Церква живе Словом і Таїнством. Словом, яким Господь постійно і наново до нас говорить, Таїнством у якому Він реалізує своє Слово. У Таїнстві, і тут маю на увазі не конкретно якесь із семи церковних таїнств, але Таїнство Воплочення Сина Божого, звершене у Його різдві, страстях, смерті, воскресінні, вознесінні і зновупришесті, Господь назавжди пов'язав Себе із нами передусім задля того, щоб ми могли пізнати Його. Чуючи Слово і маючи досвід живого Христа передусім у літургійній молитві церкви ми маємо можливість єднатись із Ним і пізнавати Його.
Саме тому Таїнство як і Слово передусім покликані не приховати щось, але розкрити. Не відібрати у людини дану Богом здатність мислити, осмислювати, пізнавати, але користуючись цією здатністю слідувати символам Таїнства, все тісніше поєднуючись із Христом у невечірньому дні Його царства.
Саме із такою метою були створені церквою під натхненням Святого Духа літургійні богослужіння. Кожен обряд у його первинній не зруйнованій іконоборством та поіконоборчими алегоріями структурі дуже логічний і прозорий. Окремі елементи богослужіння пов'язувались інтуїтивними для сприйняття символами такими як світло, вода, олія, вино, підняття чи опускання рук. Частини богослужіння зазвичай були симетричними, зв'язок клиру із вірними - видимий. Тексти короткі, мелодії легкі для наслідування. Все творилось для того, щоб допомогти кожному вірному розкрити для себе Таїнство Христа.
Це важко прослідковується у сучасних богослужіннях. Складні тексти, інколи незрозумілі навіть для тих, які професійно вивчають богослов'я, уламки давніх обрядів, часто із початково різних богослужінь, сплетені докупи складними для здорового глузду, алегоричними "поясненнями" аж ніяк не сприяють заціавленню християнством і літургією. Можливо тому багато хто із наших вірних шукає притулку у протестантизмі, спільнотах Тезе чи навіть у наших співбратів римо-католиків.
В наших храмах присутнє паралельне служіння клиру та вірних. Інколи навіть ті самі піснеспіви (як наприклад Херувимську пісню) окремо мовить клир і співають вірні. На заклик диякона благодарити Господа ми відповідаємо "Господи, помилуй".
Біжучи назустріч вірним, ми молимось вечірню зранку, а утреню ввечір, священики перевдягаються у світлі ризи на літургії св.Василія Великого у навечір'я Пасхи як знак звістки про воскресіння Христове, хоча у цей час на тетраподі все ще лежить плащаниця - знак тридневного перебування Христа у гробі. Ми занедбали поцілунок миру - знак взаємопрощення і братерства у Христі.
Звичайно, багато чого "символічно" робить "в імені спільноти" священик, але ж тоді вірні теж мають небезпеку перетворитись у "символічних" вірних, літургія "символічною" літургією, християнське життя "символічним" життям. У багатьох відношеннях воно таким і є. Багато з наших вірних беруть участь у Таїнствах церкви радше "символічно" ніж реально. Символ у нашому сприйнятті фігурує, як щось несправжнє, як щось скорочене, зменшене, позбавлене цілісності, щось до чого потрібно ставитись чисто обрядово. Найгірше, що наша сучасна літургійна традиція спонукає нас до цього і навіть розпрацювала приписи як це робити.
У першому ввідному таїнстві ми зазвичай мовимо всі молитви підряд: молитва в 1-й день, у 8-й день, хрещення, миропомазання, молитва у 40-й день, при чому молитва у 40-й день молитва воцерковлення жодного сенсу не має після Таїнства Хрещення - причислення нового вірного до церкви Христової.
Вірний, який від самих початків бере участь у такій літургійній дійсності, хіба має він можливість навчитися жити літургійним Христом? Його здоровий глузд говоритиме йому про те, що щось тут не досить серйозне, не досить справжнє. З часом він навчиться абстрагуватися від питань, або заповнить нішу ціавості розмаїттям забобонів, які блокуватимуть спроби здорового глузду пізнати істину. Навіть якщо він звернеться до фахових богословських пояснень, він відкриє для себе світ того, як це було колись, оригінально, у "золоту добу Отців Церкви", але явно не знайде відповіді на питання чому це не може бути так нині, із ним, у його конкретному житті.
Христос часто використовував відомий вислів - "хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає". Мені здається, що цим Він хотів сказати також і нам: "Вуха для слухання, очі для бачення, язик для говорення. Люди, використовуйте дане Вам Богом за призначенням, не допридумуйте додаткових значень для очевидних речей, використовуйте даний вам Богом здоровий глузд і таким чином пізнаєте Його Таїнство.
Немає коментарів:
Дописати коментар