Воздвиження - святковий чи постовий день?

Свято, яке нині називають святом Всесвітнього воздвиження чесного Хреста Господнього є дуже давнім і важливим святом. 

Його описує вже паломниця Етерія, яка відвідувала Єрусалим у 4-му столітті. Згідно з її описом це свято було радісним (всі церкви прикрашають так, як і на Пасху чи на Богоявління, і щодня відбуваються процесії до різних святих місць, як на Пасху або Богоявління) і святкували його вісім днів. Причина святкування цього свята, згідно з Етерією була подвійною - Освячення храмів Воскресіння (Anastasis) і Страждань Господніх (Martyrium) та віднайдення чесного хреста Господнього. Перших два дні святкування починалось у храмі Воскресіння звідки відбувалась процесія до храму Страстей Господніх. Від третього дня процесії відбувались і в інші церкви Єрусалиму.  Цікаво, що Етерія в своєму описі не згадує про вшанування хреста у цей день. Вшанування древа хреста з другого по шостий час, натомість, Етерія детально описує, розповідаючи про богослужіння Великої П'ятниці. Вона не вказує також дати святкування цього свята, але називає святкування загально "днями, які називають 'освячення'".

Давнй вірменський лекціонар (5 ст.?) на жаль не зберіг цілісного богослужіння, але з нього можна довідатись дату 23 вересня і тексти читань у цей день. У храмі Воскресіння співають прокімен Пс. 64 (приспів стих 2); 1 Тим. 3, 14–16; Алилуя: Пс. 148 (приспів стих 12); Йо. 10, 22–42. З текстів другого дня свята зберігся лише текст прокімена, який був таким самим як і в перший день. Про процесії лекціонар не каже нічого.

Давній грузинський лекціонар (5 ст.?), згідно з яким свято звершувалось 13-го вересня дає трохи більше інформації. Тут теж вказано, що у перший день свято звершують у храмі Воскресіння, де співали ті ж прокімени і читали ті ж читання, що й у згаданому вірменському лекціонарі. Служба другого дня, ідентична службі першого, натомість, відбувалась у церкві Страстей Господніх, після чого 'являли Всечесний хрест для усієї спільноти'.

В грузинському канонарі (7 ст.) подається більш розвинене богослужіння і в ньому вже присутній опис обряду воздвиження хреста. Євангеліє 2-го дня святкувань запозичене з служби Великої П'ятниці - Йоана 19:17-37. Але читання наступних шести днів все ще звертаються до загальної теми - значення храму і жертовника у ньому.

Тексти джерел, якби хто хотів почитати, є отут.

Найдавніші відомі піснеспіви для цих свят є отут.

Тобто ми бачимо, що свято, яке початково було радісним святом (як Пасха чи Богоявління), з часом розділяється на два - Освячення і Воздвиження. Свято, яке початково мало ту саму літургійну службу розділяється на дві, при чому друга служба - Воздвиження - набирає ноток повторення святкування Великої П'ятниці (включно зі строгим постом?). З часом свято Воздвиження, яке початково було просто другим днем святкування Оновлення головних церков в Єрусалимі, стає великим святом, а саме Оновлення сходить до рівня 'передсвяття'. 

Не спокушай підсумками, досліджуй деталі

Мт 22:35-46 

Євангельський уривок вдало поєднує два аспекти духовного життя - знання основного і знання деталей. Фарисейський спокусник хоче підловити Христа на вмінні узагальнювати Святе Письмо. Яка заповідь найбільша в Законі? - це питання мінімаліста. Що виокремити із Закону, щоб, додержуючи цю заповідь, мати спокій з рештою? Яке богослужіння найважливіше? Скільки разів на рік ходити до сповіді? Що обов'язково молитись в літургії, щоб "влізти" в годину недільного обов'язку? Хіба це не питання, які цікавлять сучасних фарисеїв? Чи не спокушають вони нині Христа подібними питаннями? 

Христос відповідає на це імперативом любові: Люби Бога і люби ближнього! Ось весь Закон і Пророки. Христос відповідає максимально неконкретно. Заповідь любові? Що конкретно означає це узагальнення Закону і Пророків? Відповідь на це в другій частині уривку. Хто є Христос? Якщо він - син Давида, чого Давид кличе його Господом? Відповідь на це питання неможливо дати жонглюючи завченими підсумками Закону і Пророків. Треба всебічно вивчати Святе Письмо, досліджувати дрібниці, відкриватись на дію Духа Святого у молитві при вивченні Слова Божого. Інакше ми приречені на мовчанку і боязнь спитати. 

Христос не вимагає знання підсумків, якими можна допитувати Його спокушаючи. Христос вимагає знання деталей віри для того, щоб спілкування з Ним ставало все глибшим пізнанням Його. Саме тоді Його імператив любові не буде лише підсумком Закону і Пророків, а життям у любові, сповнюючим Закон і перевершуючим його. Тоді, згідно із словами апостола Павла до коринтян (ІІ 4:6-15), віднайдемо світло Христа в наших серцях і зможемо, віруючи, говорити на сповнення слів писання: "Я вірував, тому й говорив".

Чудо не відбудеться без нас

Мр 6:7-13 Євангеліє нинішнього дня - чудесне. І вражає воно передусім скупістю чуд. Христос приходить на батьківщину і саме там, де всі Його знають Він - Господь Бог і Спаситель душ наших - не може чудотворити настільки, що аж Сам дивується з цього. Що передає нам це євангеліє? Передусім, помилковість певності, що ми щось/когось дуже добре знаємо. Люди дуже легко ставлять крапку саме на тому, кого знають давніше. Минуле стає на заваді сучасному і майбутньому. Минуле може стати перепоною для чуда: Цього ми знаємо і не лише його, але і його родину. Що він може? Хтось сказав геніальну фразу: Святі мали б мати купу друзів, але хто погодиться з тим, що його друг - святий. "Знання людини" часто є перепоною до того, щоб побачити у ній чудо Господнє. Інша істина, яку євангеліє хоче передати нам - чудо Господнє неможливе без нашої співпраці. Господь не гвалтує людей своєю любов'ю. Він пропонує її, але шанує наш вибір відмовитись від чуда Його любові. Дане має бути прийнятим. Більше того, даване має бути жадано очікуваним. Господь чудотворить у тих, які чекають Його чуд. Не буде миру в Україні, якщо ми не жадатимемо його у спільній молитві. Не буде доброго президента, уряду, родини, якщо вже на їх старті в наших серцях пануватиме скептицизм. Не буде чуда в родині, уряді, країні, якщо ревність очікування вимірюватиметься відсутністю. Господь не зможе створити чуда, якщо час присутності у Фейсбуку буде пропорційним до часу відсутності на молитві.

Свідчення вибраності

Мт 22: 1-14 У цій притчі Христос ставить перед очі слухачів подвійно негативний образ. Передусім негативний образ близьких до царства небесного людей. Людей, яких запрошено по замовчуванню. РодИну. Христос являє нам три типи родинних людей - ігнорантів, насмішників та шкідників. Це ті , які належать до родини, але не вникають у родинні відносини, не живуть життям родини. Їх не цікавить продовження роду - весілля. Кожен з них має свої зацікавлення і вони (ці дріб'язкові, псевдожиттєві зацікавлення) породжують у душах цих людей байдужість, кепкування, агресію. Комусь із християн байдуже питання абортів чи хабарництва, хтось вважає їх сміхотенними пережитками минулого, а хтось вбиває тих, які свідчать християнство відстоюючи право на життя та істину. Ті побутові гріхи, ха-ха-ха. Таких християн не спасе сама приналежність до родини, говорить Господь. Господь царства небесного воздає за ділами, а не за родинними зв'язками. Тому вкінці він відкидає запрошену, але негідну бенкету родину і збирає неродинних чужинців, тих, які стоять на роздоріжжях віри чи на майданах її пошуків. Але й тут діє те саме правило - ти з неродинного став родичем, отримав права члена родини, то мусиш бути гідним її - одягтися у весільну одіж. Ніхто не має права просто паразитувати на званні весільного гостя. Із правом бути родичем і їсти з весільного столу пов'язані теж родинні обов'язки - бути гостем небесного царя. Господь кличе на весілля і дає у хрещенні нове вбрання - ризу спасіння. Носити його означає бути видимим членом весілля господнього. Жодних анонімних християн! Християнство мусить бути видимим (саме тому Христа підносять на хресті), інакше нам нема що робити у весільній світлиці. Мусиш ЗНАТИ відповідь на питання царя: чому ти є християнином. Нині Господь кличе всіх до трапези щоразу, коли у храмі відбувається літургія, коли треба захистити життя, взяти у часть у обоженні цього світу через голошення християнських засад власною громадянською поставою. Весільна одіж не в останню чергу є також і знанням Святого Письма. Від того наскільки ми знаємо його залежить і те, наскільки ми зможемо явитись гідно вбраними на бенкеті небесного царя. Хай для всіх весілля царевого сина стане моментом вибрання і нагодою свідчення приналежності до родини Бога.