Дискомфорт проповіді

Мт 4, 12-17. Проповідь Христа починається із вістки про ув'язнення Йоана Хрестителя, того, який проповідував хрещення покаянняня на відпущення гріхів. Згадка про ув'язнення тих, які проповідують Істину є надзвичайно важливою і вона червоною ниткою проходитиме через усе євангеліє. Вона - нагадування для всіх, хто буде проповідувати істину, про те, що їх життя буде далеким від комфортного і безпечного. Проповідувати покаяння не є проповідування комфорту ані фізичного, ані духовного. Проповідування покаяння не про те, що людина має робити якісь особливі духовні практики - поклони, довгі, відмінні від звичних, молитви, одноразові чи навіть періодичні діла милосердя. Проповідь покаяння є про саму суть нашого життя, закликом до постійного переосмислення усталеного, можливо навіть віками, способу нашого життя. Вона - спонука до того, щоб оглянутись і оглянути все, чим ми живемо і закликом до оновлення всього цього. Тому, вона дискомфортна і, в певному сенсі, загрозлива передусім для людей, які хочуть "просто жити".
Проповідь покаяння викликає стурбованість і занепокоєння і часто спонукає до усунення проповідника. Це може бути заборона проповідування, переслідування, ув'язнення чи навіть фізична смерть. І євангеліє, як проповідь Істини не тішить своїх слухачів утопічними ідеями про те, що "все буде добре", що "мирним способом" можна вирішити питання", що головне знайти "спосіб співжиття". Євангеліє тому і є Доброю Новиною, що не оправдовує той спосіб життя, який "всім підходить", але вказує на важкий, тісний, тернистий, але правильний шлях, мета якого - Царство Небесне, життя в гармонії із Творцем і Царем усього. За це євангеліє нині, в нашому, найгуманнішому в історії людства світі, 80% переслідуваних за віру є християнами.
Христос повертається в рідне місто Назарет, а звідти мусить йти в "поганську Галилею", бо саме "православно" віруючим найважче прийняти дорогу покаяння. Після проповіді в назаретській синагозі Його були готовими каменувати не поганські незнайомці, а віруючі співмешканці родинного міста, люди, які вірили в те, що вони - народ, обраний Богом, щоб бути світлом для поган. І це велика наука для тих, які вірують. Якщо не перебувати у постійному стані покаяння - переосмислення і оновлення віри і способу життя -, рано чи пізно забудеш лик Бога і будеш готовий каменувати Його за Його ж слова.
Хтось із великих сказав колись: "Святі люди мали б мати багато друзів, але як важко повірити в те, що твій друг - святий". Мешканці Назарету не повірили Христові. Пророка в власній вітчизні немає тому, що співвітчизняни "знають його, як облупленого". Їм ясно, хто стоїть перед ними і проповідує. Тому Світло йде від них у темряву велику.
Народ, до якого від каменування домашніми втік Христос, саме цими домашніми і вважався темним. І то небезпідставно. Хіба можуть бути в світлі ті, яким Господь не відкрився? Яких не вибрав, щоб бути світлом народів? З іншого боку, факт, що сусідній народ не просвітився від народу вибраного говорить дещо і про вибраний народ. Чи не засидівся він у світлих променях Слова Божого, даного йому як світло із певною метою - просвіта інших народів. І це звернення не лише до старозавітного народу, а й до кожного, кого торкнув промінь Слова Божого. До кожного, хто просвітився Хрещенням і живиться кожним Словом, яке виходить із уст Божих.
Христос іде до людей, які сидять у темряві і тіні смертній для того, щоб ними просвітити світ включно із колись вибраним народом, що світлом Слова не просвітився, а осліпився. Осліпився настільки, що готовий був каменувати живе Слово воплочене.
Як не осліпнути, заглиблюючись у Слово Світла? Пригадуючи початок проповіді Христа: "Покайтесь, бо Царство Боже наблизилось!". Переосмислюймо наше життя у світлі Слова завжди, пам'ятаючи, що воно вам не належить. Воно основа Царства, яке будується згори Богом. Воно належить Богові. Завжди, коли є спокуса визнати себе достатньо просвітленим, давайте Господеві можливість увійти в темінь власних сердець і аж тоді там засяє Світло велике.
Засобів для цього предостатньо. Святе Письмо чекає відкритого розуму, Таїнство Тіла і Крові Христа чекає відкриття людини для входження в неї щоразу, коли церква збирається на Євхаристію, Дух Святий сходить завжди, коли храми душ тіл вірних відкриваються у поклику Церкви: "прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші".