Мт 8.5-13 (Про святого сотника)

Вчора було слово Господнє до мене (чи якось так там пророки казали :) ), постараюся накинути кілька думок, шоб не забути. 

Євангеліє від Матея про сотника в неділю всіх святих українського народу для мене якось видалося самозрозумілим. Все те, що Господь словами Матея говорить до своїх послідовників, стосується дороги святості, до якої ми всі через хрещення покликані.

У тексті євангелія на прикладі сотника прослідковуються три основні позиції щодо святого життя. 

Передусім це безпосередність віри сотника. Віра, яка не залежить від фізичної присутності Господа (чи інших яких святостей, які нам допомагають духовно жити). "Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов до мене в дім ... Скажи слово і слуга одужає". Такої віри треба побажати кожному. Ми часто забуваємо про всюдиприсутність Божу, про те, що де б Він був "фізично", він все ж може діяти на відстані. Не треба узалежнювати свою віру від присутності якоїсь святині в своєму домі. Божого Слова достатньо для "зцілення" = оціліснення людського життя. Людина шукає Бога тут і там (Мт 24.23-24), намагається притягнути кусок віри (= прощі до святих місць, мощі, ікони, старці ітд.) забуваючи про те, що Слово Боже не є прив'язане до них остаточно. Воно діє, переходячи час і простір. На цьому побудована християнська літургія. Відбувшись один раз в "святій землі" (= Юдеї), зачаття, різдво, життя, смерть, воскресіння, вознесіння, праворучсидіння, зновупришестя дійсне і найреальніше там, де двоє або троє збираються в Ім'я Христа, щоб "це робити на Його спомин", роблячи таким чином святою всю землю, всю вселенну.

Другий аспект святості і віри сотника на який вказує євангелист Матей - знання свого місця (Sitz im Leben). Сотник знає, що він - частина Божого плану спасіння світу. Він знає, що "всяка влада від Бога"(Рим 13.1), що він "не мав би ніякої влади, якби йому не було дано згори" (Ів 19.10) і це дає йому усвідомлення власної відповідальності і, що теж немаловажно, грішності. Він свідомий того, що як людина може використовувати свою владу не так, як цього б бажав Той, Хто дав її йому, а це - вірна дорога до вдосконалення і святості.

Третій аспект, про який говорить Христос дуже важливий для всіх, хто хоче спастися - приналежність до етнічної чи релігійної спільноти не спасає сама по собі. Етнічна чи релігійна спальнота із її традиціями і усвідомленими божественними об'явленнями - лише інструмент (інколи дуже важливий і сильний) для тих, які його використовують. Бути грекокатоликом, православним, юдеєм, українцем ітд. належити до "Руси святой", яка "хранит веру православную" абсолютно ще не є запорукою святості і спасіння. Навпаки, вона може бути підставою для "викинення геть і темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів". 

Літургія, таїнства, знання Святого Писання - важливі інструменти на дорозі святості. Все ж синами царства є ті, які, повіривши у безпосередню можливість зцілення Христом, визнали його Царем і Спасителем і усиновились, прийнявши Його не у свою хату, але у своє життя.