Мк 10, 17-27. Євангеліє про багатого з добрими намірами - чудесний інструмент для перевірки справжньості нашої віри. Воно відповідає на питання "Чому, власне, ми віримо? Чому наш спосіб життя є таким, яким він є?"
Чоловік із євангелія не є якимось лайдаком, що тиняється без роботи. Він працьовитий, його день розписаний по хвилинах. Саме тому він не приходить до Христа, а "прибігає". Він поспішає отримати від Нього, цього провісника Царства Божого детальних інструкцій, слідуючи яким, він буде мати певність, що його час не буде змарновано, що зусилля будуть витрачені на досягнення правильних цілей, остаточно, єдиної правильної цілі - осягнення Царства Божого. Він навіть падає навколішки - жест цілковитої готовості діяти вже і негайно, прийняти будь-які вказівки, які допоможуть йому вчинити правильно. Він лестить Христові, називаючи Його іменем Божим - Благий - щоб привернути Його прихильність.
Відповідь Христа, як і у багатьох інших випадках, виявляється дуже банальною - осягнути Царство можна дотримуючись вказаних у Писанні настанов. І тут, у банальності цієї відповіді, розкривається справжня глибина віри - щоденна праця над пізнанням волі Божої, відкритої нам у Святому Письмі. "Не вбивай, не чужолож, не кради, не свідчи неправдиво, не кривдь, шануй батька-матір" можуть здатися легкими до виконання (все це ч зберіг змалку), якщо ставитись до них поверхово, так як фарисей із відомої притчі. Якщо ж брати до уваги не лише формальне і грубо-буквальне виконання лише цих приписів, але подивитись на їх контекстуалізацію в цілості Святого Письма, то щира відповідь кожного мала б бути подібною до відповіді митаря "Боже, милостивий будь до мене, грішного!" Бо хоча ми й не вбили когось фізично та як можемо бути певними, що своїми судженнями про нього, поховали його для суспільства, не чужоложивши фізично, зробили когось повією для загалу, не вкравши речі, вкрали можливості, шануючи батьків відповідно до певних приписів, ніколи так не стали для них справжніми дітьми.
Заповіді Божі неохопно більші за приписи, незглибимо проникливіші за тексти, непомірно вищі за уяву. Текст Святого Письма є лише поштовхом до рік води живої, які потечуть із нутра людини, яка торкнеться Бога. Тому євангеліє й завершується словами про те, що слів і дій Христа набагато більше і записувати їх всі - марна справа, бо цілий світ їх не вмістить.
Тому друга відповідь Христа глибока, як Він Сам. Вона вже не апелює до Закону, бо джерело її не Закон, а любов (Ісус полюбив юнака). А любов - марнотратна, вона не збирає багатств. Любов - жертовна, вона роздає. Любов самовіддана - вона спонукає людину покинути батька-матір і приліпитися до того, кого та полюбила. Любов живиться втішається присутністю саме коханого, а не речей. Любов багатіє жертвуванням фізичного задля невидимого. Любов не потребує багатьох слів, а радше живого досвіду Присутності. Любов неможливо прорахувати і примножити, бо вона не кількісна. Любов не може бути багатою, бо вона - безмежна.
І, оскільки, Царство Боже є Царством Його Любові, багатим важко увійти в нього. Багатим, які примножують, важко рухатись туди, де множина не має значення. Їм важко осягнути те, що все назбиране є лише даром (тому Христос і каже "Іди і роздай бідним"). Багатим, які багато часу відривають від тих, які їх люблять, важко осягнути суть часових витрат на "досвід Присутності", але якраз він важить найбільше, бо "яка користь людині, коли вона, захопивши весь світ, втратить свою душу", те центральне, що складає суть життя людини.
Неможливе в людей - спасіння - стає можливим у Бога, тому Христос радить тим, які справді бажають спастися, йти за Ним. Йти, почавши із виконування Заповідей Божих, а відтак, виконавши їх, із дитячого віку духовості перерости у зрілий - взяти хрест і йти дорогою Любові через умертвлення гріха і вічне оновлення життя, через причастя Духа Святого і перетворення свого життя у чудесне місце вічного Богоявління.
Немає коментарів:
Дописати коментар