо перед причастям духовенства. Тут відсутні фрази «удень і вночі, за наміром чи за думкою».

Ця молитва, що просить про всеосяжне прощення, починається трьома дієсловами в наказовому способі, які відповідають єврейським slḥ, mḥl, kpr. Перші два дієслова (slḥ, mḥl) містяться в шостій berâkhâh молитви tephillâh, а третє (kpr) нагадує про день Великого Прощення — ywm kpwr. До того ж у сучасному ашкеназькому чині Йом Кіпуру ми знаходимо ці три дієслова, що співаються як приспів. У сучасному сефардському чині збереглися лише два перші дієслова[2]. Усі три дієслова зустрічаються наприкінці анафори євхаристійної літургії святого Якова, що відображає давню палестинську традицію.

Інше місце в православних богослужіннях, де з’являються ці три дієслова, — це сьома молитва утрені:

«...Отож просимо Тебе: якщо ми до цієї години вчинили якусь провину —
словом чи ділом, чи помислом, добровільно чи недобровільно,
прости, відпусти, даруй прощення;
бо якщо будеш зважати на беззаконня, Господи, Господи,
хто встоїть? Адже в Тебе — визволення: ...»

Відомо, що сім молитов вечірні та дванадцять молитов утрені були включені до палестинського Часослова з константинопольського чину ασματικὸς. Молитва, яку ми щойно навели, містить цілий вірш із псалтиря (Пс. 129), що зазвичай вважається ознакою пізнішого укладання. Тож видається, що тут ми маємо цитату з молитви Ізобразительних.

Ми знаходимо ще одну подібну цитату (і ще одну варіацію), включену до другої молитви третьої групи довгих молитов, що читаються навколішки на вечірні П’ятдесятниці:

«…Тому, Боже благий і Людинолюбче, прости, відпусти, даруй прощення нашим і їхнім [покійних] падінням у гріх, вільним і невільним, свідомим і несвідомим, явним і забутим, у ділі, в думці, у слові, у всій нашій поведінці та рухах. Померлим даруй свободу, відпущення, а нас усіх, що перебуваємо тут, благослови…»

Вечірня на початок індикту 1 вересня

 Вечірня на початок індикту 1 вересня

(у Константинополі в першій половині ХІ ст. Dres.A104) 

Порядок богослужіння на індикт відбувається так.

[Велика Церква]

Увечері, напередодні, співають «Прихили, Господи» (Пс. 85), потім останній (το τελευταῖον) антифон, після цього «Господи, візвав» (Пс. 140), і творять вхід. Прокімен – той, що відповідає дню. Диякон виголошує велику ектенію, а після виголосу, за давнім звичаєм, у Великій церкві залишаються тижневі священнослужителі, а патріарх виходить із вівтаря і прямує до Халкопратії разом із клиром, співаючи «Радуйся, благодатная Богородице Діво, пристане й заступнице роду людського, бо з тебе воплотився Ізбавитель світу; ти бо єдина єси Мати і Діва, присноблагословенна і препрославлена. Моли Христа Бога, щоб мир дарував усій вселенній».

[У Великій Церкві співають три антифони й читають три читання. Перше — з книги Премудрості Соломона, початок: «Душі праведних у руці Божій», кінець: «і опіка над його вибраними» (3,1-9). Друге — також із Соломона, початок: «Праведник, навіть якщо рано помирає», кінець: «бо благодать Божа — над преподобними його, і опіка — над його вибраними» (4,7-15). Третє — теж із Соломона, початок: «Праведні навіки», кінець: «бо дана від Господа нам міць, і влада — від Всевишнього» (5,15-6,3).

Після цього співаки на амвоні виголошують такий тропар, глас 1: «Стовпом терпіння став єси, наслідуючи праотців, преподобний: Йова — у стражданнях, Йосифа — у спокусах, і спосіб життя безтілесних, перебуваючи в тілі. Моли Господа спасти нас».

Стих 1: «Покладав надію, і поклав — аж доки… і будуть уповати на Господа» (39,2-4).
Стих 2: «Сповістив правду… щоб завжди підтримував» (10-12).
Стих 3: «Нехай звеселяться й зрадіють… не зволікай і даруй достаток» (17-18).

А після цього диякон промовляє: «Премудрість», і відразу читається уривок із Приповідок. А коли минає година і вже наближається захід сонця, читають Житіє святого Симеона. Потім, коли настає час всенічної, звершується вона за чином.]