Богоподібність у самовідреченні Мт 5:33-41

Звертаючись до своїх учнів Христос наголошує на кількох важливих аспектах людського самоусвідомлення, які людина з задоволенням схильна забувати.

Передусім, питання власності. Отримавши усе створіння у користування людина схильна забувати, що їй тут насправді нічого не належить. Небеса повідають славу Божу, а не людини. Про діло рук Його (Бога, а не людини) голосить твердь. Людині нічого не належить, вона не власник, а лише користувач, тому не може закласти як запоруку чогось, що їй не належить. Заприсягтись небом вона не може, бо небо їй не належить. Заприсягьись землею людина не може, бо і земля їй не належить. Навіть містом Єрусалимом не може заприсягтись людина, бо це Господь, який його будує на Свою, а не людини, славу. 

Людині належить лише вона сама і то лише в моменті "вже". Ні минулим, ні майбутнім вона не керує. Навіть своїм тілом вона не можеТому її слово є лише словом "так" або "ні". Це дає їй можливість вправлятися у смиренності, усвідомлювати свою залежність від багатьох факторів і осіб, а передусім від Бога.

У прямій залежності від цього наступні слова Христа. Він наводить приписаний Законом принцип справедливості - око за око і зуб за зуб. Сам по собі цей принцип є принципом обмеження, а не вимоги. Справедливість дозволяє (не вимагає!) відняти у кривдника лише ту кривду, яку той завдав скривдженому. У світлі сучасних подій за смерть людини можна було вимагати смерті його вбивці, а не оправдовувати цією смертю можливість проведення погромів і мародерства. Не можна вибити два ока за одне око.  При цьому завжди можна було пробачити кривдникові і тим самим поставити себе не поза Законом, понад ним. Христос закликає саме до цього. Уподібнитись Богові - Законодавцю, який не керується Законом сліпо, але повсякчас виявляє своє милосердя супроти законопереступників, очікуючи їх навернення. Йому не йдеться про виконання Закону задля Закону. Йому йдеться про гармонію, яка стоїть понад Законом.

Божественна гармонія джазова. Вона вимагає вміння імпровізувати - в очікуванні нападником удару в праву щоку, підставити ліву, з одежею віддати й плащ, іти дві милі з тим, який вимагає пройти з ним одну. 

У всіх цих випадках жодним чином не йдеться про бездумний пацифізм і безвідповідальне поводження із власним життям. Все це людина має зробити "в ім'я Христа", "на знак їм", уподібнившись Тому, Хто Богом бувши Сам Себе принизив, образ раба прийнявши, Хто щоки Свої віддав на поличники, а спину на бичування. Не бездумно і безвідповідально, а з певною метою - задня нас і нашого спасіння.