Християнин не повинен приховувати своє християнство, бо суть християнства - світити, просвічувати. Свічка, яку Христос вживає як ікону духовного досвіду не має права бути прихованою, бо її призначення - бути видимою і своїм світлом робити видимим все навколо.
Втім, світло, яким Господь закликає стати не має бути світлом, яке привертає увагу до себе. Діла віри мають бути вказівними, їх богоцентричність має бути настільки абсолютною, щоб вони могли спонукати спостерігачів до прослави Бога, а не тих, які творять ці діла. У євангеліях це часто зустрічається: люди бачать чудеса і славлять Бога за них.
Досвід слідування Христові уподібнюються до міста, яке збудоване на горі. Образ міста, як і свічки, дуже доречний, бо являє живий організм. І місто і вогонь свічки є видимими знаками життя - вони у постійному русі і керуються законами. Свічка згоряє. Місто бурлить життям.
Духовне життя не позбавлене законів. Радше, закони набувають свого справжнього значення (=сповняються) лише тоді, коли сповняються духом. Позбавлений духовних основ, Закон стає вбивчим. Сповнений духом любові, Закон набуває своїх життєдайних сил, стає провідником, набором напрямних у дорозі вдосконалення.
Христос приходить сповнити Закон сенсом служіння. Сповняючи Закон Христос не стає його рабом, але вказує на божественне і життєдайне його походження. Саме тому жодна йота Закону не може бути забутою. Закон, виконаний із любов'ю, животворить.
Тому вказівка на Закон є такою важливою. Духовність не позбавляє слідуванню Законів. Справжня духовність ставить Закон у світлі Духа і, таким чином, сповняє його сенсом.
Відкидання закону - явна ознака лжедуховості.
Вправляння у сповненні духовних законів - річ благодатна. Натомість нівелювання їх - пряма дорога до погибелі. На рівень духовності вказує готовність слідувати Закону Господнього, а нарікання на закони - пряма ознака духовної незрілості.
Немає коментарів:
Дописати коментар