Святі та феномен паломництва

Цей коротенький допис робив для газети "Собор", але думаю, що для ширшого загалу вона теж підійде :)

Святі та феномен паломництва.

Паломництво, як феномен, не є винятково християнським. У дохристиянські часи воно було не менш знаним ніж зараз. Воно є бажанням зберегти пам'ять про важливу спасительну подію, свідчення надприродного, божественного втручання в історію людини. Саме тому ці місця позначаються особливим чином, і притягують до себе бажаючих відчути на собі наслідки дії, котра відбулась у історії, а може навіть і пережити божественне втручання у власне життя.

Лице Боже: Ідея паломництва у старозавітній традиції здається пов'язана не стільки із святими, скільки із Святим. Бог приписує ізраїльтянам тричі на рік з'являтись перед Його Лице. Перебування у Божій присутності відтак стає основною причиною паломництв.

Земля обітованна: Земля обіцяна стала для вибраного Богом народу землею відпочинку, а заодно і землею перебування Бога між людьми. Прочанство вибраного народу до неї тривало “повний” час — сорок років. Бог благословив цю землю Своєю присутністю, зробив Єрусалим місцем Свого осідку. Сюди побожні ізраїльтяни в часи Нового Завіту, поділені на 24 області, повинні були приходити двічі на рік щоб перебувати перед Лицем Божим і виконувати святу службу.

Слідами Христа: Внаслідок Воплочення, Життя, Смерті і Воскресіння Ісуса Христа Палестина стає Землею Господньою. У створенні новозавітного паломництва тому основний акцент покладено на богослов'ї Воплочення. Єрусалим, а згодом і інші місця де жив і діяв тілесно Господь повинні завдячувати своїм статусом паломницьких міст їх єпископам, серед яких св. Кирилові єрусалимському належить особлива увага. Він заохочував, прихильну від часів св. Констатнина римську імперію, до розбудови цих місць і тим самим до створення ідеї християнського паломництва. Треба сказати, що християни не відразу сприйняли ідею паломництва. Ранньохристиянська духовість наголошувала на всюдиприсутності Господа, а тому не відразу знайшла відклик серед вірних. Деякі отці церкви, як наприклад Григорій Ниський, відкрито критикували захоплення прощами, звертаючи увагу на те, що насправді спасительною є віра, а не перебування в тому чи іншому святому місці: “Якщо ти повен поганих думок, ти і далі залишаєшся віддалений від Христа, хоч би ти і паломничав до Голготи, Оливної гори чи місця Воскресіння”. Дух Божий всюдиприсутній і, як каже Григорій, благодать Божа діє однаково на кожному місці інакше на святій землі не було б грішників. Все ж від четвертого століття і донині Єрусалим залишається потужним паломницьким центром для вірних обох Завітів.

Свідчення життя: Переслідування християн внесло новий штрих у розвиток паломницьких місць. За відомим висловом церковного письменника Тертуліана, кров мучеників стала насінням християні. «За Христа постраждавши аж до смерті, о страстотерпці мученики! Душі ваші на небесах в руці Божій, і по всьому світі почитаються ваші мощі, священники і царі покланяються, і всі люди веселяться» - так звучить одна із стихир, присвячена святим. Особливо Константинопіль, нова столиця християнізованої римської імперії дбав про присутність мощей святих і мучеників у її церквах. Так як в Єрусалимі були місця життя смерті і воскресіння Христа і вся літургія складалась із подорожей-паломництв по цих місцях, так інші християнські центри намагались облаштувати свою літургію навколо життя та успення послідовників Христових у яких Він переміг силу ворога.

Життя ангельське: Монаше життя та монастирі стають місцями паломництв після доби переслідувань. Вони, якщо можна так сказати перейняли естафету мучеників. Їх особливіше життя як духовне так і літургійне вважалось християнським ідеалом, а тому притягувало і дотепер притягує до себе сотні паломників.

Пречистий образ Твій почитаємо: Із розвитком монашества повязаний такий важливий об'єкт паломництв у візантійській традиції як чудотворні ікони. Господь та Його святі не залишають нас без своєї присутності. Через літургію та ікону ми можемо у чудесний спосіб спілкуватися з Христом та святими. Важливішим чудотворним іконам навіть створено особливі літургійні богослужіння, на їх честь будувались церкви і храмові свята у таких церквах супроводжувались прощами.

Паломництво християнського життя: Ціле християнське життя є намаганням пережити Божу присутність, відчути Його дію у своєму житті. Це теж своєрідна проща-паломництво. Комусь потрібна чудотворна ікона, хтось шукає духовної поради у монастирях, інший торкається мощей святих і уздоровлюється, для інших саме щоденне християнське життя є паломництвом пліч-о-пліч з Христом до небесного Єрусалиму. Ця проща і особливо щасливе її завершення є основною для кожного християнина.