До майнцьких прелатів: про богослужіння добового кола

Свята Гільдегарда з Бінґен 

Лист до майнцьких прелатів

Через видіння, яке Бог, Великий Митець, вклав у мою душу ще перед моїм народженням, я була змушена написати ці слова через інтердикт, яким наші начальники зв'язали нас через одного померлого, похованого в нашому монастирі. Його було поховано без жодних заперечень, за участю його власного священника. Проте лише через кілька днів після поховання ці люди наказали нам перенести його з нашого цвинтаря. Охоплена немалим страхом, я, як завжди, звернулася до Істинного Світла і пильними очима духа побачила, що якщо цього чоловіка буде викопано згідно з їхнім наказом, то на нас зійде страшна й жахлива небезпека, подібна до темної хмари перед грізною бурею.

Тому ми не насмілилися вийняти тіло померлого, оскільки він висповідав свої гріхи, прийняв єлеопомазання та Святе Причастя і був похований без жодного заперечення. Крім того, ми не послухали тих, хто радив або навіть наказував нам так чинити. Не тому, звичайно, що ми легковажно ставимося до порад праведних людей чи до наказів наших начальників, а тому, що не хотіли, аби виглядало, ніби через жіночу суворість ми зневажили таїнства Христові, якими цей чоловік був укріплений ще за життя. Але щоб не виявитися цілковито неслухняними, ми, відповідно до їхнього розпорядження, припинили співати божественні славослов'я та брати участь у Святій Месі, як це було нашим звичаєм щомісяця.

Через це мої сестри і я зазнали великого смутку й журби. Обтяжена цим тягарем, я почула у видінні такі слова: «Не годиться тобі слухатися людських слів, які наказують відмовитися від таїнств Ризи Слова Божого, Який, народившись від Діви Марії, є твоїм спасінням. Проте ти повинна просити дозволу брати участь у таїнствах у тих прелатів, які поклали на тебе обов'язок послуху. Адже відтоді, як Адам через свій непослух був вигнаний із світлої оселі раю у вигнання цього світу, зачаття всіх людей справедливо позначене цією першою провиною. Тому, згідно з незбагненним Божим задумом, необхідно було, щоб у людській плоті народився Чоловік, вільний від усякої скверни, через Якого всі, призначені до життя, могли очиститися від тління і освятитися причастям Його Тіла, щоб Він перебував у них, а вони — в Ньому, на своє укріплення. Той же, хто є неслухняним Божим заповідям, як Адам, і цілковито забуває про Нього, повинен бути повністю відлучений від участі в таїнстві Його Тіла, оскільки сам відвернувся від Нього через свій непослух. І нехай перебуває в такому стані доти, доки, очистившись покаянням, не буде знову допущений церковною владою до причастя Господнього Тіла. Натомість той, хто усвідомлює, що зазнав такого обмеження не через будь-який власний учинок, свідомий чи навмисний, може бути присутнім при звершенні животворящого Таїнства, щоб очиститися через Агнця безгрішного, Який, у послуху Отцеві, дозволив принести Себе в жертву на жертовнику Хреста, аби повернути спасіння всім».

У тому самому видінні я також почула, що помилилася, не звернувшись покірно й побожно до своїх начальників із проханням дозволити нам приступати до Святого Причастя, тим більше що ми не були винні в тому, що прийняли того померлого до нашого монастирського цвинтаря. Адже він був належно приготований до смерті своїм власним священником згідно з усім християнським порядком і, без жодних заперечень з будь-чийого боку, був похований на нашому цвинтарі, тоді як увесь Бінґен супроводжував його в похоронній процесії. Тому Бог повелів мені повідомити вам, нашим владикам і прелатам, про все це. Крім того, у видінні я побачила, що, корячись вам, ми неправильно звершуємо Божественну службу, бо від часу накладеного вами обмеження й аж донині ми перестали співати богослужіння, а лише читаємо його. І я почула голос, що виходив від Живого Світла, про різні види славослов'я, про які Давид говорить у псалмі: «Хваліте Його голосом рогу; хваліте Його на псалтирі й гуслах», і далі аж до слів: «Всяке дихання, хай хвалить Господа» (Пс. 150:3–6). Ці слова через зовнішні, видимі речі навчають нас речей внутрішніх. Адже сама будова й властивості цих музичних інструментів повчають нас, як ми повинні надавати належної форми хвалі Творцеві й спрямовувати до цього всі пориви нашого внутрішнього єства. Коли ми уважно роздумуємо над цим, то пригадуємо, що людина була покликана до голосу Духа живого, але Адам утратив цей божественний голос через свій непослух. Бо, поки він перебував у невинності, ще до свого переступу, його голос цілковито зливався з голосами ангелів у прославі Бога. Ангели називаються духами через того Духа, Яким є Бог, і тому мають такі голоси завдяки своїй духовній природі. Але Адам утратив той ангельський голос, який мав у раю, бо заснув щодо того знання, яке мав до свого гріха, подібно до людини, яка, прокинувшись, лише невиразно пам'ятає те, що бачила уві сні. Отож, коли він був ошуканий підступом диявола і відкинув волю свого Творця, він, справедливо, внаслідок свого беззаконня, був огорнутий темрявою внутрішнього невігластва. Проте Бог повертає душам вибраних ту первісну блаженність, вливаючи в них світло істини. І згідно зі Своїм вічним задумом Він так установив, що, коли відновлює серця багатьох через зішестя пророчого Духа, вони завдяки Його внутрішньому просвітленню можуть знову здобути бодай частку того знання, яке мав Адам до покарання за свій гріх.

Саме для цього святі пророки, натхненні Духом, Якого вони отримали, були покликані не лише складати псалми та піснеспіви, що запалюють серця слухачів, але й створювати різноманітні музичні інструменти, щоб прикрашати ці хвалебні співи милозвучними мелодіями. Так через форму й властивості інструментів, а також через зміст слів, які їх супроводжують, слухачі, як уже було сказано, навчаються внутрішніх істин, будучи напоумленими й пробудженими зовнішніми речами. Таким чином святі пророки виходять поза межі музики цього вигнання і пригадують ту божественну мелодію слави, якою Адам разом з ангелами насолоджувався в Богові до свого падіння.

Мужі, сповнені ревності й мудрості, наслідуючи святих пророків, також завдяки людському мистецтву винайшли різні музичні інструменти, щоб мати змогу співати на радість своїм душам. Вони супроводжували спів грою на інструментах, яких торкалися згинанням пальців, пригадуючи цим Адама, сформованого Божим перстом, тобто Святим Духом. Адже до свого гріха його голос мав солодкість усієї музичної гармонії. І справді, якби він залишився у своєму первісному стані, неміч смертної людини не змогла б витримати сили й могутнього звучання його голосу.

Та коли диявол, великий спокусник людського роду, побачив, що людина, натхненна Богом, почала співати і через це поступово повертається до солодкості небесних пісень — своєї справжньої батьківщини, — він так злякався, побачивши, що його хитрі задуми руйнуються, що був охоплений великим стражданням. Тому він безперестанку вигадує і здійснює всілякі лукаві підступи. Він ніколи не перестає затьмарювати сповідь, а також солодку красу Божого славослов'я і духовних піснеспівів, намагаючись викорінити їх через лукаві навіювання, нечисті помисли або різноманітні відволікання серця людини, а навіть — де тільки може — із самих уст Церкви, використовуючи для цього незгоду, спокуси чи несправедливі утиски.

Тому ви й усі прелати повинні виявляти найбільшу пильність і, перш ніж своїм вироком закрити уста будь-якої Церкви, що прославляє Бога співом, або позбавити її звершення чи прийняття Божественних Таїнств, ретельно й всебічно з'ясувати всі підстави для такого рішення. І ви маєте бути цілком певні, що до цього вас спонукає ревність за Божу справедливість, а не обурення, несправедливі почуття чи прагнення помсти. Завжди пильнуйте, щоб сатана, який позбавив людину небесної гармонії та радощів раю, не звів вас і не обманув у ваших судженнях.

Зважте також, що так само, як Тіло Ісуса Христа народилося з непорочності Діви Марії силою Святого Духа, так і пісня хвали, яка віддзеркалює небесну гармонію, вкорінена в Церкві через Святого Духа. Тіло є одежою духа, який має живий голос; тому природно, щоб тіло в згоді з душею використовувало свій голос для прослави Бога. Саме тому пророчий дух образно закликає нас хвалити Бога дзвінкими кимвалами і кимвалами радості (пор. Пс. 150:5), а також іншими музичними інструментами, які винайшли люди, сповнені мудрості й ревності, бо всі мистецтва, що служать корисним і необхідним для людського життя речам, були породжені тим подихом, який Бог вдихнув у людське тіло. Тому Богові належить хвала в усьому.

А оскільки іноді людина, почувши спів, зітхає й плаче, ніби пригадуючи природу небесної гармонії, пророк, знаючи, що душа є співзвучною і глибоко роздумує над таємницею духа, закликає нас у псалмі (пор. Пс. 32:2) прославляти Господа на гуслах і співати Йому на десятиструнному псалтирі. Це означає, що гусла, струни яких торкаються знизу, символізують дисципліну тіла; псалтир, струни якого торкаються згори, означає духовне подвизання; а десять струн — виконання Закону.

Тому ті, хто без справедливої причини накладає мовчання на Церкву і забороняє спів Божої хвали, а також ті, хто на землі несправедливо позбавляє Бога Його честі й слави, втратять своє місце серед хору ангелів, якщо не виправлять свого життя щирим покаянням і смиренним відшкодуванням завданої кривди. Нехай же й ті, кому довірені ключі небесного царства, остерігаються не відкривати того, що повинно залишатися замкненим, і не замикати того, що повинно бути відкритим. Бо суворий суд очікує на тих, хто управляє, якщо, за словами апостола (пор. Рим. 12:8), вони не правлять із належною розсудливістю.

І я почула голос, який промовив:  «Хто створив небо? Бог. Хто відкриває небо вірним? Бог. Хто подібний до Нього? Ніхто. Тому, мужі віри, нехай ніхто з вас не противиться Йому й не повстає проти Нього, щоб Він не обрушився на вас у Своїй могутності, і тоді не знайдеться нікого, хто зміг би захистити вас від Його суду. Цей час є жіночим часом, бо здійснення Божої справедливості видається немічним. Але сила Божої справедливості вже підноситься: вона — немов жінка-воїн, яка веде боротьбу з несправедливістю, щоб та впала переможеною».

Оскільки прелати Майнца знехтували попереднім красномовним листом і відмовилися скасувати інтердикт, Гільдеґарда написала наступне особисте звернення до архієпископа, який тоді ще перебував у Римі у церковних справах. У цьому листі вона докладно виклала причини конфлікту та описала кроки, яких вжила для його розв'язання.