Передусім, попередженням щодо уповання на свої "заслуги" перед Господом. В царстві небесному останній є більшим від більшого від народжених жінками. Ідеться тут про людське бажання визнання. У Бога не існує визнання, "Він, в природі божественній будучи не вважав за досягнення бути рівним Богові". Він вже знає, що у Бозі він найвищий і вищого не існує так як не існує жодної ступеневості у сутності божественних осіб. Саме тому, Христос у цьому уривку наголошує, що найбільший є рабом усіх, бо Він - як Бог набільший - прийняв служіння раба. Бог, як найвищий, служить всьому творінню. Він годує його, напуває, наводить темряву, даючи спочинок, поля засіває, дощі зливає, урожай зрощує і сонцем світить на багатих і вбогих, добрих і злих. І тому, той, хто усвідомив це і уподібнився Богові у Його служінні всім, водночас став найбільшим. І то не уявно (через визнання себе більшим кимось), а сутнісно (через свою богоподібність).
Намальована таким чином картинка виглядала дещо наївно навіть в часи Ісуса Христа, саме тому Він унаочнює її, ставлячи а центр апостольського лику дитину (за церковним переданням св.Ігнатія Богоносця). Дитина сприймає світ наївно, тобто із довірою. З довірою до батьків, до світу. Із щирою цікавістю до творіння із його красою і різноманітністю. Із готовістю слухати байки дідусів і бабців (=віра отців наших). Мале, дурне, як часто про них говоримо ми, дорослі, длсвічені і неозоро цинічні. Але ж Бог спасає не науково обґрунтованою мудрістю світу, а по-дитячому наївною глупотою проповіді. Тому-то Він (Мудрість і Сила Божа і Слово) і народився як немовля безсловесне. І саме як безсловесному немовляті, Йому вклонились істинні мудреці світу цього. І, повертаючись до Ігнатія, він з дитячою вірою йде на форум сильних, щоб як зерно Христового посіву "бути зеленим зубами левів" і стати благодарним приношенням на престолі прослави Господньої такий чудесний казковий образ він малює для своїх духовних дітей перед своєю мученичою смертю.
І накінець, про "канонічність". Як бачимо із нинішнього євангелія, вона по-людськи дуже умовна, але неймовірно конкретна з огляду божественного, бо вимірюється не правилом "він з НАМИ не ходить!", а ділом віри - "МОЇМ ім'ям". Усі розділи між християнами насправді є величезним антиєвангельським свідченням. Надто часто "ходіння з НАМИ" перешкоджає побачити "ім'я ТОГО", заради Кого і під Ким ходимо. Надто часто поминання імені того, хто з волі Божої є "більший серед них" для багатьох християн є важливішим за поминання кимось імені Божого, ходіння ним в Його ім'я, проповідування Його євангелія і виганяння бісів Його іменем.
Євангеліє нинішнього дня зовсім не про те, що однаково, хто більший. Зовсім навпаки, - воно про дитячу віру в те, що більшим є Він.
Немає коментарів:
Дописати коментар