Спілкування з Богом стає у такому випадку другорядним і перетворює такого "захожанина" з молільника на розбійника, а храм на печеру, у якій він і йому подібні збираються. Надто часто люди, навіть не усвідомлюючи цього, вносять у храм Божий ідолів гордості, себелюбства, хвалькуватості і погорди іншими. Як колись у раю, так і зараз у храмі - місці перебування і спілкування людини з Богом - змій кілограмами роздає плоди гордості і зверхності, які приносять людині пізнання, ні, не добра і зла, а власної наготи.
Молитва фарисея по своєму цікава. Він починає із благодарення: "Боже, благодарю Тебе!", визнаючи, що те, яким він є, є наслідком Божого благовоління. Благодарення, насправі, є центральним аспектом будь-якої здорової молитви. Благодарення - усвідомлення факту, що вже щось отримав, що маєш певні даності. Саме тому центральною християнською молитвою є євхаристія - благодарення.
Але тут таки відбувається й нівелювання фарисеєвого благодарення через вивищення себе понад тими, кому в житті з тих чи інших причин пощастило менше - грабіжникам, неправедним, перелюбцям, ближньому, на якого можна вказати пальцем. І в наступному реченні молитви вже Бог мав би бути вдячним фарисеєві за все, що він для Нього зробив. Як справжній фарисей і Павло мав спокусу приписати собі свої труди, але, схаменувшись, виправив себе "правда не я, але благодать Божа, що зі мною вона" (1Кор 15:10).
Затаврувати всіх фарисеїв хвальками і лицемірами було б великою помилкою. Багато з них стали щирими послідовниками Христа як Никодим і Йосиф з Ариматеї, та й зрештою святий апостол Павло. Проблемою тут є не фарисей, а відсутність у ньому свідомості, що розмова з Богом в Його домі не є добрим місцем для нагадування Йому всього того, що Він тобі винен за всі твої благоговійні труди.
Молитва митаря суттєво глибша від молитви фарисея. Вона виходить із ісповідання віри у милостивого Бога і продовжується визнанням власної здатності до помилок. Як і у випадку фарисея, Христос нічого не говорить про моральний стан митаря. Ніде не написано про те, що він за замовчуванням грішник. Хоча багато так і думає читаючи цю притчу. Але тут, здається, мова про інше. Його "Боже, милостивий будь мені, грішному" є ісповідуванням його, схильної до часткового і, часто, помилкового сприйняття дійсності, людськості. Людина здатна помилятися і робити вчинки, справжню ціну яких усвідомлює вже після того, як справу зроблено. Для того, хто усвідомив це, митарева молитва набирає її справжнього сенсу. " ... ніхто не є безгрішний, тільки Ти ... " - ісповідує церква, молячись за тих, які вже стали перед Богом і споглядають Його у храмі небесному.
Ще один аспект у цій притчі надзвичайно цікавий. У молитвах фарисея і митаря дуже чітко видно, що перша живиться законом, а друга виростає із свідомості милосердя Божого. Але "законом не оправдається ніхто". (Гал 2:16). Тому один відходить законом осуджений, а інший милосердям оправдується.
У скурпульозному сповнюванні дрібних законних приписів важко віднайти любов. Бо любов живиться усвідомленям багатства отриманих милостей, не належних відповідно до закону.(Лк 7: 41-43)
(г. 7): Наслідуймо, вірні, митареве покаяння,* а не хвалімся по-фарисейському,* але з глибини серця принесімо Доброчинцеві - Богові всього,* щире зітхання, бо він навчав, кажучи:* Кожен, хто себе вивищує, буде принижений,* а той, хто себе принижує - буде вивищений.* Тому однодушно закличмо до нього:* Боже, очисти нас грішних і спаси!
Немає коментарів:
Дописати коментар