Царсто небесне не шара, а шанс! Мт 22: 1-14

Євангеліє нинішньої неділі малює нам неймовірну картину: люди відмовляються від участі у весіллі. Люди відмовляються від гостини Того, Хто вважав їх своїми друзями, достойними великих витрат - гостини на честь весілля свого Сина. Деякі просто ігнорують запрошення царя, а дехто агресивно його зневажає, б'ючи чи вбиваючи його слуг. Цар діє справедливо - за ігнор карає позбавленням подальших можливостей, а за знущання і смерть карає теж відповідно. 

Далі ще неймовірніше - Цар дає можливість участі в гостині тим, які навіть не мріяли отримати зіпсовані залишки цієї гостини. Люди, відкинені на марґінес суспільного життя, отримують шанс зайняти місце друзів царя, стати його друзями, домашніми, ріднею. Цар звертається до них словом "Друже!". Вони отримують весільне вбрання і стають повноцінними учасниками радості весільної трапези. Здавалося б, що може бути кращим і жаданішим за це, а все ж, не для всіх везунчиків історія завершилась щасливо.
Цар щедрий, але й справедливий. Він дарує, але не терпить знущання над своєю щедрістю. Він дає можливість лише на повну, свідому і активну участь у бенкеті радості свого Сина. Тут не шара! Його весілля не для одноразових " запорожців", які прийшли лише поїсти на халяву. Цар дає шанс стати його родиною і поза родиною Він не терпить жодної іншої присутності. Він хоче повноти. "Друже, де твоя весільна одіж?" є зверненням до кожного християнина кожної миті його життя. І оначає це питання саме це єдине - "Шо означає для тебе 'вбратися в Христа'?". "Ви, що в Христа хрестилися у Христа зодягнулися?" - вічно питає нас, християн, небесний Цар. Іншими словами, чи видимим для Нього і для інших є дароване нам у Хрещенні Христовому весільне вбрання чи ми "просто ходимо до церкви"? Чи знаємо ми, покликані гості світлиці царської, хід цього весілля, значення застільних обрядів, промов і тостів на честь молодого? Чи знаємо ми молодого взагалі? Іншими словами, чи знаємо ми Христа, об'явленого у Святому Письмі і приявного тут і тепер у літургійних таїнствах?
Звичайно, основним сенсом цієї притчі є духовний сенс, але й фізичний тут відіграє не останнє значення. Відтак, чи одяг в якому ми приходимо на богослужіння відповідає весільному одягові учасника бенкету Сина Божого? Чи по ньому можна впізнати, що ми ідемо в неділю до церкви? Чи беремо ми свідому і активну участь у богослужіннях і передусім у Божественній Літургії? Чи співаємо ми пісень, яких належить там співати? І, найголовніше, чи ми приймаємо участь у весільній трапезі? Чи прмймаємо ми Євхаристію з вдячністю за те, що нас, негідних, було удостоєно найвищої гідності - бути синами Бога? Чи ми й надалі є неактивними і непричасними "захожанами" бенкету Господнього? Цар кличе нас на бенкет, Він удостоює нас участі у його родині. Але Він очікує від нас вдячності за це запрошення. Вдячності, яка полягає у знанні Його, Його Сина, Його святої волі щодо нас. Він очікує, що ми вивчимо історію його родини, яка відтепер є нашою родиною, і Він дає нам її у Святому Письмі. Він очікує, що ми вивчимо традиції Його родини, поводження у ній, і Він дає нам заповіді любові. Він очікує, що ми будемо з радістю брати участь у родинних учтах, і Він дарує нам ці можливості через різноманіття літургійних святкувань впродовж року, тижня і навіть дня. Він очікує, що ми щоденно будемо звертатись до Нього як до батька і любитимемо Його Сина як нашого брата. Нині час згадати про весільну одежу. Якщо вона забруднилась, омити її у Таїнстві Покаяння і всіма силами намагатись вливатися у життя божественної родини, ставати повноціними громадянами царства небесного. Сприйняти запрошення царя не як "шару", а як шанс.