Мк 10, 11-16: Тиша у галасі дітей

Мк 10, 11-16. Цей уривок євангелія, на перший погляд, говорить про дві абсолютно непов'язаних теми - проблему розлучення та ставлення Ісуса до дітей. Насправді ж вони пов'язані єдиним наміром - дати відповідь на існування проблем і ставленням до них. І цей уривок дуже актуальний саме для сучасності, яка намагається уникати проблем, охоронити людину від них.
Не зійшлись характерами - треба просто розбігтися і спробувати почати знову, заважають діти - обмежити їм доступ до Того, Хто, на думку Його послідовників, мав важливіші справи ніж втихомирювати надокучливих дітей.
Христос, натомість, пропонує інший спосіб "подолання" проблем. Він радить подивитись у їх суть. Подружжя не лише випадкове співжиття двох людей, воно є їх духовною дорогою. Більше того, воно є відвідним задумом Божим щодо людини, який сотворив людину чоловіком і жінкою, сотворив їх як спільноту взаємопідтримки взаємодопомоги, метою якого є спільне впорядкування створеного Богом світу. Тому, розбігатися означає зраджувати не лише одне одного, а й Бога, який створив людину як подружжя. Тому його розривач - чужоложить, втікаючи не лише до іншого подруга, а й до іншого бога, який розриває (діаволос - розкидач).
Те саме і з дітьми. Особливо це видно у різних "духовних" спільнотах. Там часто намагаються "обмежити" Бога від проблем, які створюють Йому "неналежні" члени таких спільнот. Це можуть бути неспокійні діти або, заваджаючі прекрасному хоровому співу, парохіяни тощо. "Духовні" люди не хочуть мати "проблем" під час їх духовних вправ. Вони хочуть медитувати і вглиблюватися в сказане духовним наставником слово. Тут немає місця для надокучливих мамочок з їх непослушними галасливими діточками.
Але саме їм, апостолам, цим найближчим до Христа духовним дітям Він нагадує про дітей, про галасливих дітей, які є образом живих громадян Царства Божого. Вони цікавляться Христом передусім не тому, що Він великий наставник. Вони тішаться, що Він Є. Вони прагнуть Його благословення не тому, що усвідомили суть дії нетварних божественних енергій, не тому, що побачили знак, який вказує на Нього як на Месію, який "має право" благословляти і говорити в імені Божому. Вони прагнуть його інтуїтивно, з довірою за якою послідував Авраам, Мойсей та інші велетні віри.
Відповідь Христа на проблеми сповнена любов'ю - обійми, пригортання та благословення. Христос не забороняє, Він благословляє, Він не закривається, а відкриває обійми і остаточно відкриває їх на хресті. Скільки подруж могли б бути збереженими, якщо б подруги відкрили руки, а не двері. Скільки дітей могли б зберегти свою віру, якщо б їм, галасливим і активним, не обмежували б доступ до Христа.
Допис від 15 грудня 2013 р.:
До мене дійшло, шо молитва це симфонія віри, надії і любові. Віри в Бога, надії на перемогу істини, любові до ближнього. Симфонія цього всього і є справжньою молитвою - відкриттям себе для дії Бога. Дійшло не в бібліотеці, не на дуже добрих і фахових університетських лекціях, не в монастирях, яких я за своє життя відвідав чимало. Дійшло на Майдані у тиші гупання важкої музики, спрямованої на розігрів душ, у вирі конкретної взаємодопомоги, в безперервному вибуху ввічливості і вдячності.
Молитва народилась тут спонтанно, віра, надія і любов тисяч людей просто створили її і вона стала частиною звичного життя Майдану, частиною настільки природною, що сприймається як щось самозрозуміле. Ця симфонія ламає бар'єри закостенілих догматів, міжусобних церковних розділень і являє церкву у її первинній, справжній чистоті - як невісту Христа, з Яким вона возносить досконалу пісню прослави небесному Отцю.