Читання вечірні 1

 Послання до Римлян (12:1-2):

Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.

Послання до Римлян (12:3-8):

Ласкою, яка мені дана, я кажу кожному з вас: не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному. Бо як в одному тілі маємо багато членів і всі члени не виконують ту саму роботу, отак і ми: численні — одне в Христі тіло, кожен один одному член. Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає — у простоті; хто головує — дбайливо; хто милосердиться — то з радістю. 

Послання до Римлян (14:1-4):

Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його. 

Послання до Филип'ян (2:1-4):

Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, то завершіте мою радість: думайте те саме, майте любов ту саму, будьте однодушні, згідливі. Не робіть нічого підо впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе; майте на увазі користь не власну, а радше інших. 

Послання до Колосян (1:21-23):

І вас самих, що колись були Богові чужі й вороги йому думкою та лихими вчинками, — тепер він примирив на смертнім його тілі, щоб вас зробити святими, без плями та бездоганними перед собою. Тільки ж перебувайте у вірі, утверджені та постійні, не відхиляючись від надії Євангелії, яку ви чули, проповідану всьому створінню, що під небом, а якої я, Павло, став слугою.  

Послання 1 до Коринтян (13:1-3):

Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би — ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. 

Послання 2 до Коринтян 4:1-6:

Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги. Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий. Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми — слуги ваші ради Ісуса. Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», — він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.