Посланці-помисли у винограднику нашого життя Лк 20, 9-18

Сьогоднішнє євангеліє спонукало до кількох думок. Спробую записати. Звичайно, притча про злих виноградників і про наріжний камінь в першу чергу є образом приходу Христа у світ, стосується його безпосередніх слухачів, жителів Юдеї і Його самого. Коли читаємо ці рядки, перша реакція - дистанція від себе самих. Христос говорить до юдеїв, яких ототожнює із виноградарями, господар - небесний Отець, виноградник - обіцяна земля (заповіді закону,якщо вдатися до алегорії), слуги-посланці - пророки, син єдинородний - Ісус Христос, зазіхання на Його спадщину - ототожнення спасіння із виконанням все дрібніших приписів закону. Все дуже просто і ясно. Все ж, яким є, чи може бути, висновок для нас? Можливо все набагато глибше? Можливо слова звернені саме до нас? 

А що як виноградником є сама людина, якій Господь ввіряє її тіло і весь світ до господарювання? Що як посланцями господніми є думки всередині нас, які кличуть до звіту про плоди, можливо дуже прозаїчні, щоденні, над якими все ж треба довго працювати? Бути ввічливим до себе і навколишніх, уступити місце в громадському транспорті, сказати щось добре, уподібнюючись Богові, який творить і благословляє (говорить добре слово про своє творіння). Дбати про чистоту думок, висловлювати їх у чистоті мови. Стримуватись від надмірів, надпродукцій, виробництва задля виробництва - можливо найбільшого гріху сучасної споживацької "культури". Чи не цих посланців ми щоденно б'ємо цинізмом, висміюємо мудруваннями, вбиваємо байдужістю?

У таїнстві Хрещення небесний Отець посилає в наше серце свого єдинородного Сина. Чи не Його ми вбиваємо щодня, дбаючи про свій власний егоїзм, успіх у роботі, повагу серед друзів, визнання у світі, ігноруючи при цьому заклик Христа уподібнюватись Йому у всьому? Чи не Його - істинного наріжного каменя - ми відкидаємо будуючи замість дому молитви і перебування Божого для прослави Його імені,  вавилонську вежу, думаючи зробити своє ім'я вищим від небес?

У цьому світлі притча абсолютно актуальна для кожної людини, а передусім для кожного християнина, незалежно від рівня його духовного поступу. Господь щодня продовжує давати людям в оренду їх тіла і світ для господарювання. Він і надалі щоразу посилає слуг спитати про плоди нашої праці. А у таїнстві літургійної молитви посилає до нас свого єдинородного Сина. Добрі виноградарі і будівничі кладуть цей літургійний досвід Христа як наріжний камінь храму свого духовного життя і будують його для прослави імені Господнього. Саме у цьому сенсі треба розуміти підсумкові слова візантійській євхаристійної літургії та святкової вечірні: "Будь ім'я Господнє благословенне від нині і до віку". Ціллю і звершенням літургійного досвіду Христа є "день увесь звершений, святий, мирний і безгрішний", який ми маємо сприйняти як дар, відповідальність за звершення якого полягає у нашій співдії із благодаттю Того, якому належить слава, честь і поклоніння на віки віків.

Різдво разом

Хотів написати відразу, коли побачив як встановлюють різдвяний ярмарок на площі Ринок, але якось не виходило дотепер.

Різдво у Львові для мене викликає особливі відчуття вже кілька років. Ніяке інше свято не дає так відчути вселенськість церкви і гармонійність її святкувань із порами року. Різдво - родинне свято передусім тому, що являє святу родину. У Йосифа і Марії народжується дитина, для світу народжується Спаситель, у темряві невпевненості (Благовіщення - сумнів Йосифа - неможливість знайти нічліг) сяє Світло світу, у намагання світу зв'язати людей (перепис населення - гонитва за немовлям) приходить Той, який "у шостий день і час на хресті розірвав рукопис наших гріхів", зробив нас єдиною родиною Небесного Отця. 

Дні стають довшими, темрява відступає. І якраз у цей період глибинно відчувається прірва роз'єднаності, святкування якогось "свого", "особливого" Різдва, Різдва за старим стилем. У час, коли все творіння сходиться, щоб поклонитися Єдиному, церкви розходяться у "свої" традиції. Дві вітки католицької церкви святкують народження Того, який все поєднав у Собі у різні дні.

Римокатолики у цьому випадку, на мою думку, у кращому стані. Їх Різдво відкриває двері Новому рокові. Святкування йдуть своїм ходом, не руйнуючи пори приготування - різдвяного посту. Ми ж, грекокатолики,  мусимо придумувати диспензи від посту на Новий рік, святкувати опісля його ще раз, хоча насправді ніхто вже й не розуміє чому. Старостильне Різдво після католицького (можна сказати навіть вселенського, бо й більшість православних та протестантських церков його святкують разом)  та Нового року виглядає дивним. 

Згадуються минулорічні свята. На Стефана 9 січня різдвяний ярмарок вже не працював, будки на площі Ринок почали вже забирати. Було сумно. Сумно тому, що ми стаємо марґіналами, не вміємо відчитати знаки часу, стаємо непомітними. Сумно тому, що не даємо свідчення єдності і  навіть світ ігнорує нас за нашу зашореність. Сумно, що не вміємо цінувати здоровий глузд і заміняємо його приписами. Сумно тому, що ми їх, ці приписи, і так перепишемо, але зробимо це під тиском світу, економіки, глобалізації, боязні втратити вірних, підміни Рождества Христового попсовим кокакольним Сентаклосом.

Цікаво, коли заберуть різдвяний ярмарок цьогоріч?

Коментарі до Святого Письма

Кожен коментар до Святого Письма є певним чином обмежений, є свого роду поживою для розуму. Святе ж Письмо є передусім спрямоване до серця людини, тому найкращою лектурою до нього є просто систематичне молитовне читання. Найціннішим є те, що Бог під час такого читання відкриває конкретній людині. Зазвичай воно мало пояснює історію, мораль чи навіть богослов'я, але в першу чергу ставить людину перед лице Бога, вчить її спілкуватися з Ним, любити Його і бути відкритим на Його неосяжність, невимовність, несподіваність і велич, яка перевершує будь яке наше уявлення про Нього.
Бажаю всім плідних студій!

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

Свято Введення належить до одного із найважливіших і водночас одного із найзагадковіших свят нашого літургійного року. Воно не має прямого біблійного обґрунтування. Більшість його джерел належать до апокрифічної літератури. До важливих його джерел належить навіть Коран — священна книга мусульман.

Дуже важко судити про його історичність. Входження Марії у святая-святих належить до основних каменів спотикання у трактуванні цього свята. Тут спробую дати кілька думок щодо цього.

Діалоги екуменічні як дискусії про "віки вічні"

Поставили в фейсбуку оду митрополиту Алфеєву:

Не побачив нічого нового в словах цього шанованого в цілому світі ієрарха. Те саме говориться всюди від самих початків екуменічного руху. Не вірю я в діалоги. Я вірю в те, що церква є Тілом воскреслого Христа. 

Лк 16, 19-31 (Притча про багача і Лазаря)

Ше два тижні тому (в неділю) хотів написати кілька думок, які попередньо не приходили мені в на ум, коли читав чи чув цю притчу.

Сила християн у Христі!

Христос не залишив нам жодної книги, жодної школи, жодної доктрини. Він залишив нам лише Самого Себе. Він залишився з нами Сам: "Я з вами по всі дні до скінчення віку" (Мт 28. 20). Сила християн в тому, що Христос - з ними. (о.А.Мень)

Різдво Пресвятої Богородиці

Цього року якось особливо пережив це свято. Не думаючи особливо про його зміст якось само собою прийшло кілька думок. Вирішив записати.

Радість молитви (і кілька думок Орігена)

Вирвалось під час розмови про невислухані молитви: "Навіть якщо вам здається, що ваші молитви не вислухані Богом, вже сам факт, що ви говорили з Ним є достатньою причиною для радості!"

Про необхідність молитви із твору Орігена "Про молитву" (5-8):

Мт 17, 14-23

Євангеліє навело на думку про абсолютну неможливість зцілення без Христа і узурпації духовної влади. Причому як з боку тих, хто просить про зцілення, так і тих, які зціляють.

Хлопця кидає в вогонь і в воду в новомісяччя - образ духовної нестабільності. Духовним звичаєм старозавітного благоговіння було приносити жертви у новомісяччя і саме тоді ж проблеми в хлопця - як не в огонь, то в воду.

Мт 14, 22-34

Уривок з євангелія від Матея чим не опис Церкви і літургії? Христос відсилає учнів на середину моря очікувати Його, поки Він відпустить народи. Він іде на гору, щоб побути на самоті, помолитись Отцеві. Він молиться Отцю, але не покидає своїх учнів. Він йде до них по воді саме тоді, коли човен - образ Церкви - кидають хвилі. Сьогодні Господь невидимий для нас так як Його колись бачили Його учні, але ми мало чим відрізняємось від них. Як і для них так і для нас Христос залишається таїнством - Тим, Кого можна сприйняти за привида, або побачити очима віри і стати таким як Він. Ми бачимо Його у літургії Церкви: у образі священика, у Його слові, у таїнствах та моліннях добового кола. Багато хто, тримаючи Його перед очима йде до Нього по хвилях довіряючи Йому як Петро.  Багато хто сумнівається і  тоне, але і тоді як Петрові Він готовий подати руку допомоги і скартати за невірство.

Він йде по розбурханих хвилях цього світу до нас, до Його переляканих учнів. Наскільки ми вправлятимемось у вірі, щоб могти побачити Його,впізнати, вийти назустріч і не почати потопати, залежить від нас.

Еклезіологія первоапостолів

Дві думки приходять на ум, коли думаю про проблеми сучсних розумувань про церковну єдність. По-перше, проблематичність еклезіології символу віри. Церква "єдина, свята, соборна, апостольська". Бракує визначення, що вона також є церквою Христовою.

Дороге свинство Мт 8.28-34

Історія про гадаринсбьки х біснуватих є історією ціни свободи. Ісус приходить, для того, щоб вигнати бісів і звільнити від нечистот (свинства). І тут справжня дилема - лишитися в комфорті власного свинства, з його пастухами і відсутністю зауваження тих, кому гірше (біснуватих), чи тішитися тим, що 'втрата' твого свинства пішла на користь зцілення двом людям. Проблема в тому, що дуже часто нечистоти (свинства) настільки дорогі, що існує небезпека відмовитись від присутності Христа і надалі залишатись залежними від бісів.

Що вартніше: лишитись без свиней і тішитись присутність Бога, який звільняє людину, чи 'забити' на людину на користь власного добробуту? Ця дилема - наше щоденне життя. Невідомо чого Господь позбавить нас, нагородивши своєю присутністю. Часто ліпше лишиться з с(в)иницею в руках, ніж злинути з журавлем у небо. Але то лише земна перспектива. З чим залишимось, коли Господь покличе в небо? Чи не втече і с(в)иниця, коли наша рука ослабне?

Господь пропонує свободу коштом відмови від свиней. Вона вартніша, вона - цінність понад всі стада свиней разом з їх пастухами, які часто намовляють нас просити Христа йти далі, не мучити нас передчасно, не напружувати нас Своєю присутністю, не загрожувати тому, що ми вже 'посідаємо'.

Свині наших пристрастей падають в води хрещення - зодягнення в Христа. Позбавлення бісів звільняє місце для Христа і Святого Духа, які своєю присутністю перетворюють храм нашого тіла в обитель Бога живого.

Різдво Йоана Предтечі

Кожен з нас є предтечею когось або чогось. Ми предтечі нашої майбутньої влади, мовного питання в Україні, майбутнього нашої Церкви, її богослужбового життя. Ми предтечі екологічної ситуації, глобального потепління. Своїм словом, ділом, думками  ми готуємо майбутнє нас, нашої родини, країни та світу. Ми несемо відповідальність за майбутнє.

Йоан Предтеча був предтечею Христа. Це був вибір Бога, але також і його особистий вибір. Це особливий дар бути предтечею Бога, готувати йому дорогу.

Попри всі інші завдання, ми, християни, покликані бути предтечами повноти Царства небесного. Дароване нам у Христі, воно має зростати саме через нас предтеч цього Царства і саме про це нам щоразу нагадує свята літургія словами "Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків". А ми, в свою чергу, висловлюємо свою згоду на це величним "Амінь".

Причасна формула

В житії св.Онуфрія є цікава формула причастя: "Хай буде вам Їжею Нетлінною, Радістю Нескінченною і Життям Вічним Тіло і Кров Господа Ісуса Христа Бога нашого".

Мт. 6, 22-23 Світло тіла - око!

Світло тіла - око. Як, отже, твоє око ясне, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то якою великою буде темрява! (Мт. 6, 22-23)
Уривок із євангелія від Матея, здається говорить про християнський світогляд. Дуже часто ми дивимось на світ ніби через якісь окуляри.

Піст - школа благодарення

Більшість людей пов'язують період посту із відмовою від чогось. Не їсти м'яса, шоколаду, не говорити те, не робити сього. До мене промовив текст послання св.апостола Павла до Римлян, який у церквах візантійської традиції читають у сиропусну неділю якраз перед першим днем Великого посту. Павло дискутує із релігійними мінімалістами та максималістами, людьми, які хочуть встановлювати або ж відміняти правила. Ключовим у цьому тексті є термін "благодарення". Все, що людина робить у своєму житті вимірюється її розумінням необхідності благодарення та вмінням благодарити.

Вечірнє молитвослов’я з читанням Святого Письма

Вечірнє молитвослов’я з читанням Святого Письма

Це молитвослов’я було підготоване для потреб Духовно-пасторального відділу УКУ.

Стрітенська свічка має згуртовувати домашню церкву

Ірина Кондратюк

Стрітенська свічка має згуртовувати домашню церкву

У свято Стрітення Господнього 15 лютого на Літургії віряни освячують та запалюють свічки як символ Світла Христа. А після молитви несуть освячену стрітенську свічку додому.

Цього дня Церква згадує Євангельську подію, за якою на 40-ий день після народження Христа Діва Марія та Святий Йосиф принесли Немовля Ісуса до єрусалимського храму. Адже за Законом Мойсея кожного первістка чоловічої статі євреї мали посвятити Богові.

Про свято Стрітення Господнього та значення стрітенської свічки «Газета» спілкувалася з Василем Рудейком, викладачем літургійного богослов’я Українського Католицького Університету.

Парадокс як ключ до розуміння Різдва східною церквою

Д-р Ендрю Квінлан

Парсдокс як ключ до розуміння Різдва східною церквою¹

Греки мають для цього окреме слово. З давніх-давен їх культура відрізнялась пристрастю найменування речей.

Якби треба було підсумувати одним словом підхід східної церкви до святкування Різдва, я б вжив саме те дивне слово, котре греки люб’язно надали багатьом іншим мовам – слово «парадокс».

Принцип ad fontes у сучасних реформах літургійних структур часослова у словянських церквах візантійської традиції

Василь Рудейко, доктор богослов’я

Принцип ad fontes у сучасних реформах літургійних структур часослова у словянських церквах візантійської традиції

Історія літургійних реформ східних церков, незважаючи на вже існуючі напрацювання, все ще чекає на своїх дослідників.[1] Багато документів, котрі містять думки окремих єпископів чи локальних синодів щодо оновлення молитов часослову все ще потребують критичного опрацювання, а подекуди відкриття. Те саме стосується і документів, в котрих збережено думки та ідеї щодо стану та вигляду богослужінь добового кола звичайних рядових вірних тої чи іншої церкви.

Спробуймо зорієнтуватись у традиції літургійних оновлень у східнослов’янській візантійській літургійній традиції та показати приклади деяких таких оновлень у часи, ближчі до сучасності.

Степенні антифони у контексті недільної утрені

Василь Рудейко, доктор богослов’я

Степенні антифони у контексті недільної утрені

Однією з найвідоміших структур недільної та святкової утрені сьогодні є так звані степенні антифони. Вони передують читанню воскресного чи святкового Євангелія і завжди, хоча б у скороченому вигляді - одного антифону, присутні у цьому богослужінні. Більше того, у свій час вони були настільки популярними, що входили у структури більшості молебних піній, улюблених візантійських богослужінь з особливих нагод. Такий відомий візантійський коментатор богословських та літургійних текстів, як Никифор Ксантопул навіть написав обширні коментарі до степенних антифонів[1]. У слов'янській традиції були популярними ліствиці, складені на основі цих текстів, одну з яких наводить у своєму дослідженні до візантійського октоїха архиєпископ Модест Стрельбицький[2]. Все ж при всій цій їх популярності виглядає, що питань стосовно використання степенних антифонів у чині святкової Утрені набагато більше, ніж відповідей, котрі можна дати на них на основі відомих нам джерел.

У цьому короткому огляді хочемо підняти кілька питань щодо їх місця у недільній утрені.

Календар московського Різдва

У жоден інший час так як у час наближення до Різдва не відчувається абсурдність подвійних різдвяних святкувань. Особливо, якщо взяти до уваги, що більшість православних церков вже пристосували свій календар до змін, встановлених Богом у природніх законах.

У цілому світі проходять передріздвяні приготування, а ми готуємося до новорічних святкувань. Новий Рік у нас фактично перебиває цей підготовчий період. Ялинка, святковий настрій, вечеря і решта святкової атрибутики повинні б мати свій початок у святкуванні Різдва Господнього. А в нас святкування Різдва бере свій початок у святкуванні нового року. Різдвяні святкування українців візантійського обряду вже є ніби вчорашнім борщем. У час існування телевізора, інтернету та інших засобів інформації всі вже мають можливість насолодитися різдвяною радістю всесвітнього Різдва. Його вже не можна називати католицьким у конфесійному значенні цього слова, внаслідок святкування його іншими православними церквами воно стало католицьким у значенні всесвітнім.

Пояснення про свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці

Джерело: Додатки до чинностей Львовского синода відбувшогося 1891 р.Б., 47-49 

Додаток IV

До Титулу І гл.ІІ.2

Про Непорочне зачаття Пресвятої Діви Марії

Хоча наука про непорочне зачаття Пресвятої Діви Марії виразно присутня у церковному переданні, особливо ж у літургійних книгах Східної Церкви, поза тим її не було Церквою представлено, як виголошений догмат віри аж до св. о. папи Пія IX. Перед виголошенням урочисто проголошеним згаданим папою, богослови справді вільно говорили про цей предмет, однак тим розмовам з часом було покладено міру практикою церкви, що встановила і святкує непорочне зачаття Пресв. Діви, настільки, що послідувала також заборона публічно голосити супротивну науку, а вкінці з’явилась цілковита певність у повному світлі, коли виголошенням Риму усунено всякий повід до сумніву. А сталося це через урочисте виголошення догмату про непорочне зачаття приснодіви Марії згаданим папою, наступним чином: “Виголошуємо, що наука, яка стверджує, що Преблагословенна Діва Марія була від першого моменту свого зачаття за особливою ласкою і перевагою Всемогутнього Бога з огляду на заслуги Ісуса Христа Спасителя людського роду, була збережена вільною від всякого пороку первородного гріха, є об’явленою Богом, а тому всі вірні повинні у неї сильно і постійно вірувати”.¹

... і всіх вас православних християн ... (+Йосиф Сліпий)

+Йосиф Сліпий

Виголошування слова «православний» на богослуженнях

«1. – Слово «православний» вже має за собою в церковному житті і літературі довгу історію. Впродовж усього часу багато вчених, діячів, єпископів і вірних висловлювались за збереження його в церковній практиці або за усуненням чи заміненням на слово «правовірний» або на інше йому подібне. З огляду на те, що цим терміном користуються як латинські і східні католики, так і всі незєдинені православні, а між ними і ті, які недавно відступили від нашої Церкви, питання стало знову актуальним. Тому треба дещо пригадати і вияснити в оцьому спорі.

Hymnus proelii pro Missa Tridentina

З нагоди богослужіння у латинському обряді в каплиці св.Йоана Богослова ФБФ УКУ. Колись нарив в неті і забув де :)
 

Hymnus proelii pro Missa Tridentina

1.
Resurrecta ex ruina
Versus tabernaculum
Spiret Missa Tridentina
Ad firmandum populum.

REFRAIN:
Lupos ovium in pelle
Vincimus Rosario.
Mediatrix, Co-Redemptrix,
Virgo Dei Genitrix,
Tu adjuva nos!
Tu adjuva nos!

2.
Sancte Pater, pastor Sancti,
Sacrum duc Imperium!
Gregi da desideranti
Sacrum ritum veterum!

REFRAIN

3.
Re divina celebrata
Ori nostro sacerdos
Corpus ex Immaculata
Det cum eo jungens nos!

REFRAIN

Богородиця

Received by a very dear friend - take heed of this marvellous icon

May SHE, the 'Kabira' - the King's Mother move her son's heart to moove our hearts towards Peace

One Sister we know said: “When the [Separation] Wall came, we said we must build a Jacob’s Ladder of prayer to overcome the barriers. Please join us in prayer.”

АР’АК’ЕЛО АГАВНВО

Вірменська літургійна традиція живе богослов’ям, яке вона пронесла крізь століття. З одного боку дуже гарно, що у Львові жива і діяльна вірменська церковна громада, з іншого боку дуже прикро, що літургійні тексти цієї традиції все ще залишаються невідомими для львів’ян. 

Мене надихнув один із літургійних текстів свята П’ятдесятниці, перекладений керівником хору "Сагмос" Андрієм Шкраб’юком. Сподіваюся, шо в нього буде час і натхнення робити наступні переклади.

Віршована редакція моя :)

АР’АК’ЕЛО АГАВНВО

Коли Голуб, посланий з висот,

Із великим шумом низійшов,

Він, як Світла Сяйво, неопально запалив,

Собор учнів, що у горниці святій сидів.

Голуб нетілесний і недослідимий,

Але від Отця Ним взяті Він досліджує глибини,

Про страшний і другий прихід Він звіщає,

Того, Кого ми Єдинородним величаєм.

Слава в вишніх Духові Святому,

Він бо від Отця ісходить,

Чашею безсмертя апостолів напуває,

Вони ж землю на небеса закликають.

Літургійний час і євхаристія

Хоча не часто доводиться щось добре прочитати через катастрофічну нестачу часу, нині сподобився прочитати дуже добру статтю про православне християнське розуміння часу і євхаристії у творі Бориса Пастернака Доктор Живаґо.

Переклав на скору руку кілька уривків як нотатки чисто для себе, щоб потім подумати без часового тиску. Не думаю, шо таке колись буде тому ділюся:

Olga Rayevsky-Hughes

Літургійний час і євхаристія у романі Пастернака Доктор Живаго¹

305: Християнське розуміння часу поєднує два ніби супротивних один одному принципи: освячення часу та долання часу. Поєднання есхатологічного виходу із часу у євхаристії і освячення кругообігу часів року, днів і годин у богослужіннях річного добового кола є основою православного богослужіння, яке послідовно відображає християнське богослов’я часу.

Читання страсних євангелій - Спроба реконструкціії

Чування в древньому Єрусалимі в ніч з Великого Четверга на Страсну Пятницю[1]

 

Богослужіння починалося на єлеонській горі в церкві де є печера в якій Господь того дня був з своїми учениками був псалмоспів, котрий складався з 5-ти т.зв. «ґобал» – трипсалмій з припівом. Після кожної ґобали єпископ читав молитву (правдоподібно вони не збереглися). Після п`ятої молитви читали Євангеліє від Івана (13,31[2]-18,1)[3].

 

 

Перше трипсалм’я (Псс 2,3,4)

Приспів: Князі земні зібра́лися поспо́лу про́ти Го́спода і про́ти Христа́ Його́. (Пс.2,2)

Псалом 2

Чому́ заворуши́лися наро́ди і лю́ди уми́слили ма́рне?

Повста́ли царі землі і князі зібра́лися поспо́лу про́ти Го́спода і про́ти Христа́ Його́:

«Розірвімо пу́та їх і ски́ньмо із се́бе ярмо́ їх!»

Той, Хто живе́ на Небеса́х, посміє́ться з них і Госпо́дь поглузу́є з них.

Тоді загово́рить до них у гніві Своїм і в лю́ті Своїй збу́рить їх.

Я ж поста́влений царе́м від Ньо́го над Сіо́ном, горо́ю свято́ю Його́.

Звіща́ю повеління Госпо́днє: Госпо́дь сказа́в Мені: «Син Мій єси́ Ти, Я днесь породи́в Тебе́!

Проси́ у Ме́не, і дам Тобі наро́ди у спадкоє́мство Твоє́ і в володіння Твоє́ – краї землі.

Па́стимеш їх жезло́м залізним, мов по́суд гонча́рський, потро́щиш їх».

І ни́ні, царі, зрозумійте, навчітеся, всі су́дді землі.

Служіте Го́сподеві зо стра́хом і ра́дуйтеся Йому́ з тре́петом.

Прийміте напоу́млення, аби́ не прогнівався Госпо́дь, і не зги́нули ви, зби́вшися із путі пра́ведної, коли́ запала́є ско́ро лють Його́. Блаже́нні всі, що надіються на Ньо́го.

Воскресіння

Воскресіння

Хоч камінь запечатали юдеї

І тішились, що склали в гріб життя,

Христос воскрес і з милості Cвоєї,

Відкрив нам рай і вічне майбуття.

Засяло сонце, ад весь освітило,

І мертві вийшли із гробів своїх,

І в місті миру багатьом звістили,

Що силу втратили вже смерть і гріх.

І ти, в ранкову воскресення днину,

Спіши з молитвою, мов з миром запашним,

Заглянь в порожню серця свого домовину

І воскресіння Спаса возвісти усім.

Квітна неділя,

Великий Четвер,

Велика П'ятниця

Велика П`ятниця

Велика П`ятниця

Навколо шумно, всюди крик лунає,

Немов Немирів то, а не Єрусалим.

На судищі Пилат, а перед ним - 

Народ розлючений розп`яття вимагає

Того, що власною десницею створив

Весь світ, що при житті тримає

Цілу вселенну ... Руки вже вмиває

Пилат, що вирок люду підписом скріпив,

Взиваючи до совісті народу:

Ось Чоловік! Я дам Йому свободу,

Якщо ви зволите! Ба ні!

Пусти Варавву! Цього ж на хресті

Розпни зухвальця отакого,

Що Сином звався Господа живого,

Царем юдейським він себе вчинив!

Пилат від цього аж здомів:

Царя вам маю я розп`яти?

Віддати вашого царя на смерть страшну?

Нема царя крім кесаря, Пилате!

Відрік народ – чи ти не друг йому? ...

Не було заступитися кому,

Сліпці видющі, зцілені каліки,

Позбавлені хвороби і бісів,

Стояли опускаючи повіки,

Ніхто сказати слова не посмів.

Великий Четвер

Великий Четвер

Вечірні сутінки сідають

На втомлений Єрусалим,

Світлицю учні вже шукають

Для Господа, щоби із Ним

Опрісноки відсвяткувати.

В світлицю до своєї хати

Їх радо просить чоловік.

Усе йде так, як Він прорік,

Вже учні  все приготували,

Чекають Вчителя ... Рушник

Господь приносить  із собою,

Посудину також з водою.

Сідайте, - каже. Всім із них

Він ноги мити починає,

Петро зчиняє шум і крик

І Господу забороняє

До ніг торкатися: - Повік

Мені ти ноги не умиєш!

- Тепер цього не розумієш.

Повір, як в Мене ніг не вмиєш,

Не будеш мати часть зі Мном.

Квітна Неділя

Квітна Неділя

За тиждень Пасха... Світлом золотим

Устлало сонце шлях к Єрусалиму.

Ось брама Міста Божого. Пред ним

Із натовпу „Осанна!”-кличі линуть.

Когось вітають... Пальмове гілля

Та одяги людей килим створили.

По ньому, сівши верхи на осля,

Месія їде. Люди обступили

Його обабіч. В кожного горить

В очах огонь великий оптимізму:

„Це він... Чуда змивають сумнів вмить...

Він наш герой... Він визволить Вітчизну...

Він знищить вщент всіх наших ворогів,

Пройти з Христом шлях страждань і воскресіння

Ольга Хворостовська Субота, 16 квітня, 2011 року, № 42 (1074)

Як маємо прожити Великий тиждень, щоб свято Воскресіння відкрило нам новий час і нове життя

Один із найбільших православних богословів ХХ ст. Олександр Шмеман писав, що богослужіння пасхального триднев’я – Страсної п’ятниці, Великої суботи і Світлого Воскресіння – можуть розповісти про таїнства творіння, гріхопадіння, відкуплення, смерті і воскресіння куди більше, аніж усі інші богословські писання разом узяті, і розповісти не тільки текстами – величним творінням візантійської гімнографії – а й самим досвідом, невимовним і просвітлюючим, який передається Церквою у ці дні.

Василій Великий про подяку

У святих отця нашого Василія Великого

архиєпископа Кесарії Кападокійської

слово ПРО ПОДЯКУ

Ви чули слова апостола, що ними він промовляє до Солунян, даючи заповідь для всього життя. Наука була справді для тих, що до нього сходилися звідусіль, але користь із неї випливає для людей усіх часів! „Завсігди радуйтеся, каже, без перестанку моліться, за все благодаріть!" (1 Сол. 5,16). Що значить це „радуйтеся" та яка з нього користь і як то можливо раз-по-раз молитися і за все віддавати Богові подяку, це по силі своїй пояснимо трохи пізніше. Наперед же мусимо збити закиди наших противників, які нам закидають неможливість цієї заповіді! Бо що ж то за чеснота, кажуть, день і ніч переводити весело й радісно в піднесенні духа? І як це може бути, коли ми оточені несчисленними, від нас незалежними злиднями, які з конечности наводять сум на нашу душу! Серед них тішитися і веселитися ще більше неможливе, як смажитися на костирі й не відчувати болю, або простріленому не чути терпіння! Може тут між тими, що нас обманюють, є хтось такий, що хворий на цю душевну хворобу, оправдується тими закидами з гріхів і в своїй недбалості в додержуванні заповідей може важиться ще робити закиди самому Законодавцеві, що Він приписує неможливе! Бо й каже: це неможливе, щоб я завсіди тішився, як у мене нема причини до радости! Те, що дає нам радість, знаходиться ззовні нас, а не в нас, як напр., прихід приятеля, довге життя з батьками, найдені багатства, почесті в людей, видужання з тяжкої недуги, та інші життєві приємності: дім, що має всього подостатком, багатий стіл, бажані товариші радости; все те, що веселить наше вухо й око, здоровя домашніх і інші приємності їхнього життя. Бо ж нам не тільки болюче те, що на нас самих упаде, але також і те, що -спадає на наших приятелів і рідних.