Очікування зновугрядучого 2, 1–12

Мт 2, 1–12. Коли Господь народився в Вифлеємі Юдейськім, його народження стало визначником між розумом і мудрістю. Знання не завжди роблять людину мудрою. Навпаки, інколи знання роблять людину неспроможною осягнути мудрість. Про це нинішнє євангеліє. Мудреці саме тому і є мудрецями, бо вони вживають знань для осягнення мудрості. Вони не просто насолоджуються інформацією, для них інфо - лише засіб до пошуку і пізнання того, що лежить поза межами знань. Зрозумівши знак, вони шукають досвіду - поклоніння. Зрозумівши знак, вони шукають парадоксу - того, на що знак вказує, пізнавши природне, вони прагнуть надприродного. Бо чим інакшим є прагнення поклонитися. Дуже гарно це окреслено у одному із воскресних літургійних текстів: таїнство закрите для тих, які досліджують, але відкривається тим, які у вірі покланяються.
Книжники і первосвященики не шукали досвіду. Їм достатньо було знання. Знання Священного Писання стало для них кінцевим досвідом поза який вони не бажали виходити. Більше того, вони вважали його, цей досвід, некорисним аж до того, що готові були його знищити.

Як часто і для нас прихід Христа є цікавим лише як текст, як щось чого ми очікуємо в майбутньому, чогось, що має прийти. І якою загрозливою часто стає навіть сама думка про те, що Господь приходить вже, тут і тепер. Людині часто дорогим є сам процес очікування, романтичне будування уявних стосунків із очікуваним. Але Символ Віри проповідує Христа як "паки грядущого", знову приходячого тут і тепер, щоб судити живих і мертвих.
Надто часто наш страх щодо приходу Христа є іродовим страхом, страхом того, що доведеться поступитись Йому своїм власним царюванням. Надто часто сама думка про те, що Він мав би стати царем нашого життя підштовхує до радикального відкинення Його, до жертвування младенцями - добрими початками сповнення Його волі, замість нашої. Надто часто ми хочемо бути принаймні слугами (бо ті мають хочяусь свободу), ніж стати рабами Божими, цілковито визнавши Його царем, саме так! Царем свого життя, царем, творити волю якого є найбільшою цінністю, дарованою, Царем, Який перший віддав Своє Життя за Своїх рабів.