Літургія святого Григорія Богослова

ЛІТУРГІЯ СВЯТОГО ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА

Священик: Боже, безначальний, Отче святий, Творче всякого сотворіння, Ти подобу ангелів небесних у земній природі нашій відтворив водою і Духом Святим для звеличення Пресвятої Тройці, даруй силу цій божественній жертві, щоб вона стала вічним таїнством Тіла і Крові Твого Єдинородного Сина. Освяти і благослови нас, і удостой цього предивного таїнства – прийняти від нас, з вилиттям любові, словесну службу, гідну участь у дарах Твоїх, через які ми прагнемо скуштувати напою буття Твого. Даруй нам це таїнство на відпущення і прощення гріхів милістю і людинолюб'ям Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, з яким Тобі, Отче, і Твоєму Святому Духові належить слава, сила і честь на віки віків.

Вірні: Амінь.

Диякон: Вітайте один одного поцілунком святості, а ті, хто не може взяти участь у цьому божественному таїнстві, вийдіть назовні і моліться. Станьмо зі страхом, станьмо з трепетом, станьмо добре, і піднесімо очі наші догори з увагою!

Вірні: До Тебе, Боже.

Диякон: Христос, Агнець Божий, приноситься в жертву.

Священик: Хай благодать, любов і божественна освячуюча сила Отця, і Сина, і Святого Духа буде з усіма вами.

Вірні: Амінь, і з духом твоїм.

Диякон (гучним голосом): Двері! Двері! З усією премудрістю і увагою! Зі страхом Божим вознесіть ум свій.

Вірні: Піднесли до Тебе, Всемогутній Господи.

ЛІТУРГІЯ СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

 ЛІТУРГІЯ СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Перша молитва перед поцілунком миру: Господи, Боже всемогутній, ім'я велике і святе, високий, достойний хвали і той, хто охоплює світ Своєю могутністю, Ти, що визволяєш від усіх, хто протидіє Твоїй божественній волі, і спасаєш тих, хто правдиво Тебе славить; подай і нам, рабам і поклонникам Твоїм, Господи, щоб, звільнившись від усіх підступів диявола і від усіх лукавих думок Юди, з'єднані з Твоєю божественною любов’ю, ми обіймали один одного святим, Господнім поцілунком і з братньою любов’ю. Удостой також, щоб усі дні нашого життя ми говорили про мир, трудилися на благо миру і були гідними Твоїх небесних і вічних благ: благодаттю, милістю і людинолюб’ям єдинородного Сина Твого, якому з Тобою належить слава, честь і сила разом із Твоїм Пресвятим і благим Духом.

Люди: Амінь.
Священик: Мир.
Диякон: Хай кожен подасть мир.
Люди: Удостой нас.
Диякон: Після цього.
Люди: Перед Тобою.

Священик: Ти бо Єси найвищий, Вознесений і дивовижний, прихований від усього створеного. Ти Єси мир і примиритель гнівливих, податель прощення; великий утішитель нерозумних, Який звеселяє скорботних. Відкрий, Господи, двері милосердя Твого на наші прохання і прийми наші молитви за багатством благодаті Твоєї. Вчини нас Твоїми дітьми і спадкоємцями Твого вічного Царства, благодаттю, милістю і людинолюб’ям єдинородного Сина Твого, через якого і з яким, і т.д.

Люди: Амінь.

Священик: Тебе благословляють і святим проголошують ангели, Тебе люди на землі звеличують і прославляють, Тобі всі створіння з трепетом і страхом поклоняються і славлять; споглянь, Господи, на рабів Твоїх, які зараз призивають Тебе, і даруй, щоб із чистотою душі і святістю тіла ми приносили Тобі молитви чисті і жертви благоприємні і щоб плоди уст наших були на благо і за волею Твоєю божественною, і ми воздамо Тобі славу, і т.д.

Люди: Амінь.

Недільне богослужіння Воскресіння

 Недільне богослужіння Воскресіння

Конституція про Святу Літургію, проголошена 4 грудня 1963 року Другим Ватиканським Собором, підкреслює значення неділі як дня, присвяченого щотижневому святкуванню пасхального таїнства: Страстей, Воскресіння та Прославлення Господа.[1] Хіба це святкування не заслуговує на окреме богослужіння, притаманне саме неділі? Древні християни так і вважали; саме тому вони встановили богослужіння, яке в літургійній термінології називають «катедральним чуванням»[2]; за своїм змістом катедральне чування також можна назвати «богослужінням мироносиць», тобто святих жінок, які принесли пахощі до гробу Господа та першими почули від ангела вістку про Його Воскресіння.

I. Катедральне чування в Антіохії та Єрусалимі
У «Апостольських постановах», ймовірно написаних в Антіохії близько 380 року, вже зафіксоване існування недільного богослужіння.[3] Це ж богослужіння докладно описане Етерією на початку V століття так, як його звершували в Єрусалимі.[4] За словами Етерії, у звичайні дні в Єрусалимі проводилося ранкове богослужіння, на яке приходили віряни.[5] Це богослужіння передувало ранковій псалмодії, яку виконували аскети, предтечі чернецтва.[6] Але в неділю, перед псалмодією аскетів, відбувалося особливе богослужіння на честь Воскресіння Господа.[7]

Богослужіння Воскресіння розпочиналося на світанку, тобто перед сходом сонця, в час, коли святі жінки прийшли до гробу.[8] Люди настільки прагнули не пропустити це святкування, що багато хто приходив завчасно та чекав у дворі або у відкритому атріумі на відкриття базиліки. Щоб провести цей час очікування з благоговінням, співали псалми, кожен з яких завершувався молитвою, виголошеною священником.

Єпископ спускався до Анастасиса — ротонди, де знаходився Святий Гріб; після цього відкривалися двері, і віряни входили. Богослужіння розпочиналося співом трьох псалмів на честь трьох днів, впродовж яких Господь перебував у гробі.[9] Перший псалом співав священник, другий — диякон, а третій — нижчий клірик. Люди долучалися до співу за допомогою приспівів, і після кожного псалма священник виголошував молитву.

Після завершення псалмодії відбувалася загальна поминальна молитва, точна структура якої нам не відома. Далі слідувало урочисте кадіння гробу Господа на згадку про вівідини його святими жінками. Усередині огорожі навколо дверей гробу встановлювали фіксовані кадильниці, в які клали достатню кількість ладану, щоб наповнити весь храм його пахощами.

Символічне значення співів і згаданих обрядів підкреслювалося читанням Євангелія, яке Етерія називає «воскресінням». Цей уривок, принаймні частково, включав оповідь про Страсті, щоб наголосити на перемозі Господа над смертю та єдності пасхального таїнства — смерті та воскресіння Спасителя. Це читання було настільки урочистим, що його виголошував сам єпископ. Люди виражали своє співчуття стражданням Господа вигуками та сльозами.

ВЕЧІРНЯ: давня структура та її конкретні реалізації

 ВЕЧІРНЯ:

давня структура та її конкретні реалізації

У попередньому номері (липень 1963) о. Ботте, директор Вищого інституту літургії в Парижі, загалом виклав основні принципи адаптації в літургійній сфері. У цій статті о. Х. Матеос, професор Східного інституту в Римі, розмірковує над тим, як можна було б адаптувати або створити вечірню молитву для нових християнських громад, надихаючись тим, що було створено в перші століття християнства. Багато наших читачів, читаючи ці рядки, напевно, згадають про гарну традицію, яка існує або існувала донедавна в багатьох місійних пунктах, коли всі разом збиралися на вечірню молитву в церкві. Учні, катехумени, християни, що так чи інакше були пов’язані з місією, та мешканці навколишніх сіл приходили на цю молитву. Це було гарне і зворушливе видовище – бачити та чути, як вони разом співають і моляться в час, коли раптово настає ніч. На жаль, у багатьох місцях ця традиція, як ми вважаємо, поступово зникає. Це частково пояснюється тим, що наші християни мають менше вільного часу, ніж раніше. Але це також, на нашу думку, зумовлено недостатньою адаптацією цієї вечірньої молитви. Вона була над міру залежна від європейських молитовників із чіткими, але сухими формулами, без зовнішніх жестів. Безперечно, місіонери колись прагнули ввести співи кантиків і літаній. Але ці кантики також були привезені ззовні. Участь християн, хоча і реальна, була недостатньо активною та захоплюючою. Відчувалася нестача виразних обрядів... Розмірковуючи над тим, що нам розповідає о. Матеос про давню структуру народної вечірньої молитви у християн перших століть, такої простої, захопливої та колоритної, африканське духовенство, можливо, знайде плідне натхнення для перетворення та оживлення вечірньої молитви у наших парафіях та місіях в Африці. (Прим. ред.)

Небесна любов серед ненависті світу Йо 15:17-16:2

Посилаючи своїх учнів у світ, Христос дає їм заповідь любові - 'оце заповідаю вам: щоб ви любили один одного!'

Заповідь любові - небесна. Вона є протилежністю до того, що учні Христа зустрінуть у світі, позначеному гріхом. Христос не тішить своїх учнів утопічними ідеями про те їх проповідь буде успішною, що християнство переможно і радісно ширитиметься світом. Цього не сталося з Ним і нема жодної причини, щоб це мало статися з Його учнями. Їх будуть переслідувати і вбивати за те, що вони християни (за ім'я Христа).

Єдиний спосіб врятуватися у світі, позначеному гріхом - проповідувати слово і любити одне одного. Христос не наївний. Він знає, що добрі ідеї (як, наприклад, ідея братньої любові) не обов'язково автоматично сприймається світом. Саме тому він дає заповідь любові передусім своїм учням.

Цю заповідь нелегко зберегти перед лицем ненависті світу, тому Христос озброює своїх учнів двома дієвими інструментами - Словом і Духом. Слово Христа - слово істини. І, як таке, воно є осудом світу за його рабство омані диявола, але, водночас, воно є словом надії - воно може стати виправданням для світу, якщо світ через учнівство Христові відкине ненависть і прийме закон любові.

Але Слово, саме як Христове Слово може бути сприйнятим лише через свідчення Духом Святим. Тому і Його Христос дарує своїм учням для того, щоб Словом і Духом (а не передусім людськими зусиллями) Його спільнота могла жити заповіддю любові і свідчити її в світі ненависті.

Саме це - свідчення Слова і причастя Духа є основною ціллю Божественної Літургії, та й будь-якої літургії церкви. Готовність слухання Слова і відкритість на сопричастя Духа є основною передумовою плідної участі у молитовному житті церкви.

Оце заповідаю вам: любіть один одного слідуючи Слову і сповняючись Духом не зважаючи на ненависть світу, бо Я переміг світ.

Літургія святого Якова, брата Господнього

Серед багатьох євхаристійних Літургій християнства, особливе місце належить Літургії, авторство якої приписують апостолові Якову, брату Господньому. Літургію з такою назвою звершують (звершували) багато різних церков (грецька, сирійська, етіопська, грузинська, вірменська, тощо), тому існує також багато її формулярів (інколи по кілька в одній церкві), кожен з яких має свої цікаві особливості. 

Особливе місце серед них займає вірменська версія цієї Літургії, чин якої зберіг певні молитви і священнодії, які згодом були втрачені. Серед іншого у ній збережено молитву-містагогію про значення євхаристійної жертви, а також отримання священником відпущення гріхів від зібраної спільноти перед тим, як звершувати Таїнство святої Євхаристі. 

Слова молитов і священнодії, вказують на свідомість того, що священник є не лише звершувачем таїнства для спільноти, але радше її устами, тим, хто спільнотою уповноважується для стояння перед Господом разом з нею, в її імені і як її частина.

А ось і сам текст вірменського чину Літургії святого Якова, його молитвами Господи, спаси душі наші. 

Літургія святого Якова, брата Господнього

Перед початком Літургії священник, диякон і чтець одягаються, і священник, взявши кадило, кадить. Тоді диякон виголошує:

Диякон: Ще в мирі Господеві помолімся.  

Народ: Господи, помилуй.

Диякон: Перед божественним таїнством, яке має звершитися чесним і священним ієреєм, Господеві помолімся.

За святі дари Господа Бога, Господеві помолімся.

Станьмо ж усі разом на молитву перед Господом Богом нашим і просімо у Нього, щоб Він направив діла рук наших, Господеві помолімся.

І ще одностайно…

Душі….

Помилуй….

Священник покриває дари і кадить, мовлячи молитву: Благодарення і славослов'я приносимо Тобі, Пастирю найвищий, Господи наш Ісусе Христе, що дав святе Тіло Своє на їжу словесному стаду Твоєму і напоїв спраглий народ свій чесною Кров'ю Своєю. Усі царі Тобі поклоняються і приносять Тобі достойну хвалу, і всі народи ісповідують Тебе, бо Тобі подобає всяке благодарення і ісповідання від кожного народу і від кожної душі. Слава, честь і поклоніння Тобі з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас.

Літургія 12-и апостолів, укладена св.Лукою Євангелистом

Святий апостол і євангелист Лука, пам'ять якого днесь світло звершуємо, виявляється був дуже метким хлопцем. Окрім того, що 'докладно все розвідавши', написав євангеліє і діяння апостолів, він за традицією написав ще й перші ікони і, як виявилось, ще й текст святої Літургії. І не для кого небудь, а для цілого апостольського собору. 

Не дуже добре зрозуміло, де вони ту літургію всі разом служили, але в сирійських церквах її, здається, звершують донині :)

А ось і її текст, яким, правдоподібно, надихався св.Йоан Золотоустий при укладанні свого тексту Божественної Літургії, яка, завдяки його імені і імператорському статусу Константинополя, стала найбільш відомою східною Літургією взагалі :)

    

 ЛІТУРГІЯ ДВАНАДЦЯТИ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ, ЯКУ УСТАНОВИВ ЛУКА ЄВАНГЕЛИСТ, УЧЕНЬ ВЕЛИКОГО ПАВЛА.

Перша Молитва перед поцілунком миру: Господи, Боже милосердний і святий, Ти через єдинородного Сина Свого приготував для нас цю духовну і святу трапезу, прийми від нас це приношення безкровної жертви і подай нам дар Духа Святого Твого, і ми вознесемо Тобі славу ітд.

Диякон голосно виголошує 'середню': Станьмо гідно і молімося, благодарімо, поклонімося і прославмо живого Агнця Божого, який приноситься на вівтарі. Божественність зійшла до грішних синів Адама і спасла їх від омани та рабства гріху. Святим Духом пророки запалали, і про первородного прорекли - кожен з них описав таїнства Церкви Його приходу. Мойсей відкрито написав, що Він створив створіння, і установив для служіння Собі чини вогненні і духовні. Господи, знаменуй хрестом Його Церкву, яку Він заручив у Своїй особі, вознеси і утверди її на небі, праворуч Того, Хто послав Його. Блаженна ти, вірна Церкво, дарами, які дав тобі Господь твій, своїм святим тілом і кров'ю та хрестом, який тебе охороняє. Пом'янімо поміж нас у нашій жертві чисту Діву Марію, Пророків, Апостолів, Мучеників, Благочестивих і Праведних. Святі посудини приносяться нашому Отцю, щоб Він поцілував їх, і наш Отець у Літургії Своїй згадає всіх, хто вірить у Христа.

Священик підвищуючи голос: Твій спокій і мир Твій, Господи, і Твоя любов істинна, Твоя благодать, Твоє милосердя, властиві Твоїй вічній божественній природі, хай будуть з нами і між нами, по всі дні життя нашого, і ми вознесемо Тобі славу ітд.

Народ: Амінь.

Священик підвищуючи голос: Перед Тобою, Царю царів і Господи владарів, поклоняємося, просимо і благаємо Тебе: споглянь на нас милостиво і дай нам, щоб із чистотою серця та святістю душі ми наблизились до святого вівтаря Твого і вознесли Тобі славу ітд.

Народ: Амінь.

Диякон: Подайте мир. Станьмо гідно.

Священик: Любов Бога Отця, благодать Сина і спілкування Святого Духа нехай будуть з усіма нами.

Народ: Амінь.

Священик: Вгору піднесім серця.

Народ: Піднесли до Господа.

Священик: Благодарім Господа.

Народ: Достойно і праведно.

Служба Пратулинським мученикам

23  січня наша Церква вшановує Пратулинських мучеників. Подаємо текст Служби на Вечірні та Утрені який уложив наш співбрат отець Степан Федчишин ЧНІ. Маємо надію що дана служба стане малесеньким вкладом в скарб Христової Церкви. Хай цей текст послужить для молитви багатьом вірним нашої Церкви – Мучениці.

Вступ

Серед багатьох святих місць для укра­їнського народу Пратулин (нині це тери­торія Польщі) займає особливе місце.

Тут, у Пратулині, на цій святій землі, наші предки-українці загинули за като­лицьку віру від рук солдатів Царської Росії. Ця трагедія відбулася 24 січня 1874 року, а ще значно раніше 12 листопада 1623 року православні християни у Вітебську соки­рами зарубали нашого Архієпископа - св. Йосафата Кунцевича. 

Історія мучеництва

В кінці 1873 року парафіяльний священик Пратулина о. Йосиф Курманович, боячись арешту за неприйняття ним православ'я відслужив Різдвяну Літургію і покинув село та, перейшовши кордон з Австрією пере­селився в Галичину. Парафіянам Він ска­зав, що скоро влада заборонить Українську Греко-Католицьку Церкву.

У січні 1874 року адміністратор Холм­ськой Єпархії Маркел Попель відправляє в Пратулин галицького москвофіла о. Ле­онтина Урбана, який перейшов в православ'я і якому парафіяни відмовилися віддати клю­чі від церкви. На скаргу о. Урбана в поліцію, до села прибув царський поліцейський ви­конавець Катунін, який повторив вимогу, на яку ще раз отримав рішучу відмову. Через кілька днів, 24 січня Катунін та о. Урбан по­вернувся до Пратулина із сотнею солдат під командуванням полковника Штейна. Коло церкви зібралось понад 500 вірних греко-католиків з метою захистити право на свій храм. Коли солдати вишикувались вздовж зовнішнього боку паркану, що оточував церкву, почались останні переговори. Да­нило Кармаш, тримаючи Розп'яття в руках, нагадав Катуліну про його попередні запев­нення, що уряд не має наміру зробити з них православних. 3гідно спогадів очевидців його слова звучали так; "Пане начальнику. Коли ви забирали в нас органи ти запевняв нас, що уряд не має наміру накидати нам православ’я. Ти казав, що якби хтось захотів від нас чи на­шої церкви чогось більшого, то тоді ми можемо всі, старі і молоді, брати палиці і випровадити з села кожного, хто втруча­ється до нашої церкви і віри, навіть, якщо це будеш ти сам. Ти сам нас навчив стояти тут в обороні нашої церкви і віри, коли нам через попа хочете накинути православіє, а святу церкву осквернити. Сьогодні ти су­иш, пане, свою власну справу і свої сло­ва. Не взяли ми однак палиці, як ти нам казав, хочемо стати і померти беззахисні коло святого порогу нашої церкви."

Тим часом полковник Штейн наказав солдатам перегрупуватись і за допомо­гою багнетів звільнити собі вхід до храму. Деякі жителі села самі колись служили в царській армії і знали, що закон заборо­няє насильство військових над мирним населенням. Бачачи приготування солдат, один з вірних на ім'я Фелікс Осип'юк нага­дав, що відносно царської постанови бити нікого не дозволено і якщо солдати на це підуть, то парафіяни будуть оборонятись як можуть. Проте, Він додав, що в разі коли "цар уповноважив вас убити нас, то люди готові загинути за Бога і віру і ніхто не від­ступить перед смертю Hi кроку". Після цьо­го солдати перебрались через паркан, і за допомогою прикладів та багнетів почали прокладати собі дорогу до дверей церкви, однак були зустрінуті камінням і підне­сеними догори палицями. Тоді полковник Штейн відкликав солдат назад, наказав заряджати зброю і розгорнути військовий штандарт. Бачачи такий розвиток подій, Данило Кармаш підняв над головами Роз­п'яття, яке тримав та закликав всіх викину­ти каміння і палиці оскільки: "Це не бійка за церкву, а війна за Христа і Bipy". Сурмач просурмів сигнал "в атаку" і під бій бара­банів був відданий наказ відкрити вогонь. Розстріл припинився через випадкове по­падання кулі у свого ж солдата одним із стрільців. На місці загинуло 9 чоловік, ще 4 померли вдома від смертельних поранень. Ось Bci їхні імена:

Данило Кармаш, Вінкентій Лево­нюк, Іван Андреюк, Констянтин Лу­кашук, Максим Гаврилюк, Михайло Ваврищук, Лука Бойко, Ігнатій Фран­чук, Микита Грицюк, Констянтин Бой­ко, Пилип Герилюк, Онуфрій Васи­люк, Вартоломій Осип'юк.

- тіла тих 9-ти, що були вбиті на місці, цілу добу лежали не похованими на сіль­ському цвинтарі, поки не були скинені в спільну могилу, місце якої зрівняли із землею, з метою приховати його від на­вколишніх мешканців;

- крім 13 загиблих, унаслідок розстрі­лу, було поранено близько 180 осіб;

- на Сибір було вивезено понад 580 осіб;

- після прибирання місця від слідів розстрілу кров загиблих і поранених зми­ли, церкву переосвятили, але люди туди вже не ходили; в 1886 році споруду розі­брали;

- серед поляків (римо-католиків) убиті уніати почали шануватися мучениками за вірність Римському Престолу. Протести французького консула барона Фіно змуси­ли російську владу діяти м'якше.

6 жовтня 1996 року на 40011 річницю Берестейської Унії Папа Римський Іван Павло II проголосив мучеників з Прату­лина блаженними. В Українській Гре­ко-Католицькій Церкві укладено акафіст і молебень до Пратулинських мучеників.

Католицька Церква вшановує їх пам'ять 23 січня.

ЛІТУРГІЯ СВ.ДІОНІСІЯ, ЄПИСКОПА АТЕНСЬКОГО

 Liturgiarum Orientalium Collectio E.Renaudoti. Paris. 1847. T, ii. p. 201.

1-а. Молитва перед поцілунком миру:

Священик: Господи Боже, Ти єси простий, а не складний, і  прихований, в сутності своїй возвишеній! Боже Отче, від Якого походить усяке отцівство, на небі і на землі, Джерело Божественності учасників Божественної природи, і Вдосконалювачу тих, які досягають досконалості; над усі блага Благий єси, і над усяку прекрасність Прекрасніший; Спочинок сумирний, Мир, Злагода і З'єднання всіх душ, уладнай незгоди, які роз'єднують нас між собою, і приведи назад до єдності милосердям, до возвишеної  сутності Твоєї уподібненим. І так, як Ти - Єдиний понад усе, так і ми хай станемо єдині через одностайність доброго ума; щоб, святкуючи це таїнство, були ми єдині, а не розділені перед Тобою; і щоб через обійми Милосердя і узи Любові ми духовно примирилися, як з собою, так і один з одним, через той Твій Мир, який умиротворяє всіх; милістю, милосердям і людинолюб’ям Єдинородного Сина Твого, через Якого і з Яким Тобі слава, честь і влада подобає з Пресвятим Твоїм Духом, нині, і повсякчас і на віки віків.

Вірні: Амінь.

Священник: Мир Всім!

Вірні: І духові твоєму!

Диякон: Хай кожен подасть мир!

Вірні: Усі…

Свято Оновлення в Єрусалимі

Свято Оновлення в Єрусалимі

У сучасній літургійній традиції церков візантійського обряду свято Воздвиження Хреста Господнього є центральним святом, тоді як свято Оновлення храму Воскресіння в Єрусалимі є лише передсвяттям до нього. Джерела давньої єрусалимської традиції, у якій це свято виникло і набуло важливості, дають дещо іншу перспективу цих обидвох свят. 

І. Етерія (381-384)

48. 1. Дні Оновлення називаються так, бо свята церква, що знаходиться на Голготі, яку називають Мартиріум, була освячена Богові; і також свята церква, яка знаходиться при Воскресінні, тобто в тому місці, де Господь воскрес після страждань, того ж дня була освячена Богові. Тож Оновлення цих святих церков святкуються з великими почестями, оскільки саме того дня було знайдено Хрест Господній.

2. І тому було влаштовано так, що коли вперше освячувалися згадані святі церкви, якраз того самого дня, коли було знайдено Хрест Господній, щоб у той же день святкувати їх із повною радістю. І у Святому Письмі знаходимо, що день освячення є тим самим днем, коли святий Соломон, завершивши дім Божий, який він збудував, стояв перед Божим вівтарем і молився, як написано в книгах Хронік.

49. 1. Отже, коли настають дні Оновлень, їх святкують впродовж восьми днів. Адже за багато днів до того починають збиратися люди звідусіль, не лише монахи чи апотактики (відмовники/повздержники) з різних провінцій, тобто як з Месопотамії, Сирії, Єгипту чи Фіваїди, де є багато ченців, але також з різних інших місць та провінцій; бо немає нікого, хто б у ті дні не прямував до Єрусалима на таке велике свято і такі урочі дні. Світські ж люди, як чоловіки, так і жінки, з вірою і благочестивим духом збираються тієї священної днини з усіх провінцій в Єрусалим.

2. Єпископів, коли їх мало, у ті дні в Єрусалимі понад сорок чи п’ятдесят; і з ними приходить багато їхнього клиру. І що ще сказати? Кожен вважає, що вчинив би найбільший гріх, якщо б не був присутній на цьому великому святі, хіба що якась непереборна потреба стримала людину від доброго наміру.

3. Отже, під час цих днів Оновлень всі церкви прикрашають так, як і на Пасху чи на Богоявління, і щодня відбуваються процесії до різних святих місць, як на Пасху або Богоявління. Адже в перший і другий день процесія проходить у великій церкві, яка називається Мартиріум. На третій день – в Елеоні, тобто в церкві, яка знаходиться на самій горі, з якої Господь вознісся на небо після страждань, у якій є печера, де Господь навчав апостолів на Оливній горі. На четвертий день ... (решта тексту не збереглась)

 

 ВЕЧІРНЯ МОЛИТВА

Уклав: свящ.Хуан Матеос, ТІ 

(Професор літургіки в Східному Інституті. Рим)

Nihil obstat 

Мадрид, 6 грудня 1967 року

ВСТУП

Богословський і душпастирський сенс вечірньої молитви виражений у правилі святого Василія Великого таким чином: "Коли закінчується день, благодаримо за отримані в ньому блага і за добро, яке ми вчинили; і визнаймо недоліки злоби чи немочі та приховані гріхи, які ми вчинили словом, ділом чи в серці, приносячи Богові за все умилостивлення молитвою" (Велике Правило, запитання 37; PG 31, 1015-16).

Дотримуючись цієї концепції святого Василія, і додаючи знання про те як виглядала  молитва, яку Церква по всьому світі практикувала вранці і ввечері, ми маємо три елементи, які, згідно з найпоширенішою традицією, складають вечірню молитву:

1) Подяка Богові за Його блага, виражена псалмом або піснею.

2) Покаянний акт, щоб попросити прощення за гріхи дня. Зазвичай псалмом покаяння обирали 140-й псалом.

3) Прохання і молитви за Церкву і за всіх людей.

Для кращого розуміння цього богослужіння та для полегшення святкування, ми подамо можливий спосіб проведення богослужіння та ширше опишемо вищезазначені пункти святкування.

Церковний простір

Вірні  збираються у формі півкола-підкови, як у монастирському хорі. Місце священика розташоване в арці підкови, обличчям до вівтаря; віряни сидять по обидва боки, обличчям до центру.

У святилищі, перед вівтарем, ставлять високий свічник, на який предстоятель ставитиме запалену свічку.

При вході до святилища на підніжжі ставлять кадильницю (вогнетривкий посуд) з палаючим вугіллям.

У центрі нефа, на півдорозі між місцем священика і вівтарем, розміщений аналой, звернений до вівтаря. Його використовуватмуть солісти для співу і читець для читання Біблії.

Літургія поставлена на коліна

Давно хотів написати про це, але аж тепер з’явився час і натхнення.

Літургійна традиція нашої церкви зберегла надзвичайно давню і цікаву традицію завершення періоду П’ятдесятниці – славного 50-денного святкування Воскресіння Христового і очікування Зіслання Святого Духа. Згідно із цією традицією у цей період не можна було молитись навколішки. Тому увечір в неділю П’ятдесятниці в храмах відбувався особливий чин молитов навколішки. Ця традиція є дуже давньою і сягає часів, коли свято П’ятдесятниці справді було останнім днем святкування, про що виразно говориться в одній із молитов.

Чин П’ятдесятниці оригінально походить із давньої константинопольської традиції і, як кожне із богослужінь добового кола, у його основній структурі складалось із трьох антифонів, під час завершення останнього з яких відбувався вхід предстоятеля у святилище. Якщо це передбачалось урочистістю дня, після входу слідували біблійні читання. В інших випадках, відразу після входу диякон виголошував мирну ектенію, яку священник завершував молитвою відпусту і главоприклонною молитвою.

Невідомо коли, але цей, початково окремий, чин було долучено до звичайної щоденної вечірні, яка теж мала свої п’ять основних молитов і, відтак, ці тексти продублювалися – другі молитви в нашому чині коліноприклонних молитов (Благословен єси, Господи Владико вседержителю…, Господи, Господи, Ти ізбавив нас від усякої стріли…, Боже великий і вічний, святий людинолюбний…, Боже великий і вишній, Ти єдиний маєш безсмертя…, Господи Боже наш, що прихилив небеса… ) власне і є п’ятьма давніми молитвами константинопольської вечірні. Дві останні з них все ще є частиною навіть сучасної вечірні як 8-а світильна та главоприклонна.

ЧИН ЛІТУРГІЇ СВЯТОГО АПОСТОЛА І ЄВАНГЕЛИСТА МАРКА

Святий апостол і євангелист Марко, як виявляється був не лише євангелистом, а й літургістом. Принаймні, церковна традиція приписує йому текст однієї із грецьких Божественних Літургій, а також і Літургії Передшеосвячених дарів.

*******************************

ЧИН ЛІТУРГІЇ СВЯТОГО АПОСТОЛА І
ЄВАНГЕЛИСТА МАРКА

Священик: Мир всім.

Народ: І духові твоєму.

Диякон: Молітеся.

Народ: Господи, помилуй. тричі

Священик же молиться: Благодаримо Тебе і преблагодаримо, Господи Бoжe наш, Отче Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа, за все і через все, і у всьому, бо Ти зберіг, допоміг, захищав і провадив нас у минулий час життя нашого і допровадив нас до цього часу, удостоїв знову предстати Тобі у святому місці Твоєму, щоб молитись за відпущення гріхів наших і за помилування всього народу Твого. Молимось і просимо Тебе, Людинолюбче благий, дай нам провести святий день цей і весь час життя нашого безгрішно, з усякою радістю, здоров’ям, спасінням і усякою святістю і страхом Твоїм. А всяку ненависть, хворобу всяку, всяку спокусу, сатанинську дію всяку, всякі нападки злих людей віджени від нас, Боже, і від святої Твоєї соборної і апостольської церкви. Подай нам добре і пожиточне; якщо в чомусь согрішили ми словом, чи ділом, чи помислом, Ти, як благий і людинолюбний, зволь недоглянути і не покинь нас, Боже, бо на Тебе уповаємо, і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого і від діл його благодаттю і милосердям, і людинолюб’ям єдинородного Твого Сина, через якого і з яким Тобі слава і влада у всесвятому, благому і животворящому Твоєму Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Народ: Амінь.      

Архиєрейська Літургія св.Василія за списком 10-го ст

Існують надзвичайно цінні богослужбові джерела візантійської традиції, які збереглись лише завдяки працям середньовічних гуманістів, які з тих чи інших причин вирішили зробити їх доступними для своїх сучасників. Як можна довідатись із передмови, середньовічний німецький гуманіст Ґеорґ Вітцель у 1546 році вирішив опублікувати переклад Літургії св. Василія Великого із одного древнього кодексу (перед 10 ст.) для того, щоб німецькі християни мали змогу надихнутися богослов’ям древньої церкви, на противагу «новому богослов’ю», яке почало ширитись західним світом із початком Реформації. Заради цього він відвідав кілька монастирських бібліотек, зокрема й бенедиктинський монастир Йоганнісберґ біля Майнцу, у бібліотеці якого віднайшов цей цінний, нині, на жаль, втрачений кодекс. Ось кілька зауважених мною літургійних цікавинок із чину цієї Літургії св.Василія:

- У надписі Літургії вказано, що ця Літургія «перша». Це є вказівкою на древність джерела - Літургія Василія все ще є першою, тобто недільною, Літургією. Такий порядок розміщення Літургії св.Василія в євхологіонах та літургіконах був приблизно до 10 ст. Згодом її місце займе Літургія св.Йоана, а Літургії св.Василія призначать «почесне» 2-е місце і 10 разів служіння впродовж року.

- Хоча Патріарх присутній в захристії на приготуванні Дарів (проскомидія, як і годиться, складається лише з однієї молитви), в храм він приходить аж на трисвяте. Це надзвичайно цікава замітка, оскільки вона пояснює, що богослужіння може починатись без присутності єпископа, а відтак, вхід єпископа жодним чином не вказує на початок богослужіння. Подібно, як і вечірня в Етерії не починається з приходом єпископа, він приходить вже тоді, коли частина богослужіння минула. Тобто: а) «Мир всім!» перед читаннями жодним чином не мусить означати, що саме від цього часу починається Літургія; б) Три антифони є цілком інтергальним елементом євхаристійного богослужіння. в) Пресвітер мовить молитви антифонів «перед перегородкою», тобто не входячи у святилище; г) Амвон був кількаступеневим, бо диякон, для виголошення прошень виходив на другу сходинку амвону.

Літургія Йоана Золотоустого за списком 10-11 ст.

Ми часто, можливо надто часто, схильні сприймати наші богослужбові практики через призму 'офіційних' літургійних видань, які стали можливими аж після винайдення друкарського верстату і утвердження ним, так-так, саме ним, друкарським верстатом, певного типу літургійної практики, який не є ані найдавнішим, ані найкращим. 

У бібліотеках монастирів, університетів, приватних осіб, на щастя, збереглись часто давніші і кращі зразки наших богослужінь, які можуть дати нам суттєво краще розуміння не лише його витоків, а й розуміння його структур і поодиноких елементів.

Одним із надзвичайно цікавих свідчень служіння Божественної Літургії св.Йоана Золотоустого є документ 10-11 століття, палестинського походження, який зберігся завдяки латинському перекладу і публікації його середньовічним гуманістом Амброзієм Пеларго Ніддано у 1541.

- Перше, що можна зауважити у цьому чині Літургії є помноження числа 'мирних' ектеній, кожна з яких повторює попередню. У цьому помноженні можна прослідкувати їх рух від їх оригінального місця перед поцілунком миру, аж до трисвятого. Те, що мирна ектенія оригінально була перед поцілунком миру, можна побачити із Літургії Апостольських постанов. Там вона передує поцілункові миру, який, своєю чергою передує перенесенню Дарів з 'проскомидійника' на жертовник, молінню предстоятеля за себе і співслужителів і одяганню предстоятеля в літургійний одяг. 

Літургія потребує переосмислення і зростання у вірі

З огляду на дискусії навколо літургійної молитви і традиції назагал нагадав собі, що колись писав для Патріархату кілька своїх міркувань щодо цього. Звісно, я не претендую тут ні на вичерпність у цих міркуваннях, ані на остаточну істину. Все ж мене все більше зачіпає естетична краса богослужіння чи навіть радше останньо зачіпає її скорочення. Богослужіння зараз все частіше сприймається у перспективі 'канонічності', 'дозволів', 'однообразності', якоїсь навіть штучної 'правильності'.

Натомість, що більше молюся і досліджую цей феномен - християнського богослужіння - то більше мене вражає той факт, що будь-яке перенесення в площину 'канонічної традиції', насправді вбиває його, душить законницьким постулатом 'в нас є закон і за законом Він мусить вмерти'.
Все більше переконуюсь у тому, що більша багатоманітність є ключем до ширшого пізнання і поглиблення літургійного досвіду Христа, а зростаюча контрольованість і шаблонність провадить до перетворення молитви вірних у літургію церкви, причому 'церкви', яка швидко перетворює вірних у 'мирян' - тих, без яких літургія може і обійтись, бо ж є 'фахівці', які зроблять це 'правильно' і 'канонічно'. А це вже тоді є констатацією смерті літургії і пошуку вірними власного молитовного досвіду - паралітургійного - , додаткового до літургії, яка для них стає лише даниною традиції і милостинею для клиру.
'Правильна' і 'канонічна' літургія тяжіє до примітивізації, бо ж її позбавляється всього, що 'може звучати 'неправильно' і 'неканонічно'', всього, що 'може бути 'неправильно' зрозумілим 'мирянами', 'людьми з вулиці', тощо'. Поетичний політ ісповідання віри у анафорах заміняється вивіреними соборами постулатами символу віри. Кількість анафор обмежується церковним законом і стишується, щоб часом вірні не зрозуміли щось 'не так'.
За якийсь час вже не таїнственного, а просто тихого шаблоного повторення 'канонічно затверджених текстів' і сам клир перестає розуміти для чого всі ці традиційні 'манси', 'складнощі', 'поезія', 'музика'. Єдиним порятунком стає 'реформа', яка полягає не стільки в пошуку розуміння того, що робиш (це суттєво складніше), а в тому, що ще можна скоротити, щоб швидше 'здихатися' тої літургії і нарешті ПОМОЛИТИСЯ.
У нас це, наприклад, скорочення другого антифону і виголосу другої молитви вірних :) або служіння архиєреями літургії 'пресвітерським' чином, замість того, щоб впорядкувати свої знання про літургію і, провівши необхідні оновлення, осмислено молитися її саме як літургійну молитву вірних - народу Божого. Бо ж це для них служать диякони, священники, єпископи, а передусім сам Христос. Христос часто 'нешаблонний' і 'неканонічний', не 'правильний' і не 'політкоректний', але завжди живий і життєдайний. Христос, який не 'вмістився' в одне євангеліє, але зволив 'передаватися' чотирма, які не завжди на 100% однообразно, але завжди на 100% достойно і праведно і гарно, як годиться, передають звістку про любов Бога до людей і надію на спасіння. Христос, який навіть молитву Отченаш передав у двох варіантах (і який з них канонічніший так і не сказав).
Читати євангелія складніше, ніж читати короткий катехизм так само як читати євхаристійну анафору складніше за символ віри. В євангеліях і анафорах більше шансів зрозуміти щось 'не так', ніж в катехизмах чи символах віри, але 'вростання у віру' відбувається якраз через читання Євангелій та реалізації прочитаного у піснеспіві (саме так називали анафору і Василій Великий і Йоан Золотоустий) анафори. Слід наново відкрити для себе основоположну істину будь-якої віри - вона складна і потребує вростання у неї і вона страждає і слабне від будь-якої поверховості і шаблонності.

Анафора для неділь Великої Чотиридесятниці

Ми звикли до того, що православні церкви назагал досить консервативні, коли йдеться про створення нових літургійних текстів, особливо, коли йдеться про центральне християнське богослужіння - Божественну Літургію. Цей стереотип пробує зламати своїми літургійними новотворами доктор богослов'я, диякон Православної Церкви Америки Микола Денисенко. Він наважився створити кілька нових анафор, одну з яких - на неділі Великої чотиридесятниці - ставлю тут в українському перекладі для ознайомлення. 

Те, що такі тексти знову, після майже півтори тисячі років, знову починають з'являтися в богословському надбанні православної церкви, є свідченням живої віри церкви і вказівкою на те, що богослов'я виходить поза межі суто академічної дисципліни, а стає тим, чим воно і покликане бути - молитвою, перед лицем Господа, зродженою любов'ю до Нього і бажанням ісповідувати віру в Нього тут і тепер. 

 

Анафора для неділь Великої Чотиридесятниці

Диякон: Станьмо прості! Станьмо зі страхом! Будьмо уважні, щоб святе возношення в мирі приносити.

Вірні: Милість, мир, жертву хвали.

Священник: Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і сопричастя Духа Святого хай буде з вами.

Вірні: І з духом твоїм!

Священник: Вгору піднесім серця!

Вірні: Піднесли до Господа.

Священник: Благодарім Господа.

Вірні: Достойно і праведно єсть поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові – Тройці єдиносущній і нероздільній!

Священник: Достойно і праведно Тебе благодарити Творця вселенної, Ти бо сформував людину на образ Твій і подобу, назвавши добрим усе творіння. Ти уклав завіт з отцем нашим Авраамом, утворюючи народ святий із зів’ялої утроби Сари. Великий пророк Твій Мойсей - свідок правиці Твоєї кріпкої в переможної – провадив народ Твій вибраний від рабства до свободи у їх власному краю. Як і Мойсей, Ісус Навин стояв на святій землі у присутності архангела Твого. Разом із ними й ми, долучаючись до херувимів і серафимів, співаємо пісню переможну викликуючи, проголошуючи і мовлячи:

Вірні: Свят, свят, свят, Господь Саваот! Повне небо і земля слави Твоєї! Осанна в вишніх! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх!

Священник: Боже, праотці наші співали, ‘хто як Ти, Господи, серед богів? Хто як Ти, величний у святості, дивний у славі, твориш чудеса?’ Святий народ Твій подорожував пустелею і взивав до Тебе, аж доки ти втамував спрагу їх. Як Бог неописанний, безначальний, ніколи не зримий ніким, Ти сотворив життя із небуття. Ти створив народ святий з лона Сари, послав святого Предтечу і Хрестителя Йоана з Єлизавети, а нам послав Марію Богоматір з лона Анни. Марія ж зродила Христа Бога нашого, якого всесвятим Духом Твоїм у пустелю на сорокаденний піст і молитву попровадив Єси. У послуху Тобі Він, відмовившись від хліба лихим пропонованого, Сам пожертвував Себе нам як Хліб Життя з любові за життя світу. Він заповідаючи ученикам Своїм чинити вечерю на Його спомин, взяв хліб, благословив, розламав його і дав його своїм святим ученикам, мовлячи:

Прийміть, їжте, це єсть Тіло моє, що за вас і за багатьох ламається на відпущення гріхів.

Вірні: Амінь.

Священник: І подібним чином після вечері Він взяв чашу, мовлячи: 

Пийте з неї всі, це єсть Кров Моя, Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Вірні: Амінь.

Священник: Благодаримо Тебе за пасху, за хрещення в Йордані, за сорок днів у пустелі і перемогу над лихим, за страсті, хрест, смерть, погребення, сходження до аду і звільнення в’язнів його, за тридневне воскресіння, вознесіння, праворуч Отця сидіння, всесвятого Духа зіслання і за друге і славне пришестя. Жертвуючи Тобі Твоє від Твоїх за всіх і за все,

Вірні: Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тебе благодаримо, Боже наш.

Священник: Милосердний і співчутливий Боже, як праотець наш Яків, ми боремось, щоб бути вірними Тобі. Кволі духовно і струджені тілесно стоїмо перед Тобою на землі святій з смиренням покладаючи перед Тобою ці жертовні дари наші. Освяти нас і дари ці сходженням Святого Духа Твого і яви їх (+) Тілом і Кров’ю Господа нашого, Бога і Спаса Ісуса Христа. Боже отців і матерів наших, так як Ти живив святих праотців наших водою чистою і манною в пустелі, сподоби нас, стати синами і доньками Твоїми, народом святим і священством царським через участь у святому Тілі і Крові Сина Твого Господа нашого Ісуса Христа.

Подай нам єдність віри, спільність Духа Святого, відпущення гріхів, оздоровлення душ і тіл, звільнення від пристрастей і спокус та примирення у спільнотах наших.

Подай нам божественну благодать Твою і укріпи нас для годування голодних, зодягання нагих, відвідування хворих та ув’язнених, надавання прихистку для бездомних, милостині для вдів і сиріт, проповіді євангелія Твого, утішення упосліджених, щоб ми були свідкими воскресіння Твого і носіями Твоєї благодаті.

Пом’яни, Господи, всіх усопших в очікуванні воскресіння до життя вічного: отців, матерів, патріархів, пророків, апостолів, проповідників, євангелистів, мучеників, ісповідників, подвижників і всіх праведників, звершених у вірі.

Особливо нашу всесвяту, пречисту, благословенну владичицю Богородицю і приснодіву Марію.

Вірні співають відповідний богородичний.

Священник: Святого Йоана, Предтечу і Хрестителя, святих славних і всехвальних апостолів, святого ім’я, пам’ять якого ми звершуємо нині і всіх святих Твоїх.

Пом’яни, Господи, всіх, хто відійшов з життя цього перед нами, які тут в по всьому світі уснули у Господі: [священник поминає відповідні імена. Диякон, завершивши кадити престіл теж поминає імена живих і мертвих]

Пом’яни всіх єпископів православних, пресвітерів, дияконів і вірних;

Пом’яни тих, які терплять хворобу, депресію чи узалежнення; пом’яни рабів, тих, кого експлуатують, утиснених, переслідуваних і всіх в’язнів;

Пом’яни всіх вдів, вдівців, сиріт, втікачів, бездомних, приходьків, чужинців, вбогих і даруй їм прихисток, захист, утвердження і мир;

Пом’яни всіх подорожуючих і всіх відсутніх з оправданої причини. Пом’яни наше воїнство і всю владу нашу.

Пом’яни, Господи, всіх тих за кого ми приносимо тиху молитву нашу:

Всі на хвилю стишуються.

Священник: Передусім пом’яни, Господи, архієпископа (митрополита) нашого ім’я, і єпископа нашого ім’я. Даруй їх святим церквам Твоїм у мирі, безпеці, пошані, здоров’ї і довголітті для правильного голошення істини Твоєї у світі.

Вірні: І всіх, і все!

Священник: І дай нам єдиним серцем і устами славити пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа нині і повсякчас і на віки віків.

Вірні: Амінь.

 

 

Микола Денисенко

Микола Денисенко є професором і завідувачем кафедри Еміля та Ельфріди Йохум в Університеті Вальпараїсо. До цього він викладав в Університеті Лойоли Мерімаунт в Лос-Анджелесі (2010-2017). Денисенко закінчив Університет Міннесоти (бакалавр бізнесу, 1994), Свято-Володимирську православну духовну семінарію (магістр богослов'я, 2000) та Католицький університет Америки (доктор філософії, 2008). Його останні книги: "Віра народу: Літургія вірних у православ'ї" (Rowman and Littlefield) та "Православна Церква в Україні: Століття розділення" (Видавництво Університету Північного Іллінойсу). Він є дияконом Православної Церкви в Америці, висвячений у 2003 році.

---

[1] https://praytellblog.com/index.php/2020/09/23/anaphora-for-the-great-forty-days/