Цим дописом завдячую моєму аспіранту і колезі Едуарду Берднику, який вчергове нагадав мені про текст, що мав з’явитись набагато давніше, але до якого ніяк не доходили руки.
Мені достеменно не відомо, коли саме і з якої нагоди настоятель вирішив зробити цю літургійну зміну, але вона заслуговує окремого допису. Отож, семисвічник - що це і яке його основне призначення.
Віковічне рішення для всіх поколінь
Вперше семисвічник як храмове знаряддя описується у книзі Виходу 25:31-40:
“Виготуєш і світильник із щирого золота; кутим поробленням нехай буде зроблений; держало його, вітки його, чашечки його, бруньки й квітки його мусять бути однолиті. Шість віток виходитимуть із боків його: три вітки світильника з одного боку й три вітки з другого боку. Три чашечки як мигдалевий цвіт, з брунькою й квіточкою на одній вітці, і три чашечки як мигдалевий цвіт, з брунькою й квіточкою на другій вітці; тож так на всіх шістьох вітках, що виходитимуть із світильника. На світильнику ж чотири чашечки, як мигдалевий цвіт, з бруньками і квіточками їхніми. Одна брунька під двома вітками, що виходять із світильника, друга брунька під двома вітками, що виходять з нього, й нарешті третя брунька під двома вітками, що виходять з нього: на шість віток, що виходять із світильника. Бруньки ці й вітки мусять бути суцільні з світильником, все кутого пороблення, з одного кусня щирого золота. Далі зробиш сім лямп для світильника та поставиш їх угорі так, щоб світили на передній бік його”.
Згідно із Господнім повелінням семисвічник належало поставити у наметі зборів перед завісою: “Накажи синам Ізраїля, щоб принесли тобі для світильника олії, чистої, оливкової, щоб утримувати лямпи повсякчасно засвіченими. Нехай Арон із синами ставлять його в наметі зборів, перед завісою, що заслонює кивот завіту, щоб горів він з вечора до ранку перед Господом. Це віковічне рішення для синів Ізраїля, для всіх їхніх поколінь” (Вих 27:20-21).
Літургійне використання семисвічника було пов’язане із щоденними вечірнім та ранковим приношенням кадильної жертви на кадильному жертовнику, який, як і семисвічник, стояв навпроти завіси, що закривала кивот Завіту: “Зробиш також і жертовник на курення кадильне... І поставиш його проти завіси, перед кивотом Свідоцтва, проти віка, що над Свідоцтвом, де я об'являтимусь тобі. І на ньому Арон спалюватиме пахучий ладан; щоранку, як готуватиме лямпи, спалюватиме його; увечорі теж, коли ставитиме лямпи, спалюватиме його, як щоденне курення перед Господом, для ваших поколінь” (Вих 30: 1-8).
Запалення лампад семисвічника та принесення кадильної жертви поєднувалось із ще одним елементом щоденного храмового богослужіння, а саме - із щоденним вечірнім і ранковим жертвоприношенням ягняти на жертовнику всепалення: “От що приноситимеш на жертовнику: двоє ягнят перволітків щодня, повсякчасно. Одне ягня приноситимеш уранці, а друге підвечір, разом з десятиною ефи питльованої муки, змішаної з четвертиною гіна чистої оливкової олії, і возливання з четвертини гіна вина, до першого ягняти. А друге ягня приноситимеш перед вечором, з таким самим приносом і возливанням, що й вранці: на приємний запах, вогняну жертву Господеві. Це буде повсякчасне всепалення для ваших поколінь, коло входу в намет зборів, перед Господом, де зустрічатимуться з вами, щоб розмовляти там з тобою” (Вих 29: 38-42)
”Законні молитви” Нового Завіту
Тексти Нового Завіту не передають жодних приписів щодо екстер’єру чи внутрішнього наповнення місця зборів християн. Все ж необхідно наголосити, що для них щоденні літургійні практики єрусалимського храму були чимось надзвичайно цінним і вартим наслідування. До прикладу, письменник ранньої церкви Тертуліан (†240) у своєму відомому творі “Про молитву” зазначає: “Хоч немає заповіді щодо цих практик (молитися в третій, шостий та дев’ятий 
час), добре є встановити певні норми, які б закріплювали припис молитви, подібно до закону, щоб відривати нас від денної роботи для цього обов’язку і щоб ми могли молитися не менше, як три рази на день. Такого порядку дотримувався також Даниїл, бо ми є боржниками Трьох: Отця, Сина і Святого Духа. Очевидно, це є додатком до наших законних молитов (legitimae orationes), які є, безсумнівно, обов’язковими і не потребують приписів, ― молитов на початку дня та на початку ночі. ”(25:5).
Подібну позицію займав також і церковний письменник та один із найважливіших богословів свого часу Оріген (†254): «Ісусові учні, які … вдень і вночі із ревною витривалістю звершують приписані молитви, не бояться ані чар, ні демонів» (Проти Цельса VI, 41).
Зрозуміло, що вказівки на вечірні та ранкові молитви з огляду на їх приклади у старозавітньому храмі жодним чином не мусять відразу бути свідченням того, що християни на своїх зібраннях повторювали також і обряди старозавітного храму. Все ж, якщо подивитись вже на перші джерела, які подають молитви та описують обряди ранньохристиянських вечірніх та ранніх молитов, складається враження, що християни таки взорувались і на обряди старозавітнього храму.
Вечірня “Апостольського передання”
У творі із назвою “Апостольське передання”, авторство якого приписують св. Іполитові Римському (†235), обряд запалення вечірнього світла описаний надзвичайно детально:
Коли приходить єпископ, після настання вечора, диякон хай вносить світильник і, ставши посеред всіх присутніх вірних, возносить благодарення.Спочатку він буде вітати, кажучи: «Господь з вами!»
І народ хай говорить: «І з духом твоїм!»
«Благодарім Господа!»
І скажуть: «Достойно і праведно є: Йому належить велич і хвала і слава!»
І він буде молитись так: «Благодаримо Тебе, Господи, через Сина Твого Ісуса Христа, Господа нашого, Яким просвітив єси нас, світло непорушне нам являючи. День пройшовши і до початку ночі приспівши, світлом дня втішаючись, для вдоволення нашого сотвореного Тобою, Світло вечірнє милості Твоєї днесь приймаючи, возхваляємо і славимо Тебе через Сина Твого Ісуса Христа, Господа нашого, через якого Тобі слава, і сила, і честь зі Святим Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!»
І всі кажуть: «Амінь!»
Із опису вечірнього благословення світла у згаданому документі зрозуміло, що цей обряд був центральним для вечірнього богослужіння. Для нас важливою є вказівка на те, що світло приносять всередину зібраної спільноти. Згідно з нинішніми категоріями, це мало би бути місце, де у наших храмах стоїть тетрапод.
Традиція внесення світильника всередину літургійної спільноти не була локальним явищем лише 3-го століття. Про неї свідчать також й інші документи, які свідчать про літургійне життя церкви як на сході, так і на заході. Зокрема із 4-го століття про внесення світильника на вечірні у єрусалимському храмі Воскресіння свідчить іспанська паломниця Етерія, а про запалення світильника і супровід цього обряду піснеспівом “Світло тихе” у храмах Кападокії говорять св.Василій Великий та Григорій Ниський. Вірменські часолови зберегли давню молитву на запалення світильників, приписану братові св. Василія Петрові Кападокійському: “Благословенний Господи, Ти во вишніх перебуваєш і хвальна слава величі Твоєї, Ти встановив світила в вишніх і посилаєш світло з неба на весь світ людський. Ти створив сонце, щоб давало світло вдень, місяць же і зорі, щоб вночі давали світло, як також і світло свічі. Ти єси світлом хвальним, святим та первинним. Від Тебе втікає темрява. Ти, Христе, пошли світло життя в серця наші і дай нам суголосно мовити: „Благословенне ім’я святої слави Твоєї”. Тобі ми співаємо піснеспів хвали і слави Отцю, і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас і на віки віків.”
Подібна молитва на запалення вечірнього світла є також у часослові давньої грузинської традиції, у якій обряд винесення свічі і ставлення її посередині храму вірних засвідчений у джерелах 16-го століття, як-от у Літургії Передшеосвячених Дарів, авторства св. Василія Великого: “Під час першої паремії з книги Буття паламар [запалювач свічників] запалює свічку і ставить її посеред церкви. Диякон виходить з вівтаря з кадильницею; по завершенні паремії бере лівою рукою запалену свічку і, тримаючи в правій кадильницю, виголошує: Світло Христове просвіщає всіх.”
Світло Христове просвічує всіх
Вже згадана мною іспанська паломниця Етерія, яка відвідала Єрусалим у 4-му столітті і досить детально описала богослужіння, які там звершувались, пише про вечірнє запалення світла таке: “А в десятий час (що називається тут licinicon, а ми називаємо вечірнею) подібним чином всі збираються у Воскресінні, запалюють всі лампади і свічки, і настає велике світло. А вогонь не приносять ззовні, але подають з нутра печери, де вдень і вночі горить невгасима лампада, тобто в нутрі за перегородкою”.
Подібний, хоча й скромніший, обряд запалення світла можна побачити у творах св. Симеона Солунського (†1429).
Чому ми виносимо свічу і запалюємо від неї менору?
У джерелах, які були згадані дотепер, хоча й описувались обряди запалення вечірнього світла, згадки про особливий підсвічник, який постійно стояв би посеред храму і на якому запалювались би світильники так, як це описано у книзі Виходу, не було. І, окрім того, стосувались вони лише вечірнього богослужіння. Вечірня і утреня візантійської традиції, хоча й зберегли частково піснеспіви на запалення світла (Світло тихе на вечірні та ‘постові’ світильні на утрені), самі обряди запалення світла втратили з багатьох причин.
 |
| о.Е.Гузар, Літурґіка.Львів 1910 |
Те, що в цей момент ми виносимо лампаду, є виявленням таїнства: об’явлення Христа, якого називають «Великим Сонцем Правди». Явлінням святого одкровення свого Він розвіяв невідання темряви гріха із землі, і світ увесь просвітив світлом божественного вчення свого. Тому Валаам в пророцтві назвав Христа «зорею», а Ісая — «світлом», Малахія - «Сонцем», а Єремія - «зблиском». І час його пришестя також днем зоветься: «ось ніч відійшла, а день наближається» (Рим. 13:12), як мовив блаженний Павло. … Бо так, як у світлі дня ми розрізняємо прості видимі предмети, так у світлі вчення Христового люди здатні відзрізняти істинний час від оманливого ... Тому доречно в цю годину виносити світильник як вияв, що возносить об’явлення Христа, того, хто «істинним світлом» названий, який вченням свого Євангелія просвітив весь світ.
Але те, що свічник (менору), який стоїть на підвищенні, ми запалюємо від самої свічки (винесеної з святилища), свідчить про те, що благодать Святого Духа, яку Господь дарував святій Церкві, є частиною її повноти.
А у коментарі до утрені розгортає ширший контекст обряду запалення світла, спільного для обидвох головних богослужінь добового кола:
Світло на підвищенні (свічнику) ми запалюємо від світильника (зі святилища), щоб звістити про благодать Святого Духа, яку Церква прийняла від нашого Господа, як сказано: «Ми (всі) прийняли від Його повноти» (Ів. 1:16). При цьому менора на підвищенні залишається у храмі вірних, а світильник (від якого запалили менору) переноситься всередину (у святилище), а це вказує на промисел нашого Господа, Який помер, похований, воскрес і вознісся на небо, а благодать Святого Духа, отримана через Церкву, ніколи не мине. Радше, гляньте, вона спливає на всі покоління через хрещення аж до кінця світу.
Із коментаря Гавриїла катарського стає зрозумілим не лише хід обряду запалення вечірнього та ранкового світла, а й богословські сенси, пов’язані із цими обрядами.
Підсумувати їх можна наступним чином:
- Богослужбовий простір храму у часи Гавриїла Катарського передбачав наявність двох основних світильників у храмі - один у святилищі, який горів постійно, та менори на підвищенні (вімі) у храмі вірних, світильники якого запалювали від вогню світильника у святилищі. Ця вказівка про вічну лампаду у святилищі є чіткою паралеллю із обрядом запалення вечірнього світла, описаним вище Етерією.
- Обряд запалення світла передбачав процесію із святилища до віми і ритуальне запалення свічників менори, після чого свічник, яким запалювали лампади менори, урочисто відносили назад до святилища.
- Обряд запалення свічників менори супроводжувала відповідна молитва священника. На жаль, Гавриїл не дає її повного тексту, а лише інципіт, який звучить наступним чином: “Ти єси Світло, що з'явилося на землі, на споглядання якого зійшлися народи, велике Сонце Істини, що знищило силу гріха”.
- Після обряду запалення лампад відбувався обряд кадіння, що також відповідає ходові старозавітнього богослужіння, у якому запалення світла поєднувалось із кадінням на жертовнику перед входом у святеє святих.
- Богословське трактування обряду запалення світильників мало подвійне значення. Передусім, запалення світла було явлінням таїнства Христа - Він явився і передав світло свого божественного знання, яке проганяє темряву гріха і дає можливість богопізнання. З іншого боку, разом із знанням лампи світильника являли вірним благодать Духа Святого, дарованого церкві, а нею вірним через таїнства.
Підсумки
Із наведених джерельних документів можна ствердити, що встановлена Господом традиція вечірнього та ранкового запалення світла із літургії старозавітного храму перейшла до християнського богослужіння і, принаймні від 3-го століття і аж до 16-го століття, зустрічається у поодиноких літургійних пам’ятках. Зрозуміло, що ця традиція не була перейнята без змін, але адаптувалась до усвідомлення християнами Христа як істинного Сонця правди, яке просвічує усяку людину, що приходить у світ. У світлі вечірнього та ранкового світильника християни вбачали світло Христа, яке проганяє темряву гріха і дає можливість бачити світ із божественної перспективи. Світло Христа, як можна побачити передусім із коментаря Гавриїла Катарського, усвідомлювалось ранніми християнами не лише як теоретичні знання, передані Христом у Його Євангелії, але і як досвід благодаті Духа Святого, яку Христос передає церкві, а через неї за посередництвом таїнств - усім вірним.
 |
| Семисвічник перед входом у святилище |
Відновити контекст обрядів запалення вечірнього та ранкового запалення світла не складає великих труднощів. Треба просто у відповідний момент перед співом світильного відкрити двері святилища, запалити свічу від вічної лампади у святилищі і, промовивши благодарення за дар вечірнього чи ранкового світла, запалити лампади семисвічника на тетраподі, а від них по усьому храмі і в руках вірних. Молитви для такого благодарення можна використати із вище цитованих документів чи з Апостольського передання, яке подає нам найдавніший текст такого благодарення, чи з надбання кападокійської традиції, збереженого у молитві св. Петра, брата св. Василія, чи з давньої грузинської традиції, яка, як і у багатьох інших випадках, є досить вірною хранителькою молитовної скарбниці єрусалимської церкви св. Воскресіння.
Нижче спробую унаочнити, як могли б виглядати оновлені обряди запалення світла на вечірні та утрені візантійського обряду:
Вечірня
Під час співу наславника стихир на “Господи взиваю” священник одягає фелон, відкриває святі врата, бере свічку і запалює її від “вічної лампади”, яка горить у святилищі. Після “і нині” священник мовить молитву на запалення вечірнього світла:
Диякон: Господеві помолімся!
Священник перед престолом (молитва із давнього грузинського часослова): Господи, благий чоловіколюбче, Ти сотворив природу вогню і небеса нам у спадщину заповів, благодаримо Тебе за все це і вечірню молитву приносимо Тобі. Удостой нас світлого і осяйного світла життя, щоб воно провадило нас до світла вічного благодаттю Христа Твого, бо ти Бог милості єси із Сином Твоїм і з Духом Святим на віки віків.
Вірні: Амінь!
Священник повертається лицем до вірних, благословляє запаленою свічею і виголошує: Світло Христове просвічує всіх!
Вірні: Світло тихе святої слави …
Під час співу священник підходить до тетраподу і запалює лампади семисвічника. Піддиякони (паламарі) запалюють свічі від семисвічника і запалюють усі світильники у храмі з обох боків, а також дають вірним запалити їх свічі.
Утреня
Після співу канону священник одягає фелон, відкриває святі врата, бере свічку, запалює її від “вічної лампади”, яка горить у святилищі, і мовить молитву на запалення вечірнього світла:
Диякон: «Благослови, Владико, світло».
Священник: «Благословен єси, Христе, Світло істинне, що просвічуєш і освячуєш всяку людину, яка приходить у світ завжди, нині і повсякчас і на віки віків».
Вірні співають світильний відповідно до гласу …
Під час співу священник підходить до тетраподу і запалює лампади семисвічника. Піддиякони (паламарі) запалюють свічі від семисвічника і запалюють усі світильники у храмі з обох боків, а також дають вірним запалити їх свічі.
"Світло тихе" в монастирі св.Преображення УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар